51.Регіональні аспекти світових економічних процесів.

Міжнародне регулювання економічних процесів тією чи іншою мірою охоплює всі сфери процесу відтворення. Однак якщо сфе-ра виробництва регулюється переважно в рамках ТНК, то особли-вого розвитку в сфері обігу набуває міжнародне регулювання саме на регіональному рівні як результат тривалого досвіду розроб-ки умов торгівлі на регіональному, а потім і на світовому ринках (ГАТТ-СОТ). Міжнародними формами регулювання економічної політики щодо світових господарських зв'язків є: щорічні зустрічі керівни-ків провідних держав розвиненої ринкової економіки з усе біль-шим залученням останнім часом керівників інших країн; заходи міжнародних економічних організацій; робота "Троїстої комісії"; щорічні ділові зустрічі керівників багатьох держав та провідних фінансистів світу в Давосі; використання структур ТНК та ін. Метою міжнародного регулювання є підвищення ефективності економіки вільного підприємництва, досягнення високих темпів економічного зростання у світовому господарстві. Про втручання у господарську діяльність фірм мова не йде. Економічні інтереси суб'єктів ринку були і залишаються обмежувачем зовнішнього впли-ву на ринкові механізми. Якщо міжнародне регулювання не збіга-ється з економічними інтересами суб'єктів ринкових відносин, то вони (суб'єкти) навряд чи будуть виконувати узгоджені правила гри і мета регулювання стане недосяжною. В рамках міждержав-них регіональних економічних об'єднань не абсолютизується й сама ідея координації дій, оскільки будь-яка країна не поривається до неї, якщо конкурентоспроможність товарів визначається незалеж-но поведінкою суб'єктів ринку. Власне тому на практиці узгоджен-ня позицій досягається на основі поєднання загальних і особливих інтересів і цілей учасників, як правило, методом наполегливого пе-реконання, що спирається на економічні доводи. Взаємозв'язок соціально-економічної та організаційно-економіч-ної структур сучасного світового господарства об'єктивно зумов-лює потребу в розширенні масштабів і функцій міжнародного регулювання, обміну досвідом. Основними напрямами цього регулювання є подальша лібералізація торгівлі, координація дій щодо ТНК, вироблення загальних умов торгівлі сировиною та готовими виробами, розв'язання питань зайнятості, інфляції, валютних курсів і, врешті-решт, гармонізація національних економічних політик, а в перспекти-ві - вирівнювання техніко-економічних показників розвитку дина-мічних економічних систем і підтягування до них інертних систем. Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:  - забезпечення кращих умов торгівлі; - збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку); - розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури; - поширення передових технологій; - стимулювання конкуренції.

7452.Закономірності та принципи формування економічних районів.

넁搒ă ꐔ 摧徝v왬༐74＀7474Ā74洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥᄖᄀጀ¤ⴀD䴁૆74＀ÿ74⑛怀最鵤癟洀Ĥᤀ萑áꐓ74ꐔ74䐭Ā왍7474嬀$⑜怀最鵤癟洀Ĥ଀хування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об’єктів, так і на формування територіально–виробничих комплексів. Під факторами розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей . Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально–економічні та техніко–економічні. Природно–географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів. Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкуренті переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для екс немічного розвитку. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни чи певного регіону в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно–ресурсного потенціалу, структури економіки, курсу зовнішньоекономічної політики. Демоекономічні фактори розміщення продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його культуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально–галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, опитні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованою безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху. Комплексний аналіз демоекономічних факторів допомагає оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарського комплексу тощо. Демоекономічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу. Соціально–економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в його освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово–комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно–гігієнічні умови праці. Техніко–економічні фактори включають: основні напрями науково–технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів. Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють критерії їх розміщення. Критерії – це інтегральні показники, орієнтири практичної спрямованості (природно–географічні, демографічні, техніко–технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при виборі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи заходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки. На сьогодні визначальними критеріями ефективності розміщення продуктивних сил виступають екологічні: використання; освоєння та застосування природооберігаючих, маловідхо

757575757575À7575757575쀀757575757575§7575757575鐀757575757575À7575757575쀀75757575757575757575757575757575757575757553.регіонального розвитку.

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв’язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих комплексів. АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери: Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка). Агропромисловий комплекс, галузева структура. 1) виробництво засобів виробництва - важке машинобудування - виробництво хімічних добрив, пестицидів і т.д. - транспортне обладнання 2) формування с\г комплексу 3) переробні підприємства (харчова, легка промисловість) 4) галузі виробничої інфраструктури - транспорт - будівельні - склади 5) соціальна інфраструктура 27 тис. Підприємств і організацій Принципи розміщення: А) на сировину (ті що швидко псуюься, ціна на продукцію не відрізняється від ціни на сировину) - маслозаводи - виноробні - цукрові Б) на споживача - хлібопекарська - маслосиробойна м’ясокомбінати  За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін. До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють: агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини; агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини; агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами; агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

૆54.Господарський комплекс України: сутність, значення та характеристика структури.

Поняття “господарство” трактується в літературі в широкому та вузькому розумінні і розглядається на різних територіальних рівнях. При широкому тлумаченні терміна під господарством розуміють результати усіх видів діяльності людини, в ході якої створюються споживчі вартості, тобто матеріальні і духовні блага та послуги. Життєдіяльність людей заснована на праці. Праця – це процес, який відбувається між людиною і природою з використанням певних засобів виробництва. Важливою передумовою суспільно корисної праці є її ефективність, тобто здатність до створення продуктів чи послуг певної кількості та якості. Їх досягнення вимагало уже на світанку нашої цивілізації суспільного розподілу праці. У міру розвитку продуктивних сил цей розподіл праці ускладнювався. З’являлись усе нові виробництва, потім галузі, розширювалось коло природних ресурсів, що залучалися до виробничого процесу. Відповідно ускладнювалися та ставали все більш різноманітними види діяльності людини, розгалужувалася структура господарства окремих країн та світу в цілому. Залежно від рівня розгляду цієї проблеми виділяють: – народне господарство однієї країни; – світове господарство як суму господарств усіх країн світу. Світове господарство формується на основі міжнародного поділу праці та багатоаспектних інтеграційних процесів, які особливо посилились у другій половині ХХ століття. Залежно від їх змісту та масштабів просторового прояву в світі формуються різноманітні суспільно-інтеграційні утворення світового, регіонального, міждержавного рангу. Так, у сфері фінансово-інформаційної діяльності формуються світові ринки капіталу та інформації; в економічній сфері – різноманітні транснаціональні компанії, а на міждержавному рівні – економічні союзи країн. Найбільш яскравим прикладом є Європейський Союз, Північно-Американська економічна інтеграція та ін. Міждержавні ринки праці та капіталу формуються на основі міграційних потоків трудових ресурсів та інвестицій у країнах Європи та Близького Сходу, Західної і Східної Європи і т.д.  До основних факторів формування господарства України слід віднести: – високу господарську освоєнність території; – різноманітний природо-ресурсний потенціал; – значний трудоресурсний потенціал; – сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення; – давню історію розвитку. Господарство України характеризується такими основними рисами: – наявність потужної промислової та агропромислової ланки; – активна участь у міжнародному територіальному поділі праці; – високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах; – надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;  – консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва; – паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях; – екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства; – недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни; – наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення; – недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури; – слабкий розвиток інноваційного комплексу; – низька забезпеченість паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами; – застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів; – недостатнє використання потужностей сировинної бази (у т.ч. відходів), зокрема, у будівництві; Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та органі

7955.Еколого-економічні проблеми розвитку лісопромислового комплексу України.

7979797979797979797979797979797979797979797979797979797979797979 ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥഀ׆ĀȜༀ킄ሂĀ᐀¤帀킄朂鵤癟洀ĤȀцит сировини, недостатньо повна переробка деревини, забруднення довкілля (особливо води) целюлозно-паперовими й лісохімічними підприємствами, мала забезпеченість потреб країни продукцією комплексу (тільки 55% потреб у папері й картоні задовольняється за рахунок власного виробництва). Тому важливими напрямками розвитку лісо-виробничого комплексу є раціональне використання власних лісових ресурсів, налагодження їх імпорту, модернізація підприємств з метою налагодження комплексної переробки деревини і зведення до мінімуму шкідливих для природи відходів виробництва.

Підвищення якості продукції є актуальним для всіх галузей, у тому числі й для меблевої промисловості, продукція якої експортується.

Важливою проблемою є спорудження підприємств для забезпечення країни власною целюлозою за рахунок підвищення рівня використання деревини, а також переробки соломи, якої в Україні є достатньо. Це дасть можливість забезпечувати потреби нашої держави у картонній тарі, а також у папері, що сприятиме розвитку національного книгодрукування і преси.