55.Еколого-економічні проблеми розвитку лісопромислового комплексу України Лісопромисловий (лісовиробничий) комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну,целюлозно паперову, лісохімічну і гідролізну промисловості. Продукція одного виробництва є сировиною для іншого. Нині господарське значення деревини в нашій країні дуже велике. Це пов'язано як з обмеженими місцевими її ресурсами, так і з широким використанням у різних галузях господарства. В Україні ліси перебувають у зоні промислового забруднення, а їх загальний стан не відповідає еколого-економічним вимогам. Особливої актуальності лісові проблеми України набули у зв'язку з формування катастрофічних паводків на річках Карпатського регіону, широкомасштабним проявом ерозійних процесів, радіоактивним забрудненням території тощо. Тому, для забезпечення підвищення продуктивності лісів, поліпшення їх корисних властивостей і задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, важливе значення мають відтворення, охорона та захист лісів.Лісові ресурси відіграють надзвичайно важливу роль в економічному житті нашої держави, а лісистість України має значні регіональні відмінності. Сьогодні ліси перебувають у різних формах власності. Це негативно впливає на збереження і збільшення лісонасаджень. Зокрема, значної шкоди лісовим насадженням завдають пожежі, які за останні роки все частішають у зв’язку з глобальним потеплінням клімату планети та неправильним поводженням населення, пов’язаного з використанням лісу як зон проведення дозвілля і відпочинку. Найбільше ж пожеж припадає на АР Крим (п’ята частина від площ лісів).Антропогенні чинники (зокрема хімічне та промислове забруднення) також негативно впливають на розвиток лісових насаджень і завдають збитків функціям лісу і лісопродукції, особливо в зонах великих металургійних комбінатів, хімічної промисловості, видобування корисних копалин. Значної шкоди лісам і лісовому господарству України завдано радіоактивним забрудненням внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.Негативний вплив на стан лісових ресурсів мають надмірні вирубки лісів (особливо у Карпатському районі), пов’язаних із веденням відповідного господарства. Це призвело до порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

54.Господарський комплекс України: сутність, значення та характеристика структури. Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії. Господарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною. Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича. Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. У невиробничій сфері виділяють: – житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування; – охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення; – освіта, культура, наука, мистецтво; – сфера фінансів, кредитування, страхування.

53. Агропромисловий комплекс: сутність, значення та особливості регіонального розвитку. Агропромисловий комплекс є одним з найбільш важливих секторів економіки України.Для АПК головним засобом виробництва є земля, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Головною ланкою АПК є сільське господарство, яке охоплює рослинництво і тваринництво та створює сировинну базу для переробної промисловості.На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні фактори.Серед них пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктив-них сил та науково-техн. прогресом.В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури с\г обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв’язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агрокліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації с\г. Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв.

Агропромисловий комплекс:

Сільське господарство(рослинництво, тваринництво)

Галузі, що втробляють засоби в-ва і обслуговують АПК (сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість, комбікормова і мікробіологічна промисловість, наукове обслуговування, сільськогосподарське і меліоративне будівництво)

Галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції (сховища, харчова промисловість, легка промисловість, торгівля, транспортування)

52. Закономірності та принципи формування економічних районів Розглядаючи принципи районування, необхідно зазначити, що вони виробляються на основі глибокого пізнання закономірностей районоутворення. До загальних закономірностей розвитку економічних районів України можна віднести: 1) раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів на території району з метою максимального підвищення продуктивності праці; 2) ефективна спеціалізація господарських комплексів економічних районів на основі внутрішньодержавного територіального поділу праці; 3) комплексно-пропорційний розвиток господарства в економічних районах у поєднанні з раціональною спеціалізацією; 4) зближення рівнів економічного і соціального розвитку районів та адміністративних одиниць у процесі вдосконалення територіальної організації виробництва; 5) раціоналізація внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків на основі територіального і міжгалузевого поділу праці; в) нерозривний зв'язок між розвитком господарства економічних районів і розміщенням господарства країни. На основі пізнання закономірностей районоутворення розробляються певні принципи. Принципи економічного районування - це вихідні положення або правила поділу народного господарства країни чи Сі районів на територіальні частини. Вони формулюються свідомо, цілеспрямовано, з метою вдосконалення територіальної організації господарства й активного впливу суспільства на розвиток виробництва.

49.ХК – сукупність спеціалізов галузей, що викор хім. Сировину та об’єднані між собою загальною технологією вир-ва широкого асортименту прод-ції.

Значення. Роль хімпром визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях національного госп-ва. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку значною мірою залежить наук-техн прогрес.  Структура. Виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію орг синтезу, гірничохімічну пром, фармацевтичну, мікробіологічну, побутову хімію.  Провідне місце за обсягом вир-ва, займають основна хімія і хімія органічного синтезу. Регіональні особливості. Хімпром споживає значну кількість води, що входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для охолодження агрегатів →тияжіння до водних р-нів. Крім того, хімічні вир-ва потребують багато теплової та електричної енергії. Споживчий чинник впливає головним чином на вир-ва основної хімії. При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екол. чинника.  Сировинна база. Україна має запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, кухонної і калійної солей, титанових руд. Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у 3 районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті.

20. Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою лісової сировини.  Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Деревина восновному викор. для вир-ва засобів вир-ва. Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв’язку, в будівництві.  Структура.До його складувходять: Лісозаготівельна пром., Деревообробна пром., Лісопильне вир-во, вир-во деревних плит, Фанерне вир-во,Меблева пром., Целюлозно-паперова пром., Лісохімічна. Особливості розміщення. Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Лісистість території становить 15,6%. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах, Кримських горах і на Поліссі.Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини Україні постачають. Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).  Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки деревини. Його розміщення залежить від районів лісозаготівель розміщення споживачів пиломатеріалів, наявності і транспортних шляхів.  Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.  З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити. Целюлозно-паперова промисл. хар-ться високою матеріаломіс. водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз.  Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне, каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне вир-ва.  Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості — дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв

19. Стійкий розвиток – тривалий безперервний розвиток, що забезп. потреби сучасного суспільства без шкоди для майбутніх поколінь.

Лише забезпечення стійкого, збалансованого й контрольованого розвитку може реально гарантувати перехід до нової ери необхідного й безпечного для миру економічного росту. Це означає, що при розробці економічної політики й у ході її здійснення в кожному секторі економічного життя необхідно забезпечити гармонічне сполучення між економікою й навколишнім середовищем. У Декларації Конференції в Ріо-де-Жанейро по навколишньому середовищу й розвитку, що включає в себе 27 рекомендаційних принципів, розкриваються істота й мети реалізації концепції стійкого розвитку. Поняття стійкого розвитку містить у собі наступне:

♦  визнання того, що в центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове й плідне життя в гармонії із природою;

♦  охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку й не може розглядатися у відриві від нього;

♦  право на розвиток повинне реалізуватися таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку й збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутніх поколінь;

♦  зменшення розриву в рівні життя народів миру, викорінювання бідності й убогості з урахуванням тієї обставини, що сьогодні на частку 3/4 населення Землі доводиться лише 1/7 частина світового доходу. Подібний підхід буде вести до масованого переміщення економічного росту в країни, що розвиваються, і регіони. Тільки шляхом задоволення величезних і всі зростаючих потреб населення миру, що розвивається, можна забезпечити можливості й перспективи переходу до нової ери стабільного, оптимального й збалансованого економічного росту світової економіки в цілому.

21.Машинобудівний комплекс — міжгалузевий господарський комплекс України, що об'єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій, підприємств (об'єднань), продукція яких (машини, устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загальноекономічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність.

Велике значення машинобудування в наргосп.  комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці для галузей, що виготовл. засоби вир-ва і для галузей, що вигот.готовий продукт. Крім того, машинобудування виробляє різноманітне, а також прод-цію оборонного призначення. Структура. Машинобудування має багатогалузеву структуру і хар-ться створенням спеціалізованих заводів і галузей: Важке, Загальне, Середнє, Точне, Наукомістке.   Особливості формування. Процес вир-ва машин складається з 3 стадій:а) вир-во заготовок; б) механічна обробка заготовок;в) склад. деталей і частин.У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації: предметна; технологічна; подетальна та вузлова.Підпр-ва машбуд галузі мають особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.Один із важливих принципів розміщення машбуд підпр-в — орієнтація на сировину.Більшість галузей машбуд комплексу належить до трудомістких. В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних робіт. На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач.

16. ЛП- сукупність галузей промисловості, які виробляють товари широкого вжитку: тканини, одяг, взуття, тощо.

Лека промисловість України охоплює текстильну, хутрову, шкіряно-взуттєву, трикотажну, швейну та галантерейну галузі.

Підпр-ва ЛП орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси та джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України. ЛП поділяється на вир-во доргих, ексклюзивних речей та вир-во масових, недорогих видів продукції. Провідною галуззю ЛП є текстильна, швейна, взуттєва.

Шкіряно-взут пром. представленавВир-вом шкіри (Київ, Миколаїв, Львів, Тернопіль); шкір.зам (Одеса); взуттєвими підприємствами( Львів, Харків, Київ, Кривий Ріг, Ів-Фр).

Швейна(Київ, Львів, Харків, Одеса, Донецьк, Запоріжжя).

Текстильна. Бавовняна пром (Тернопіль, донецьк, Полтава, київ); Вовняна (Харків, Суми, Дунаївці, Одеса); шовкова(Київ, Черкаси, Луганськ); лляна (Житомир, Рівне); трикотажна (Донецьк, Київ, полтава, Луганськ).

Швейна (Київ, Харків, Львів, Одеса).

Основні проблеми легкої промисловості — відсталі технології виробництва й низька якість продукції. Вони можуть бути розв’язані в результаті реконструкції і модернізації та створення спільних з іншими країнами підприємств.

30. Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано .Підпр-ва машбуд галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх зна­ченні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Основна сировина для підприємств галузі — метал, а також конструкційні матеріали, які виробляють легка, хімічна, деревообробна промисловість.

Більшість галузей машбуд комплексу належить до трудомістких. Орієнтація на трудові ресурси — другий принцип розміщення. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили. В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних робіт. Наукомісткість — визначальна риса багатьох сучасних машинобудівних виробництв. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст і агломерацій, де сконцентрована наукова база країни. На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач. Це виробництво с/г машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості.

Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах.Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування.Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу.

48. Транспортний комплекс — це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих, допоміжних підприємств і організацій на певній території. Він є необхідною умовою виникнення і розвитку територіального поділу праці. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального вир-ва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. Структура. Виділяють такі види транспорту: наземний, водний, повітряний, електронний.  За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.  За призначенням виділяють транспорт загального користування, відомчий та особистого призначення. Значення. Транспорт виступає необхідною передумовою функціонув. як матеріального вир-ва, так і сфери обслуговування, в тому числі пасажирських перевезень. Роботу трансп системи забезпечує транспортна інфр-а. Регіональні особливості формування. Основними елементами його територіальної структури є транспортні шляхи, транспортні пункти і вузли. Серед транспортних шляхів розрізняють магістралі Вони є спеціалізованими або такими, що поєднують лінії двох чи навіть трьох видів транспорту —полімагістралі. До транспортних пунктів належать залізничні й автобусні станції, річкові і морські порти, аеропорти та ін. Транспортні вузли — це місця перетину або розгалуження не менш як трьох шляхів сполучення одного або різних видів транспорту. Вони можуть бути спеціалізованими або інтегральними В цілому в Україні розвинуті всі види транспорту.

47. Торговельний комплекс- сукупн екон зв’язку між вир-вом і споживанням, окремими галузями, підп.р-вами, р-нами, регіонами та країнами світу, що базуються на закономірностях, принципах і реаліз. торгівлі.

Торгівля - процес обміну товарами, послугами, цінностями і грошима. У широкому значенні — вид підприємницької діяльності, пов'язаний з купівлею-продажем товарів. Буває внутр. і зовн.

Зовнішня торгівля — продаж-купівля товарів і послуг шляхом перетину держ корд країни. Внутрішня торгівля —продаж товарів і послуг у межах держ кордонів. Внутрішня торгівля включає оптову торгівлю та роздрібну торгівлю і торговельно-виробничу дія-сть.

Ф-ції торгівлі: економічні, соціальні, науково-техн та естетичні.

Значення торгівлі: 1.забезпечує безперервність обігу виробленої продукції та її відтворення на розширеній основі.

2.сприяє стабільності грошового обігу.

3.бере активну участь у формуванні місцевих бюджетів і дотриманні конкуренції виробників через вибір постачальників продукції на конкретні споживчі ринки.

4.формування витрат в-ва і формування роздрібних цін.

Фу-ції торгівлі:

-економічна,соціальна,науково-технічна і естетична

Під поняттям “функція” слід розуміти коло питань, які відносять до господарської діяльності, що вирішуються тільки цією галуззю народного господарства. Торгівля виконує наступні функції:1) доведення товарів до споживачів;2) продовження процесу виробництва у сфері товарного обігу (сортування, комплектування, пакування);3) зміна форм вартості з товарної на грошову;4) надання торгових послуг населенню в процесі реалізації товарів.

42. Соціальний комплекс — це комплекс підприємств і установ, що обслуговують населення. Головною функцією соц..к. є підтримка трудових та соціальних здібностей кожної людини в межах суспільно необхідних кількісних та якісних норм шляхом задоволення духовних потреб, підвищення загальноосвітнього і професійного рівня населення та поліпшення його здоров’я. Структура. До складусоц.к. входять сфера послуг та виробництво товарів народного споживання. Соціальна сфера складається з 2х комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов’язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу. Матеріально-побутовий комплекс. Забезпечує матеріальні умови життя населення. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях. Виробництво товарів масового споживання. Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість. Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини. В цілому перспективний напрям щодо розвитку виробництва товарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внутрішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану підприємств, нарощування обсягів виробництва, розширення асортименту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.

18. ПЕК— міжгалузева система, що передбачає видобуток, вир-во, транспорт, розподіл і використ. палива і енергії.

Він охоплює всі процеси видобутку і переробки кам'яного і бурого вугілля, горючого газу, нафти, торфу. ПЕК включає видобування природних видів палива, їхню переробку, транспортування тощо. ПЕК України зорієнтований на вугілля, нафту, газ і ядерне паливо. Власні паливно-енергетичні ресурси України представлені головним чином кам’яним і бурим вугіллям Донецького, Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів. Україна володіє потужною енергетичною системою, що складається з теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей, мережею атомних станцій і гідроелектростанцій. Значення. Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу.

Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

38. Державна регіональна економічна політика –політ., що вкл комплекс заходів, спрямов. на забезп. стратег. цілісності держави як єдиного політичного, соц-екон та правового простору, а також її централізов управл з метою вирівнювання її показників. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного зв’язку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів, раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалів; створення нормальних (здорових умов) життєдіяльності населення; забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики.

Всебічно обґрунтована державна регіональна економічна політика повинна будуватися на врахуванні та оптимальному поєднанні загально – державних, регіональних і місцевих інтересів.

Пріоритетними цілями державної регіональної економічної політики є наступні:

1.  ↑ наці-го багатства країни;

2.     поступове вирівнювання рівнів економічного та соціального розвитку  регіонів України;

3.     сприяння гармонійному та збалансованому розвитку регіонів;

4.     створення належної фінансової, матеріальної і правової  основи регіонального  управління та місцевого самоврядування;

5.     структурна перебудова економіки регіонів, створення нових  виробничих потужностей;

6.     досягнення продуктивної зайнятості населення.

Державна регіональна економічна політика являє собою  систему заходів, що здійснюється органами державної влади з метою забезпечення управління політичним, економічним і соціальним розвитком регіонів і територіально – адміністративних одиниць. Вона передбачає створення ефективно-діючої системи влади та управління в центрі, та нормативно – правове забезпечення на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіон регіональних та місцевих інтересів. Основною метою регіональної  економічної політики  є створення необхідних організаційно – правових  та економічних умов, що надають відносно рівні можливості кожному регіону для ефективного економічного розвитку.

Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:1)визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;2) правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;3) дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;4) досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків. 7. Господарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.

Виділяють такі види структури:

• За організаційно-правовими формами господарювання (держ., кол., пр.)

• За видами ек д-ті, галузями та їх міжгалузевими комплексами

Первинні (видобувна, с/г) та вторинні галузі (обробна промисловість), група А та група Б. Господарський комплекс У. складається з виробничої та невиробничої сфер. До виробничої належать галузі матеріального в-ва ( промисловість та с/г), а до невиробничої – галузі, які задовольняють духовні й фізичні потреби населення (освіта, наука, культура, торгівля та громадське харчування, фізична культура, комунальне господарство та ін.). транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, належать до виробничої сфери, ті, що обсл населення – до невиробничої.

-Територіальна структура господарства (ек райони,підрайони, локальні виробничі утворення).

.Агропромислова інтеграція — це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, повязаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва в єдину систему відтворення.

На її розвиток значний вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологій її переробки. Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є також рівень розвитку колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств, їх спеціалізація. Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній об'єднує, організовує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм регулювання виробництва створює об'єктивну необхідність для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи. Все це характеризує агропромислову інтеграцію як багатогранний процес, що розвивається у різноманітних формах.

Найбільш простою формою агропромислової інтеграції є контрактне виробництво сільськогосподарської продукції для торгових і переробних підприємств відповідно до укладених угод. У нашій державі відбувається використання угод при реалізації продукції сільського господарства переробним підприємствам і торгівлі, матеріально-технічному забезпеченню і виробничому обслуговуванню аграрного виробництва.

На рівні первинної ланки суспільного виробництва агропромислова інтеграція проявляється у формі агропромислових підприємств, комбінатів, об'єднань, агрофірм. Слід мати на увазі, що такі агропромислові формування виникають за наявності прямих і усталених зв'язків між сільськогосподарськими, з одного боку, та переробними, торговими підприємствами і організаціями, з іншого, високого рівня концентрації та товарності виробництва.

Поряд з низовими агропромисловими формуваннями в межах окремих областей, зон і районів функціонують регіональні агропромислові комплекси (РАПК). Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону та галузі, що забезпечують цей комплекс засобами виробництва, здійснюють надання виробничих послуг та переробляють, зберігають і доставляють продукцію до споживачів. Кожен з таких комплексів не має всього набору галузей, які входять до складу агропромислового комплексу більш високого рівня.

2. Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спе­ціального устаткування і приладів для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром).

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.

Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

3. Альтернативна енергетика - сукупність перспективних способів отримання, передачі і використання енергії, які поширені не так широко, як традиційні, проте представляють інтерес через вигідності їх використання і, як правило, низькому ризику заподіяння шкоди довкіллю.

Альтернатив енергетик. Поділяється на :космічну енергетику, гідроенергетику, змішана енергетика, біоенергетика, вітроенергетика тощо. розглянемо альтернативні, або нетрадиційні, та відновлювані джерела енергії. Одним з таких джерел є енергія Сонця. Сонячна енергія — це кінетична енергія випромінювання (в основному світла), що утворюється в результаті термоядерних реакцій у надрах Сонця. Оскільки її запаси майже невичерпні (вчені підрахували, що Сонце "світитиме" ще кілька мільярдів років), вона належить до відтворюваних енергоресурсів.

4. Значення. Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо.

Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства. Структура. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва:  ?будівництво,  ? промисловість будівельних матеріалів,  ? виробництво будівельних конструкцій і деталей. Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах.  Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

5. Харчова промисловість — галузь легкої промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів у готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а такожтютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції. У системі агропромислового комплексу харчова промисловість тісно пов'язана зсільським господарством як провайдером сировини і з торгівлею. Частина галузей харчової промисловості тяжіє до сировинних районів, інша частина — до районів споживання.

Структура: консервна, соляна,молоч.,мясна, масложир, кондитерська, макаронна, виноробна, пивоварна, цукрова, . Харчова промисловість України — це тисячі великих, середніх і малих підприємств різної форми власності, які виробляють майже 20 % від загального обсягупромислової продукції. Найбільша частина реалізованої продукції — це напої, м'ясні і молочні продукти, тютюнові вироби, хліб і хлібобулочні вироби, жири.

6. Металургійна промисловість - це одна з найважливіших комплексних галузей у сучасній структурі промислового комплексу України. Цій галузі належить одне з провідних місць в економіці нашої держави. Продукція гірничо-металургійного комплексу має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортоспроможною галуззю. Сьогодні гірничо-металургійний комплекс дає понад 40 % валових надходжень до бюджету держави.Роль і значення гірничо-металургійного комплексу визначається насамперед тим, що він випускає метал для машинобудування і слугує фундаментом розвитку всіх його галузей. Металургійне виробництво охоплює чорну і кольорову металургію. Таким чином, гірничо-металургійний комплекс являє собою багатовекторне виробництво надзвичайної складності, до якого входять: • гірничорудна промисловість, що забезпечує потреби металургійних підприємств в сировині, одночасно забезпечує постачання продукції на експорт; • марганцеворудна промисловість;

• феросплавне виробництво; • коксохімічне виробництво;

• виробництво флюсів; • вогнетривке виробництво; • аглодоменне виробництво; • сталеплавильне виробництво; • прокатне виробництво; • трубне виробництво; • метизне виробництво; Сприятливими умовами для розвитку гірничо-металургійного комплексу в Україні є територіальні поєднання насамперед Донбасу і Придніпров'я, великих родовищ коксівного вугілля, залізної та марганцевої руд, тощо. забезпечення районів розвитку металургійного виробництва транспортною мережею і водними ресурсами, великий попит на метал; значна кількість вторинної сировини.

14. Розміщення продуктивних сил визначається дією

окремих економічних законів, хоча в спеціальній економічній і економіко-географічній літературі з цієї

нагоди мова йде не про закони, а про закономірності розміщення виробництва, які фактично є просторовим

проявом окремих економічних законів.В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладені економічні закони. Закономірності розміщення виробництва - категорії того

самого порядку, що й економічні закони розвитку суспільства, є їхньою модифікацією, що обумовлено

своєрідністю розміщення виробництва на території країни, значною територіальною диференціацією в

розрізі економічних районів. Ця своєрідність визначається складними взаємозв'язками розміщення

виробничих сил з географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від

локальних природних умов і ресурсів; значними регіональними відмінностями заселення територій і

рівнів розвитку виробничих сил у районах;

різноманітним об'єднанням галузей і виробництв промисловості й сільського господарства в районах і

країнах; значними техніко-економічними особливостями розміщення різних галузей і виробництв. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил,

якими керуються при розгляді питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

- охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження

ресурсозберігаючих технологій;

- забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці населення;

- обмеження надлишкової концентрації промисловості в містах;

- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів і областей;

- зміцнення обороноздатності країни;

- врахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути однаковими й різними. Важливість кожного принципу визначається стратегією й завданнями,

конкретизованими у відповідній концепції. Наприклад, на сучасному етапі розміщення продуктивних сил в Україні пріоритетними можуть бути соціальноспрямовані принципи, ті, що сприятимуть вирішенню соціальних проблем.

Існують наступні закономірності:

- ефективне розміщення продуктивних сил;

- територіальний поділ праці;

- економічна цілісность регіону;

- регіональна інтеграція господарства;

- територіальна комплексність продуктивних сил;

- територіальна концентрація продуктивних сил;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку

регіонів;

- соціальна спрямованість;

- усталеність розвитку

8. Демографічний потенціал як основа стійкого розвитку економіки регіонів. Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірності її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демографії, географії населення, економіки трудових ресурсів, соціології, філософії, політичної економії, а також ряду медичних і біологічних наук. Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим. Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від’ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася. Зниження природного приросту населення України, як видно з таблиці 1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення. Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення. Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров’я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, грунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України. Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська. Несприятлива демографічна ситуація в Україні спричинена перш за все різким зниженням народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівня більшості населення України, невпевненість у своєму майбутньому та ін. В Україні зростають масштаби бездітності та однодітності сімей. До того ж, це характерно не лише для міського, а й для сільського населення. Погіршення процесів природного відтворення сільського населення України пов’язане з вкрай деформованою статево-віковою структурою населення. Потенціал демоекономічного розвитку регіонів України значною мірою зумовлений сучасними кризовими явищами. Вони негативно впливають на природне відтворення населення, пригнічують демографічну складову пропорцій робочої сили, формують нераціональні міграційні потоки, які на окремих територіях можуть перетворюватися на чинник дестабілізації локальних ринків праці. Аналіз демоекономічного відтворення сукупної робочої сили в регіонах України дає можливість визначити загальну спрямованість зрушень у цій сфері. Однією з важливих особливостей демоекономічної ситуації, що склалася в регіонах України протягом 80—90-х років, є суттєве падіння рівня зайнятості населення в галузях економіки на фоні незначного зменшення чи навіть зростання частки населення працездатного віку.

10.Екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формуваннz/

Екологічний потенціал — це придатність середовища для існування людей, можливість забезпечення населення необхідними харчовими продуктами, умовами праці, відпочинку і лікування. Природні фактори створюють обов'язкове і загальне природне екологічне тло, забезпечують потреби людського організму в необхідних умовах існування (тепло, повітря, світло, вода, їжа тощо). У багатьох випадках саме природні фактори відіграють важливу роль у формуванні життєвого середовища людини і створюють екстремальні екологічні ситуації (землетруси, повені, селеві потоки, лавини тощо).

У структурі екологічного потенціалу природного середовища одне з важливих місць займає клімат, насамперед, тепло- і вологозабезпеченість. Вони мають не тільки універсальне і безпосереднє екологічне значення, а й визначають територіальну диференціацію багатьох інших екологічних показників, у тому числі біохімічних і біологічних. Від них залежить біологічна продуктивність, характер рослинності (зокрема, наявність або відсутність лісів), поширення захворювань та ін.

Особлива група показників пов'язана з водозабезпеченістю. Важливо враховувати не тільки достатність питної води, а й її якість — рівень мінералізації, хімізації та бактеріологічний склад. У зв'язку з цим важливе значення мають біохімічні умови, тобто нестача або надлишок у природному середовищі (в тому числі у воді й ґрунтах) таких важливих для життєзабезпечення хімічних елементів, як йод, фтор, кальцій, мідь, кобальт та ін.

Досить велику екологічну роль для людини відіграють такі біотичні компоненти ландшафту, як рослинність, тваринний світ, мікроорганізми. Виняткове значення має природний рослинний покрив як джерело кисню, засобів харчування, фітонцидів, лікарських засобів та його оздоровче, рекреаційне і естетичне значення. Серед рослин є також чимало шкідливих для людини видів (отруйних, алергенів). Важливе оцінювання тваринного світу, в якому відомі численні переносники, збудники небезпечних захворювань людини, наприклад, кліщового енцефаліту, чуми, туляремії та ін. З метою визначення екологічного потенціалу важливе значення також мають повторюваність стихійних природних явищ та інших екстремальних природних умов, тобто санітарно-гігієнічні, медико-географічні, медико-екологічні та рекреаційні особливості природного середовища.

Термін "екологічний потенціал" може використовуватися виключно для характеристики первинних (корінних, клімаксових, умовно клімаксових) екосистем. Але великі площі земної поверхні зайняті вторинними, зміненими людиною, штучно створеними і піонерними екосистемами; у зв'язку з цим з'являється потреба оцінювати також їхні потенціальні можливості та величини їх відхилень від екологічного потенціалу корінної екосистеми, на місці якої вони виникли та існують. Для цього запропоновано застосовувати поняття вторинний потенціал екосистеми. Звичайно, його речовинно-енергетичною основою завжди є екологічний потенціал екосистеми, на місці якої існує вторинна екосистема.