4. Гра і методи навчання

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних установах. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.

Метод навчання— це упорядкована діяльність педагога й учнів, спрямована на досягнення заданої мети навчання. Під методами навчання (дидактичними методами) часто розуміють сукупність шляхів, способів досягнення цілей, рішення завдань освіти. У педагогічній літературі поняття методу іноді відносять тільки до діяльності педагога чи до діяльності учнів. У першому випадку доречно говорити про методи викладання. А в другому — про методи навчання. Якщо ж мова йде про спільну роботу вчителя й учнів, то тут, безсумнівно, виявляються методи навчання.

Творчі ігри є засобом осмислення різних сторін життя дорослих, умовним відтворенням оточуючого, а тому найскладніші з усіх видів корекційно-розвивальних (спеціальних) ігор, адже потребують тривалої та ретельної підготовки до їх проведення.

Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості:

1. Уявлювана ситуація. 2. Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. 3. Наявність ролей. Відображення дійсності відбувається у процесі прийняття дитиною певної ролі. 4. Довільність дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. 5. Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри прагнення наслідування, самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних і художніх інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей

6. Соціальні відносини. Гра вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості.

Творча гра пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі.

В умовах шкільних занять з образотворчого мистецтва можуть успішно використовуватися як творчі, так і ігри за правилами. Різні казково-ігрові моменти уроку "обігруються" як самим вчителем, так і його своєрідними помічниками-ляльками (гномами, мультиплікаційними тваринками чи персонажами відомих казок: Тюбиком, Незнайком, Олівцем-малювцем, Телесиком, Барвінком та іншими).

Звичайно, довільний вибір ляльок за кількістю, призначенням та художньо-естетичним оформленням має бути водночас і педагогічне виправданим. Краще виготовляти таких ляльок саморобним способом.' Вони повинні артистично "виконувати свої ролі" протягом досить довгого часу (чверті, навчального року, кількох років).

За допомогою ігор з ляльками на уроці дітлахи природно "залучаються" до різних видів образотворчої діяльності, у них додатково стимулюється уява, фантазія та творчі прояви. Ляльки, як справжні персонажі лялькового театрального дійства, в доброзичливій формі "підтримують" та "оцінюють" результати художньої діяльності учнів на уроці, що особливо надихає дітей на активну творчу роботу.

Емоційно та продуктивно проходять на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах і колективні ігри, в яких беруть участь декілька груп школярів, що творчо змагаються між собою або створюють колективну творчу роботу ("Разом готуймося до свята", "У світі кольорових казок).

Великого значення в цьому процесі набуває власне творча праця на уроці, що "можлива лише тоді, коли людина ставиться до роботи з любов'ю, коли вона свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця стає для неї основною формою прояву особистості і таланту".

В початкових класах колективні роботи з образотворчого мистецтва особливо ефективні та привабливі, бо завдяки використанню ігрових ситуацій роблять успішною реалізацією завдань з формування емоційно-почуттєвого апарату дітей, їхніх різнопланових пізнавальних та творчих інтересів.

Бачиться доцільним запропонувати в якості орієнтовних для впровадження в шкільній практиці на уроках образотворчого мистецтва такі колективно-творчі завдання: для 1-го класу: - створення колективного панно з теми "Золота осінь" із застосуванням різних живописних технік та художніх матеріалів; - колективне виготовлення традиційних предметів та прикрас до Новорічно-Різдвяних свят ("дідух", "голубці", "їжачки", "павучки") з соломи та різних художніх і природних матеріалів; - створення колективної роботи "Казкова вулиця" із застосуванням об'ємних предметів (творче переосмислення та конструювання різних споруд, моделей транспортних засобів та ін.); для 2-го класу: - створення колективного панно "Квіти України" способом колажу з площинних напівоб'ємних аплікативних зображень відомих квітів, що ростуть в Україні; - колективне виготовлення Різдвяної "звізди", ліхтаря або дзвоників шляхом конструювання з різних художніх матеріалів; - колективне створення комплексу з об'ємно-просторових форм за темою "На арені цирку" шляхом ліплення та моделювання з пластиліну, глини й інших художніх матеріалів; для 3-го класу: - колективне створення композиції з теми "Українське село" (напівоб'ємне просторове зображення сільської вулиці, майдану, подвір'я тощо); - колективне виготовлення масок та елементів стилізованих костюмів для різдвяної "маланкової" вистави; - колективне створення декорацій та персонажів до вистави тіньового театру за українською народною казкою "Півень, Кіт та Лисиця"; для 4-го класу: - колективне створення багатофігурної композиції з теми "Народне свято" за колективним вибором конкретної святкової події. - колективне виготовлення та художнє оздоблення основних складових вертепу (скрині, двоповерхової сцени, лаштунків та персонажів) з різних художніх та природних матеріалів; - колективне виготовлення макету архітектурного комплексу "Казкове містечко" за змістом однієї з популярних народних чи літературних казок. Як бачимо, існує чимало різноманітних способів активізації образотворчості молодших школярів, але основним все ж лишається завдання, щоб "дитяча творчість мала надавати задоволення не тільки дитині, але й оточуючим, в цьому її найважливіша естетична цінність".

6.Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях.

Майбутній вчитель повинен уміти виховувати любов до малювання складних форм тваринного світу: показувати методи зображення їх, послідовність виконання малюнків тощо. Щоб виконати це завдання, необхідно знати теорію і методику малювання форм тваринного світу.

Птахи – дуже цікава натура для зображення. Різноманітність видів птахів, краса живих форм та фарб, особлива пластичність та динаміка, властиві багатьом птахам – все це являє великий інтерес для учнів. Хоч в рисунку птахів є деяка специфіка, але закони реалістичного зображення натури справедливі та обов’язкові також і для рисунку таких об’єктів.

Головним джерелом отримання знань і навичок в області зображення птахів являється систематична самостійна робота над зарисовками з натури (в тому числі з опудал). Головним засобом вивчення учнями птахів залишається рисунок з натури

У будь-якому випадку, чи ведеться малюнок з живої тварини або з його чучела, треба знати хоча б основну його анатомо-конструктивну будову, тобто будова скелета і розташування мускулатури. Анатомічна будова людини і чотириногих має багато загального: череп, хребетний стовп, грудна клітка, лопатки, таз, кістки кінцівок. Мускулатура тварин теж аналогічна людській по своїй системі, розташуванню загальних м'язових масивів, а також по рухах, значно більш обмеженим у тварин. Кінцівки з'єднуються з тілом, як у людини. Ззаду вони з'єднуються через таз, спереду — за допомогою плечового поясу, лопатки з'єднуються з грудною кліткою і хребтом за допомогою м'язів, що нагадують м'язи плечового поясу людини.

При порівнянні голови людини з головами різних тварин також виявляється багато загального в будові: двобічна симетрія, мозковий і лицьовий череп, верхня і нижня щелепи, очні западини. Тому побудова зображення тварин робиться так само, як і людини — ті ж серединна, лицьова лінії і т.п. Багато загального й аналогічного і в будові кінцівок. Проте треба пам'ятати, що тварина ступає на передню кінцівку, що знаходиться в положенні пронації. Рухами супінації і пронації володіють: лев, ведмідь, кішка, заєць, кролик, кенгуру, у меншій мірі собака, копитні зовсім ними не володіють.

Білет 3.

7. Процеси ознайомлення, сприймання та оцінювання мистецьких творів різняться за своєю специфікою. Так, ознайомленняз творами образотворчого мистецтва спрямоване передусім на задоволення пізнавально-інформативних потреб та формування у молодших школярів уявлень про місце та значення даного виду мистецтва в житті людини і суспільства, його вплив на розвиток загальної та естетичної культури особистості; особливості діяльності фахівців різних художніх професій; місце образотворчого мистецтва в структурі інших видів мистецтв. Основною метою сприймання та оцінювання мистецьких творів є формування в учнів навичок пізнання твору образотворчого мистецтва як картини цілісності та гармонії оточуючого світу, відчуття його образної природи у єдності змісту та форми; орієнтування щодо його естетичної цінності, адже "сприймання твору мистецтва повинне створювати цілісне, емоційне уявлення про нього, як єдиний організм, в якому виражальні засоби тісно пов'язані між собою та підпорядковані змісту".

Для даного процесу важливо, щоб суб'єкт, який сприймає, володів уявою, аналізом, асоціативним та образним мисленням, а об'єкт був справді естетично цінним. Неабияке значення має організація певних умов, що сприяють повноцінному, тобто естетичному сприйняттю мистецького твору.

Отже, за умов оптимальної організації сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва у більшості молодших школярів поглиблюється пізнання, розвиваються навички сприйняття художнього образу як однієї з основних естетичних цінностей твору, удосконалюється оцінна діяльність. Крім цього, емоційні переживання від сприйнятих мистецьких творів мають для багатьох дітей цілком конкретну особистісну цінність.

Можливості педагогічного керівництва цими процесами безперечно широкі, але ще не досить досліджені та систематизовані. Тому такі види діяльності, як сприймання та оцінювання, ще не набули у школі достатньої ваги та поширення. Хоча їх значні можливості очевидні, бо підтверджені шкільною практикою та багатьма сучасними психолого-педагогічними дослідженнями. Систематизоване, цілеспрямоване, послідовне та планомірне залучення школярів до сприймання та оцінювання мистецьких творів доцільно починати з 1-го класу, коли учні ще з великою зацікавленістю ставляться до образотворчого мистецтва, шукаючи в ньому не лише задоволення пізнавальних, діяльнісних та творчих потреб, але й своєрідну емоційну "підтримку".