54. Система вивчення прислівника

Прислівник. З прислівником як частиною мови учні ознайомлюються в 4 кла- сі. Відбувається це передусім з мовленнєвою метою, оскільки прислівники віді- грають помітну роль у мовленнєвому розвитку молодших школярів, розкриваючи різні ознаки дій, умови, за яких вони відбуваються, відповідаючи на різні питання, що ставляться від дієслів: як? коли? де? звідки? куди?.

Ознайомлення з прислівником як частиною мови доцільно провести на осно- ві зв’язного тексту, де вжито прислівники різного значення, які відповідають на різні питання.

• З огляду на те що значна частина загальновживаних прислівників утво- рилася від прикметників і що цей спосіб творення прислівників доступний для усвідомлення молодшими школярами, важливо провести спостереження за роллю в реченнях, у тексті прикметників у зіставленні зі спільнокореневими прислівни- ками (впр. 164, ч. II). За поданим у підручнику алгоритмом (планом) учні зістав- ляють споріднені прислівники і прикметники:

Корисними і цілком доступними для практичного виконання за зразком є вправи на утворення (добір) спільнокореневих прислівників від поданих прикмет- ників і навпаки.

• Важливим для культури мовлення учнів (з метою запобігання досить поши- реним граматичним помилкам на зразок «саме краще», «самий гарний») практич- ним матеріалом, без подачі теоретичних знань, є відомості про способи утворення форм прислівників на означення якості дії. Ці вправи ґрунтуються, зокрема, на здобутих четвертокласниками відповідних уміннях у роботі з прикметниками.

Вивчення прислівника як лексико-граматичного розряду створює широкі можливості для закріплення здобутих учнями 3—4 класів лексикологічних знань щодо синонімів та антонімів. Як і з прикметниками, з прислівниками можна утво- рювати цілі гнізда слів, близьких за значенням (синонімів), та добирати протилежні за значенням — антонімічні пари. Вправи, побудовані на з’ясуванні синонімічних й антонімічних відношень між окремими словами, спостереженні за ними в ре- ченнях і зв’язних текстах, сприяють реалізації практичної, мовленнєвої спрямо- ваності початкового курсу рідної мови і водночас слугують важливим засобом пропедевтичної роботи щодо вивчення частин мови у 6 класі основної школи, тобто відкривають відповідні можливості для продовження пропедевтичної, суто практичної роботи з прислівниками в 5 класі.

Практично-мовленнєва спрямованість уроків, відведених на вивченняв цієї частини мови, виявляється і в тому, що учні мають сприйняти, усно й письмо- во, і запам’ятати вимову і написання цілого ряду прислівників, які становлять третину (19 із 60) передбачених програмою 4 класу таких слів. Для полегшення запам’ятовування учнями вимови і написання прислівників, особливо таких, до яких у мові існують омофонічні сполучення прийменників з іменниками (вгору і в гору, скраю і з краю, вдень і в день тощо) вчителями мають використовуватися різні види навчальних зорових і зорово-слухових диктантів.

55. вимоги до сучасного уроку. Структура сучасного уроку

56. типи уроків вивчення граматичного матеріалу

59. методика формування в учнів найважливіших знань з фонетики

60. орфографічні вправи і методика їх опрацювання

Швидкість та якість формування орфографічної навички залежить перш всього від доцільного добору вправ, їх систем. У методиці орфографії відомі різноманітні вправи, які об’єднують у такі типи: орфографічний розбір, списування, диктант, вільне письмо [8, 293], [15, 257]. 1. Орфографічний розбір. Суть цієї вправи (аналітична) полягає: 1) у впізнаванні орфограм у словах (аналіз) і 2) у характеристиці (поясненні) їх. Графічне сприйняття орфограм пов’язується у свідомості учня з певним фонетичним та граматичним матеріалом, орфографічною нормою, і на цій основі відбувається пояснення правопису слова. 2. Мета проведення орфографічного розбору – формування орфографічної пильності, вмінь застосовувати правила до конкретних фактів письма, розвиток позитивного переносу знань на нові мовні факти. Орфографічна пильність – це не тільки вміння знаходити орфограму в записаному слові, але й уміння знаходити її в слові, що сприймається зі слуху. 3.Орфографічний розбір виступає майже завжди як елемент вправи у списуванні та диктанті, застосовується в процесі підготовчої роботи до переказів та творів.Орфографічний розбір може бути усним (визначають орфограму, пояснюють за допомогою правил) і письмовим (підкреслюють орфограму; позначають граматичну форму; записують цифри, які вказують на параграф, сторінку підручника з правилом і т.п.); загальним, фронтальним (аналізуються усі орфограми в тексті) і вибірковим (знаходять орфограми на визначені тему, правило). Він є обов’язковою формою роботи над помилками.Різновидом усного фронтального орфографічного розбору є поширений в школах “усний диктант” – вчитель вимовляє слово (речення), діти піднімають картку з позначенням букв, відмінкових закінчень, які треба писати в слові, пояснюють. Списування. За характером розумової діяльності учнів списування – це аналітико-синтетична вправа. Під час списування в більшості випадків записові слів (синтез) передує ряд аналітичних дій – зорове сприймання їх, лексико-граматичне осмислення, орфографічний аналіз, запам’ятовування тощо.

Диктант. Це складний вид вправ, який вимагає активізації усіх видів пам’яті (слухової зорової, моторної), мислення, уваги. Складність цієї вправи в графічному позначенні почутого.

Вільне письмо. Цим видом роботи передбачається добір прикладів, самостійне конструювання та запис слів, текстів з орфографічною метою. Тут поєднуються завдання з розвитку мовлення та орфографічні.

Твори-мініатюри. Застосовуються в практиці навчання з орфографічною метою (в текстах вживають виучувані орфограми).Це твори-мініатюри за опорними словами (орфограми), за власним спостереженням і досвідом учня, за картиною та запитаннями, за опорними словами та картинкою, за серією картин, за початком і т.д.; перекази та твори, що пов’язані з переробкою тексту: із заміною особи, відмінкової форми, із заміною певних слів словом з виучуваною орфограмою і т.п.