33. Природно-ресурсний та екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формування.

51515151515151¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ฀䐭Ā왍5151最鵤癟洀Ĥఀя мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За н/г-м значенням запаси кросиних копалин под-ть на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології вид-ть такі категорії запасів корисних копалин: А – докладно розвідані та вивчені; В і С1 – розвідані менш докладно; С2 – оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1 і С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність в-ва

34.Проблеми трансформації господарського комплексу України в умовах глобалізації.

525252525252ð5252525252525252525252á52525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252525252¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ฀䐭Ā왍5252最鵤癟洀Ĥ฀но-планової системи регіони, а точніше – їхні владні структури, як правило, виконували організаційно-політичні функції по впорядкуванню функціонування й розвитку регіонального господарського комплексу. В умовах ринкової економіки регіон стає повноцінним суб’єктом ринкових відносин. Надзвичайно сильна диференціація стартових умов у різних регіонах, відмінність умов відтворення, ресурсної бази, а також орієнтирів у розвитку передбачають розробку й реалізацію адаптованої до цих особливостей економічної політики, регіональна сукупність якої надає можливість реалізувати ефективну загальнонаціональну стратегію економічного розвитку й структурних реформ. Порівняльний аналіз розвитку регіонів свідчить про те, що тенденції наростання соціально-економічної диференціації багато в чому пов’язані з неоднорідністю господарського простору України, а отже, і з відмінностями можливостей успішної роботи в ринкових умовах. У виграшному становищі перебувають в основному регіони-експортери продукції, що використовують стійкий зовнішній попит на нафту та продукти її перегонки, чорні метали, недорогоцінні метали, а також великі торговельно-посередницькі центри й центри банківського капіталу – Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Харків. Для інших регіонів трансформація в ринкових умовах господарювання сполучена з великими труднощами. Тому державна економічна політика не повинна ґрунтуватися ні на встановленні загальних для всіх суб’єктів держави фінансово-економічних правил, ні на підтримці регіонів з політичних міркувань. Необхідним є об’єктивний і конструктивний підхід до формування державної системи структурного регулювання територіального соціально-економічного розвитку країни, який базується, по-перше, на визнанні необхідності урахування регіональної специфіки при розробці економічної, соціальної, фінансової політики держави; по-друге, – на відмові від надання регіонам індивідуальних пільг і застосуванні обґрунтованих заходів державної підтримки різних типів регіонів, які мають загальні проблеми й схожі особливості соціально-економічного розвитку, що безпосередньо впливають на характер і результати господарської діяльності; по-третє, – на формуванні в кожному суб’єкті держави комплексного господарського механізму, що охоплює всі сторони економічного й соціального розвитку та побудований на базі загальнонаціональних принципів і законів, але з урахуванням власних особливостей та інтересів населення регіону. Тільки при комплексному підході, що поєднує макроекономічну, промислову, структурну й регіональну реформи, можна говорити про новий, більш ефективний підхід до реформування національної економіки. Пропонований підхід полягає в тому, що саме регіональний рівень є початковим, стартовим рівнем для формування державної політики. Тим самим багаторазово зростає координаційна функція органів місцевого самоврядування в структурному реформуванні. Саме вони покликані в ринковій ситуації забезпечувати комплексний розвиток відповідної території, її господарського комплексу як цілісної системи – суб’єкта ринкових відносин. І саме виходячи з цього, повинна формуватися територіальна стратегія соціально-економічного розвитку. Саме регіональна влада повинна стати головним інструментом і координатором нової сформованої системи відносин. Для цього необхідно створити інститут цільових комплексних програм та методологію структурних перетворень регіону. У цій ситуації пропонується зосередити великі, якщо не надзвичайні, повноваження, у деякому координаційному комітеті з промисловості, в обов’язки якого входить: чітко вирішувати всі питання, пов’язані з передачею об’єктів соціальної, інженерної інфраструктури з балансів підприємств на баланси регіональних структур; забезпечити підготовку подання в арбітражний суд для ліквідації хронічно збиткових підприємств