11.4. Сутність та види офшорних банківських центрів

Офшорний банківський (фінансовий) центр — фінансовий центр, де можна проводити операції, що не підпадають під націо­нальне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є:

виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;

мінімальне офіційне регулювання;

практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;

діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;

підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

До загальних рис офшорних банківських центрів можна віднес­ти такі: майже відсутність регулювання руху коштів; міжнародна основа операцій; високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура; надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн; внутрішня політична стабільність; забезпечення таємниці угод; ефективне функціонування центральних банків; основна або альтернативна англійська мова; розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків; висококваліфікована робоча сила.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються з метою:

отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;

забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;

розширення спектра банківських послуг національних банків;

використання офшорних банків для роботи на національних ринках;

кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

доступ до міжнародних фінансових організацій;

емісії фінансових продуктів;

оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

Висновки. Особливу увагу слід звернути на інформацію, що стосується діяльності МФЦ, ав також ознайомитись з сутністю офшорних банківських центрів.

Контрольні запитання:

1.Міжнародні фінансові центри (МФЦ) та їх характеристика.

2. Стадії розвитку МФЦ.

2. Основні елементи та умови існування МФЦ

3. Характеристика найважливіших МФЦ .

4.Сутність та призначення офшорних банківських центрів.

5.Основні види та характеристика офшорних банківських центрів.

6. Опишіть найголовніші офшорні банківські центри.

7. Функції офшорних банківських центрів

Тести:

1. Система економічних і правових відносин, пов’язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів називається

А) Фінансовий ринок;

Б) Фінансова система:

В) Фінансовий ринок:

Г) Грошовий ринок.

2. Суб’єктами фінансового ринку є:

А) держава:

Б) фінансові посередники;

В) юридичні та фізичні особи;

Г) міжнародні організації;

3. Залежно від глобальності фінансовий ринок класифікується на:

А) біржовий;

Б) міжнародний;

В) національний;

Г) грошовий.

4. Система ринкових відносин, у якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал і яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків, створюючи умови для безперервності та рентабельності виробництва називається

А) Світовий банк;

Б) Світовий фінансовий ринок;

В) Національний фінансовий ринок;

Г) Грошовий ринок;

5. Міжнародний фінансовий ринок охоплює:

А) грошовий ринок;

Б) ринок капіталів;

В) євроринок;

Г) ринок праці.

6. Учасники ринку які укладають угоди виключно з метою заробити на сприятливому русі курсів, і тому рух курсу для них є бажаним називаються

А) спекулянти;

Б) хейджери;

В) валютні експерти;

Г) банкіри.

7. Фінансових спекулянтів можна поділити на такі групи:

А) арбітражери;

Б) хейджери;

В) трейдери;

Г) страховики.

8. Місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом називається

А) Міжнародний фінансовий центр;

Б) Міжнародний ринок;

В) Банківський центр;

Г) Світовий центр.