3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи:

3.1. Базові знання, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція):

№ з/п	Дисципліни	Знати	Вміти
2 3 4 5	Анатомія. Фізіологія. Сестринська справа. Мікробіологія Медсестринство у внутрішніх хворобах	Будову шкіри. Функції шкіри. Особливості догляду за шкірою і слизовими. Основні Y етапів мед сестринського процесу. Основні правила деонтології при спілкувані з хронічно або невиліковно хворими пацієнтами. Віруси групи простого герпесу, мікобактерія туберкульзу Туберкульоз	Дати описання епідермісу, дермі, та підшкірно-жировій клітковині. Охарактеризувати основні функції шкіри – захисну, терморегулюючу, дихальну, вітамін утворюючу, видільну, сорбційну, як орган чуття. Реалізовувати Y етапів медсестринького проесу. Проводити догляд за шкірою. Дотримуватись деонтологічних аспектів в спілкуванні з хронічними хворими. Дати основну характеристику збудникам, зібрати біологічний матеріал на дослідження Оцінити стан хворого, провести пробу Манту 2ТО, пояснити особливості приймання протитуберкульозних препаратів, проводити щеплення проти туберкульозу вакциною БЦЖ

3.2. Зміст теми: Вірусні хвороби з ураженням шкіри і слизових оболонок

Простий герпес

Простий герпес посідає провідне місце серед вірусних хвороб людини, а 95 % населення є носіями віруса. Згідно з даними ВООЗ, останніми роками підвищується захворюваність на цю хворобу, а також збільшується кількість ускладнених форм; вона посідає друге місце після грипу як причина смерті від вірусних інфекцій.

Збуд­ник — вірус простого герпесу. Розрізняють два типи вірусу простого герпесу.

Перший тип передається повітряно-краплинним, рідше — контактним шляхом і спричиняє ураження обличчя/порожнини рота та гінгівостоматит у дітей. Первинне інфікування відбувається у віці 6 міс — 3 років, коли в крові зникають материнські антитіла, а місце­вий імунітет ще недостатньо розвинений, що клінічно проявляється герпетичним гінгівостоматитом.

Вірус другого типу передається пе­реважно статевим шляхом і спричинює розвиток генітального гер­песу. Характерною особливістю герпетичної інфекції людини є те, що після першого контакту з нею вірус пожиттєво зберігається у ла­тентному стані в регіонарних сенсорних гангліях. У розвитку інфек­ційного процесу має значення стан макроорганізму, а також спадко­вий чинник, у деяких випадках хвороба рецидивує до 6-8 разів на рік і більше. Після інфікування в організмі утворюються антитіла до вірусу простого герпесу, кількість їх збільшується протягом 3-4 тиж і в подальшому впродовж усього життя зберігається на відносно постійному рівні як у разі латентної, так і маніфестної інфекції. Ці антитіла не запобігають розвитку рецидивів хвороби. Приблизно у 1/3 вірусоносіїв виникають маніфестні форми герпетичної інфекції. Первинний герпес виникає після першого контакту з вірусом у ди­тячому віці і найважче перебігає у новонароджених. Інкубаційний період триває від кількох днів до 2 тиж.

Гострий герпетичний гінгівостоматит — найчастіший прояв первинної герпетичної інфекції у дітей. Клінічна картина. Розвивається раптово, з підвищенням температури тіла до 39-40 °С, ознобом, головним болем, явищами інтоксикації. Згруповані болючі пухирці (везикули) в порожнині рота локалізуються на слизових оболонках щік, ясен, губ, язика, піднебіння, мигдаликів. Після руйнування пухирців утворюються множинні болючі ерозії.

Залежно від характеру ураження слизових оболонок розрізняють три форми гінгівостоматиту:

• катаральну;

• ерозивну;

• виразково-некротичну.

Регіонарні підщелепні лімфатичні вузли збільшені, болючі. Яви­ща стихають через 2-3 тиж, в ослаблених дітей - генераліза­ція процесу з ураженням внутрішніх органів (летальність до 25 %).

Рецидивна форма простого герпесу має легший перебіг, можуть спостерігатись:

• продромальні явища (не завжди) з порушенням за­гального стану, що виникають за 1-3, іноді 5-7 днів до рецидиву: гарячка, регіонарний лімфаденіт, біль у м'язах і великих суглобах, мерзлякуватість, пітливість,

• Типова локалі­зація: губи, обличчя, кон'юнктива і рогівка ока, сідниці.

• На тлі ери­теми, набряку групами виникають пухирці (везикули) із прозорим вмістом, які супроводжуються печінням, поколюванням, свербе­жем. Унаслідок руйнування везикул виникають болючі ерозії.

• Згодом ексудат на поверхні ерозій засихає у кірочки, під якими ерозії епітелізуються впродовж 7-10 днів; кірочки відпадають, залишаючи червоно-білі плями.

• Хвороба може рецидивувати впродовж років і десятиліть, частота рецидивів різна: від 1-3 на рік до 4-5 разів на місяць.

• Висип рецидивує переважно на одному і тому самому місці.

Генералізована форма простого герпесу має тяжкий перебіг, суп­роводжується численними везикуло-пустульозними, іноді виразко­во-некротичними змінами з підвищенням температури тіла, тяжким загальним станом, тахікардією, судомами, головним болем, поліаде-нопатією, ураженням печінки, гематологічими порушеннями (ане­мія, лейкопенія).

Генітальний герпес передається переважно статевим шляхом. (Останніми десятиліттями кількість випадків генітального герпесу іначно збільшилася. Первинний генітальний герпес виникає після 1-10-денного інкубаційного періоду і відрізняється від подальших ре­цидивів більш тяжким і тривалим перебігом (до 3-5 тиж) з гарячкою, нездужанням, збільшенням і болючістю пахвинних лімфатичних вузлів.

У жінок він проявляється гострим везикульозним вульвовагінітом. На тлі значної еритеми і набряку виникають згруповані пу­хирці спочатку з прозорим, а згодом з каламутним вмістом; на місці зруйнованих везикул утворюються поліциклічні ерозії, іноді виразки, тріщини, пахвинний болючий лімфаденіт. У разі втягнення в процес шийки матки може розвинутись дифузний геморагічний або виразковий цервіцит.

У чоловіків аналогічні клінічні прояви спостерігаються в разі гострого герпетичного баланопоститу.

У 40-75 % жінок герпес зовнішніх статевих органів під час наступних рецидивів перебігає малосимптомно. Провокуючими чинниками можуть бути: стреси, менструація, інтеркурентні інфекції, переохолодження тощо.

Генітальний герпес може спричинити безпліддя, невиношування вагітності, передчасні пологи, трансплацентарне інфікування плода і передаватись дитині під час пологів (до 50 %). У випадках трансплацентарного інфікування у новонароджених можуть спостеріга­тись затримка росту, мікроцефалія, енцефаліт, хоріоретиніт, затрим­ка психомоторного розвитку. Діагностика: 1.Клінічні прояви, за якими простий герпес діагностують у 90 %випадків.

2. Виділення вірусу.

3. Виявлення багатоядерних гігантських клітин із внутрішньо­ядерними включеннями у мазках-відбитках за Тцанком.

4. Виявлення антигену вірусу в інфікованому матеріалі методом флюоресценції.

5. Ідентифікація і визначення титру герпесвірусних антитіл. Диференціальну діагностику проводять з імпетиго. Лікування. Найефективнішим препаратом у лікуванні герпетичної інфекції є ацикловір (зовіракс, віролекс, герпевір), який призначають всередину в дозі до 1000 мг/добу, внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Препарат сприяє швидкому регресу висипу, хоча не запобігає рецидивам.

Використовують рекомбінантні інтер­ферони (реаферон, лаферон) внутрішньом'язово (по 2 000 000 МО) і місцево, гропринозин (по 50 мг/кг) 3-4 рази на день упродовж 7 днів, циметидин, марборан. Місцево призначають мазі з ацикловіром (зовіракс, віролекс, лізавір), гевізош, теброфенову, оксолінову, мазь флореналю, лінімент мегосину, госиполу тощо.

Найскладнішим завданням є запобігання рецидивам простого герпесу. З цією метою в міжрецидивний період показана протигерпетична полівалентна вакцина внутрішньошкірно в передпліччя у дозі 0,2 мл, на курс — 10 ін'єкцій; кожні 6-8 міс ревакцинацію повторю­ють (до 5 ін'єкцій із частотою 1 раз на тиждень); усього 3-5 курсів. Використовують також левамізол, циметидин, гамма-глобулін, піро­генал, поліомієлітну вакцину.

Профілактика полягає в інформуванні пацієнтів про харак­тер хвороби, шляхи передачі, ізоляції дорослих хворих від дітей, уникненні позашлюбних статевих зв'язків.