13.Диференціація економічних районів України за рівнем соціально-економічного розвитку

Аналіз рівня економічного розвитку областей України, економічних районів свідчить про істотні відмінності між ними.

У першу чергу треба зазначити, що за величиною території області можуть відрізнятися у чотири рази (Одеська область має площу 33,3 тис. км2, а Чернівецька — 8,1 тис. км2), за чисельністю населення — в п'ять разів (Донецька — 4,5 млн осіб, а Чернівецька % 0,9 млн осіб). Впродовж XX століття економічний потенціал регіонів України формувався під впливом багатьох чинників, серед яких домінуючими була наявність і обсяги природних ресурсів. Зосередження в Донбасі та Придніпров'ї значних запасів руд і палива було основою формування металургійних центрів гірничодобувної промисловості. Власне індустрія Донецького і Придніпровського економічних районів є основою економічного потенціалу всієї України.

Визначення рівня економічного розвитку можна проводити за різними показниками. Однак найбільш суттєвим показником є обсяги ВВП на одну особу за областями.

До інших показників, що диференціюють області України за рівнем економічного розвитку, належить середня заробітна плата в регіоні, споживання продовольств, обсяг послуг на одну особу, протяжність транспортних комунікацій на 1000 км2 території, показники розвитку освіти і охорони здоров'я.

14. Екологічні проблеми хімічної промисловості

Хімічна промисловість, що є джерелом істотного забруднення довкілля, поступається лише перед енергетикою, металургійним комплексом і автомобільним транспортом. Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною.  Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають велику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика кількість побічної продукції, яка поки що не завжди може бути використана як вторинні ресурси, а накопичується у вигляді відходів. У багатьох випадках відходи вимагають повного знищення через їхню надмірну токсичність. В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твер-дих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної кислоти. У виробництві мінеральних добрив головним є переробка фосфоритів та апатитів. У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі найбільшою кількістю відходів відзначаються нафтопереробка, нафтохімія та хімія органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших полімерних матеріалів. Одним із найпоширеніших відходів є кислі гудрони - смолоподібні в'яжучі речовини, що містять сірчану кислоту, воду та органічні сполуки. Всі хімічні виробництва належать до водомістких. Їх функціонування супроводжується утворенням великої кількості стічних вод із високим вмістом хлорорганічних сполук, кислот і лужних речовин, вуглеводневих сполук. Скидання їх безпосередньо у водойми та міську каналізацію нині заборонено. Тому на території кожного хімічного підприємства чи поблизу нього утворюються великі шлаконакопичувачі, ставки-відстійники. Основним напрямом боротьби з забрудненням довкілля в хімічній промисловості є удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

15. Ек-не районування, його суть та значення.

Економіко-географічне районування — це науково обґрунтований поділ країни або — окремого її регіону на економіко-географічні райони.

Економіко-географічне районування має політичну, господарську, соціальну та організаційну функції. Воно використовується у практиці правління господарством, під час розроблення схем розвитку й розміщення продуктивних сил, проектів районного планування, схем розселення населення, територіальних комплексних програм і схем природокористування. Економіко-географічне районування виступає важливою формою географічного аспекту планування та управління. Воно має важливе значення для розміщення продуктивних сил, правильного вибору районів будівництва певних виробничих об'єктів, найдоцільнішого територіального розміщення капітальних вкладень. Економіко-географічне районування нерозривно пов'язане з раціональним розміщенням виробництв і спеціалізацією районів на певних видах продукції та є засобом підвищення ефективності суспільної праці. Вирізнення економіко-географічних районів дає змогу поліпшити використання природних, матеріальних, трудових та інших ресурсів території через взаємопов'язане функціонування виробничо-технологічних процесів. Воно є важливим засобом удосконалення політико-адміністративного поділу, сприяє повнішому економіко-географічному пізнанню території.

Велике прикладне значення ек рай-ня полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної ек політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових вир-чих обєктів та вдосконаленні територіальної стр-ри госп-ва, обгрунтуванні перспектив розвитку територіально-вир-чих комплексів. Ек рай-ня сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, вир-чого і наук-техн потенціалу регіонів і всієї країни.