36.Регіональна економіки як інтегрована економічна дисципліна.

Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов’язаних папок і зв’язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні. Характерною рисою цієї науки є "інтердисциплінарність", тобто застосовуючи підходи, засоби й методи інших наук (географія, планування, соціологія, політика, економіка, статистика та ін., а останнім часом і високі технології), вона є окремою "наукою про регіон", яка взяла на озброєння розумово-діяльний апарат багатьох галузей знання. Наприклад, з погляду відомого вченого-економіста М.Некрасова, "регіональна економіка вивчає соціально-економічні процеси на рівні адміністративно-територіального утворення". Регіональна політика у вузькому значенні – це комплекс галузей з виробництва товарів та надання послуг. У широкому значенні – це система виробничих відносин, форм та методів організації виробництва, комплексного управління регіоном. Конкурентоздатність товарів та послуг залежить від впровадження новітніх методів управління, розробки принципово техніки та технології, створення нових сфер економічної діяльності та управлінської системи. Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону. Централізована модель територіального устрою, як показує світовий досвід, гальмує розвиток регіонального господарства. Отже стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно – ресурсного потенціалу. та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території.

37.Регіональна економічна політика України та європейська інтеграція.

565656565656ð5656565656565656565656ð5656565656565656565656ð5656565656565656565656á5656565656565656565656á5656565656565656565656á5656565656565656565656á56565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656565656¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ฀䐭Ā왍5656最鵤癟洀Ĥ᐀є необхідною складовою і лежить в основі інтеграції країни у світовий простір. Бо реалізуючи активну зовнішньоекономічну політику саме на регіональному рівні Україна, взаємодіє з країнами, які зацікавлені у співробітництві з нею, налагоджує взаємовигідні економічні і політичні зв’язки, так би мовити, з безпосередніми сусідами, на правах рівного партнера. Це забезпечує захист політичної і економічної безпеки України, відповідність зовнішньоекономічної політики її національним інтересам; підвищує авторитет України і закріплює її положення на світовій арені.  Україна має все необхідне для включення її у процеси регіоналізації міжнародного співробітництва. Безумовно, це, перед усім, її вигідне геоекономічне положення (яке надає їй важливу роль транзитної країни між Європою і Євразією). Україна займає велику територію на південному-сході Європи; має вихід до Азовського і Чорного морів, знаходиться на схрещенні торгових шляхів: з півночі Європи – на південь, на азіатський і африканський континенти, в арабський світ, а також з заходу, з країн Європейського Союзу, на схід, у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону; має сухопутний і морський кордон з великою кількістю сусідів. По-друге, Україна має досить значний економічний потенціал, що дозволяє їй бути активним експортером і імпортером товарів, давальницької сировини і послуг. Головною сферою інтеграційного розвитку в рамках ЄС була і залишається економіка. В цьому плані центральною задачею є формування уніфікованого економічного простору, в якому всі діючі особи, як фізичні, так і юридичні, були б поставлені в усіх країнах ЄС у рівні умови незалежно від своєї національно-державної належності.  Цей традиційний напрям інтеграційного розвитку поступово доповнюється наданням співтовариству компетенцій у нових галузях – охорона здоров’я, транспорт, телекомунікації, енергопостачання, індустріальна політика, освіта, культура, охорона навколишнього середовища, наукові дослідження і розвиток технологій, соціальна політика, співробітництво і взаємодія у галузі судової практики і внутрішніх справ, а також у галузі зовнішньої політики і політики безпеки. Українська стратегія інтеграції до ЄС визначає пріоритетні напрямки дії державної виконавчої влади на період з 1998 по 2007 рр. На протязі цього часу слід створити передумови, необхідні для отримання Україною статусу повноправного члена Європейського Союзу. Згідно вищезазначеної стратегії основні напрями інтеграційного процесу України до ЄС такі: Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки Політична консолідація та зміцнення демократії Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція Регіональна інтеграція України Галузева співпраця Співробітництво в галузі охорони довкілля Успіх реформ, поглиблення політичного діалогу і розширення практичного співробітництва у правовій сфері, зовнішній політиці та безпеці покликані гарантувати прискорення інтеграційних процесів. Головним завданням сучасного етапу є створення належної бази для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та формування в суспільстві стійкої проєвропейської більшості.