10.Екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формування.

1616161616161616161616161616161616161616161616¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀ĤЀний виключно для характеристики первинних (корінних) екосистем. Але великі площі земної поверхні зайняті вторинними, зміненими людиною, штучно створеними і піонерними екосистемами. У зв'язку з цим постає потреба оцінювати також їхні потенціальні можливості та величини їх відхилень від екологічного потенціалу корінної екосистеми, на місці якої вони виникли та існують. Для цього запропоновано використовувати поняття "вторинний потенціал екосистеми". Звичайно, що його речовинно-енергетичною базою завжди буде екологічний потенціал екосистеми, на місці якої існує вторинна екосистема.

Оцінка екологічного потенціалу кожної однорідної ділянки земної поверхні, кожної екосистеми повинна стати передумовою раціоналізації ведення лісового, сільського, рекреаційного, водного та інших галузей господарства. Ця робота набуває особливої актуальності у зв'язку з потребою реалізації програми сталого розвитку.

11.Еколого-економічні проблеми формування сировинної бази агропромислового комплексу України.

171717¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ܀одарському виробництві України значно загострилисякризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використанняприродних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі призначному зниженні його продуктивності.Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, авідсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршуєйого стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різнихтехнічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПКвисококваліфікованими кадрами.

У цілому, до основних проблем розвитку АПК України можна віднести: – впровадження багатоукладної системи власності; – застосування ефективних систем земле-користовування; – впровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур; – розвиток вітчизняного виробництва сучасних сільськогосподарських машин, зокрема,засобів малої механізації; – розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо; – запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій; – розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості; – державна підтримка АПК через переорієн-тацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку сільськогосподарського виробника

12.Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект.

181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818181818¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ਀вимагає пошуку нових комбінацій факторів не тільки в площині визначення особливостей різноманіття природних, соціальних і виробничих умов господарювання, але й специфіки ефективних заходів прискореного розвитку ринкових відносин та форм організації бізнес-структур.  Суттєвим важелем підвищення якості управління еколого-економічним розвитком регіонів є визначення пріоритетів, які охоплюють такі сфери діяльності, як формування відповідних соціальних умов, забезпечення партнерських відносин між суб’єктами господарювання, пошук ефективних механізмів та інструментів досягнення еколого-економічних цілей.