Червоний вовчак

Це фоточутливий еритематоз, при якому уражується сполучна тканина та виражений аутоімунний компонент.

Розрізняють дискоїдну та системну (гостру) форму червоного вов­чака.

Дискоїдна форма. Дана хвороба характеризується трьома основ­ними симптомами:

1. Виникнення еритеми, часто зі стійким розширенням капілярів, поверхневою клітинною запальною інфільтрацією і набряком.

2. Приєднання гіперкератозу, що починається біля отворів сально-волосяних фолікулів, а іноді захоплює всю уражену ділянку; лусоч­ки тоненькі, сіруваті, щільно посаджені через наявність на нижній їхній поверхні тонких шипиків, що входять в устя розширених саль­но-волосяних фолікулів.

3. Закінчення процесу атрофією, що починається в центрі плям, і характеризується незначним лущенням, іноді спостерігається гіпер-пігментація.

Типова локалізація ураження — на обличчі у вигляді метелика, що захоплює спинку носа і симетричні частини щік. Іноді висип локалізується на вушних раковинах, на всьому обличчі, на тильній поверхні кистей і пальців, шиї, грудей, рідко — на воло­систій частині голови; слизові оболонки не уражуються.

Системна (гостра) форма. При цьому на шкірі виникають си­нюшні папули із незначним лущенням, нерідко пухирі, геморагії; атрофії не спостерігається. Хвороба супроводжується значним по­рушенням загального стану організму: високою температурою тіла (до 40 °С), болем у кістках, суглобах і м'язах, збільшенням селезінки, ураженням нирок (вовчаковий нефрит), серцево-судинної системи (ендокардит, міокардит, флебіт), збільшенням ШОЕ, лейкопенією. У крові виявляють LE-клітини (клітини червоного вовчака).

Лікування:

1. Нестероїдні протизапальні препарати (індометацин та ін.).

2. Синтетичні протималярійні засоби (делагіл, плаквеніл, хінгамін).

3. Імуномодулювальні засоби (декарис, тималін, тимоген та ін.).

4.При тяжкому перебігу хвороби призначають кортикостероїди (преднізолон, тріамцинолон, дипроспан) та цитостатики (циклофосфан, метотрексат).

4. Місцева терапія: кортикостероїдні мазі — флуцинар, синафлан, преднікарб; іноді вогнища ураження обколюють суспензією гідро­кортизону, за обмежених форм застосовують кріотерапію рідким азотом.

Догляд за хворими. Хворим необхідно пояснювати, що вони повинні уникати впливу сонячного випромінювання, високої і низької температури повітря, а також хімічних та механічних под­разнень шкіри. Робота на повітрі неможлива. Особиста гігієна перед­бачає застосування фотозахисних кремів, які містять 5-10 % хініну, салолу, параамінобензойної кислоти.

Необхідна також дієта, збагачена білками, з обмеженням вугле­водів.

Склеродермія

Це хронічний дерматоз, який характеризується вогнищевим або дифузним ущільненням та склерозуванням шкіри внаслідок ура­ження сполучної тканини .

Етіологія захворювання до теперішнього часу не встанов­лена. Найбільш правильними вважають нейроендокринну та ін­фекційну теорію походження захворювання. Іноді склеродермія виникає після перенесення інфекційних захворювань (скарлатина, дифтерія, бешиха, туберкульоз тощо). Значну роль у виникненні її відіграють порушення функції щитоподібної, паращитоподібної та статевих залоз.

Клінічна картина. На певній ділянці шкіри виникає набряк, вона стає напруженою, блискучою і злегка гіперемійованою, іноді із синюшним або фіолетовим відтінком. Незабаром вона склерозується, стає твердою і набуває алебастрово-білого або жовтого (восково­го) кольору. Вогнища ураження мають чіткі краї і трохи підвищу­ються над рівнем прилеглої шкіри.

Ураження може бути обмеженим у вигляді смуг або круглих бля­шок діаметром до кількох сантиметрів, схильних до периферійного росту і злиття.

В інших випадках ураження набуває універсального характеру, коли весь шкірний покрив перетворюється у твердий панцир; рухо­мість суглобів обмежується, зникає міміка, можливе ураження сли­зових оболонок рота, носа, гортані, піхви. При цьому порушується загальний стан хворого — спостерігаються помірна гарячка, загаль­не нездужання, слабкість.

Хворий скаржиться на свербіж і відчуття стягування шкіри.

Перебіг хвороби тривалий (роками), закінчується вона атрофією шкіри і глибше роміщених тканин.

Лікування:

1. У період активності склеродермії (фаза набряку і гіперемії) при­значають антибіотики — пеніцилін по 300 000 ОД 4 рази на добу протягом 3 тиж.

2. Ферментні (лідаза, ронідаза) і біогенні препарати (склисте тіло) щоденно або через день; на курс 25-30 ін'єкцій, курси повторюють через 3-4 міс.

3. Кортикостероїди в середніх дозах (20-30 мг із розрахунку на преднізолон).

4. Судинорозширювальні препарати—ксантинолу нікотинат (теонікол), нікошпан, но-шпа тощо.

5. Вітаміни групи В, ретинол (вітамін А), аскорбінова кислота (ві­тамін С).

6. Сорбційні детоксикаційні методи (гемосорбція, плазмаферез).

7. Місцева терапія — кортикостероїдні креми; у фазі ущільнен­ня — мазі, що містять теонікол, протеолітичні ферменти (трипсин, хімопсин).

8. Лікувальні грязі, масаж, лікувальна гімнастика.

9. Дієта, збагачена білками та вітамінами.