23. У політології виокремлюють (здебільшого на загальнодержавному рівні) такі функції політики:

— задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

— раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

— примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;

— інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

— соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);

— забезпечення послідовності та інноваційності (онов-люваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.

Структурні складові політики. До них, насамперед, слід віднести_

1. Політичні відносини, які відображають стійкий характер взаємозв´язків суспільних груп між собою та між різними інститутами влади. У сутнісному розумінні вони характеризують багатоманітність взаємодії еліти й електорату, еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різних груп інтересів і політичних інститутів. Найважливішим показником політичного життя є характер політичних відносин: непримирима боротьба за політичне панування чи усвідомлена координація зусиль усіх верств з метою оптимально використати матеріальну силу державного примусу; громадянський мир чи війна; кризовість чи стабільність і т. ін.

2. Політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів. З погляду залежності від цього елемента вся політика являє собою не що інше, як перманентне втілення та інституалізацію політичних поглядів, ідеалів, мети, програми і норм поведінки людей, органів влади і самоуправління, механізмів поповнення еліт тощо. Таким чином, політична свідомість опосереднює всі основні і найпосутніші владні взаємозв´язки суб´єктів і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність владного регулювання.

3. Політичний інтерес являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і виконання конкретних дій для досягнення їх.

4. Політична діяльність, що виступає різновидом соціальної активності суб´єктів, дії яких відображають їхню реалізацію своїх політичних статусів. Суб´єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава.

5. Політичний процес як сукупність видів діяльності суб´єктів політики, які включено в динаміку практично-владних відносин, охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей. У політичному процесі відображено всю складність і суперечливість самої людської діяльності, тому такий процес має складну внутрішню структуру, докладний аналіз якої буде зроблено у відповідному розділі підручника. Тут лише підкреслимо наступне. Оскільки політичні процеси зачіпають соціальні інтереси, що, як відомо, у кожної людини свої, то й ставлення до використання тих чи інших форм політичної діяльності не однакові. Одні віддають перевагу використанню крайніх форм політичної діяльності, інші — ліберальних. За значущістю для суспільства форм, які використовуються для регулювання політичних відносин, політичні процеси поділяють на базові та периферійні. Перші характеризують способи включення широких соціальних верств населення у відносини з державою, другі — відображають динаміку формування окремих політичних асоціацій (наприклад, політичних партій тощо).

6. Політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів. Сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влад, партійні і громадсько-політичні інститути, групи тиску та інші ланки, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики. Політична організація концентрує владне волевиявляння населення, включаючи прийняття і реорганізацію управлінського рішення, задаючи тим самим певну спрямованість усьому політичному процесові. Наявність і взаємодія структурних елементів політичної організації надає політиці внутрішньої цілісності. Саме така цілісність дає їй можливість виконувати певні функції.

Зміст політики складає тотожність, співпадання, адекватність дій суб´єктів політики, політичних інституцій, засобів, технологій, результатів цих дій з історично діючим цілісним об´єктивним процесом, який зумовлений, насамперед, необхідністю реалізації людської свободи і справедливості. Виявом змісту політики є система цінностей та цілей, мотиви і механізми прийняття політичного рішення.

Формою політики є особливості вияву меж її змісту, тобто конкретне існування у співвідношенні з іншим змістом, а також специфіка вираження дій суб´єктів політики у зв´язку з їхніми інтересами, цілями та рівнем розвитку засобів, методів, технологій дій, форм організації людських спільностей і т. ін., що в цілому визначає якість змісту політики. Це наявна організаційна структура, інститути, які забезпечують стійкість, регульованість і динамізм самого політичного процесу. У своїй цілісності, єдності форма і зміст політики визначають політичний процес.

24. Суб’єкті і об’єкті політики – обов’язкові елементи політичних відносин, тому вони повинні розглядатися в єдності, взаємозв’язку і ввзаємозалежності, однак кожен з цих елементів має свої властиві йому ознаки.Суб’єкти політики – це соціум, а також створені ними установи,організації, чия активна практична діяльність спрямована на перетворенняполітичної та інших сфер життєдіяльності людини як відповідних об’єктів політики. Суб’єкт політики, таким чином, передбачає наявність самих соціумів та їх організацій, здатних до політичної діяльності і створених з цією метою; певні цілі їхньої діяльності; цілеспрямовану активність;виявлений інтерес; взаємозв’язок, взаємодію з об’єктом політики.

Об’єкти політики – явище політичної сфери в їх різноманітних проявах і зв’язках з усім громадянським суспільством, на які спрямована діяльність суб’єктів політики.

Об’єкті політики дає уявлення в цього того, на що суб’єкт політики спрямовує свою перетворюючу або руйнівну політичну діяльність. Отже, об’єкт політики це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні відносини насамперед політичні, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу як у вітчизняних межах, так і в регіональному або світовому просторі. У суспільстві суб’єктом і об’єктом можуть бути і є людина, соціальні верстви, групи, організації, рухи, колективи, держави, суспільство в цілому.

Відповідно до визначення поняття суб’єкта і об’єкта політики розглянемо їх основні характеристики.

Суб’єктом політики в кожній соціум, здатний творити політику. Це означає відтворення набутого, усталеного в політиці, виробленого попередніми поколіннями в процесі історичного розвитку, підтримання реального політичного стану в усій системі його залежностей, закладення в реалії політики імпульсів її майбутнього розвитку, внутрішніх пружин політичного руху. Отже, суб’єкт політики є активним за своєю природою.

Рушійною силою також активності цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного інтересу.

Соціально-політичні спільності як суб’єкти політики – це цілісні соціальні утворення, що формуються на основі певних соціально-політичних і культурно-економічних зв’язків, тенденцій і перспектив розвитку.

Основні характерні ознаки соціально-політичних спільностей як суб’єктів політики: соціально-політичні спільності є рушієм суспільно-політичного прогресу; без активної діяльності соціально-політичних спільностей, розвинутих відносин між ними, їхньої свідомої поведінки, політичної волі ніякі прогресивні соціальні зміни неможливі; від характеру соціально-політичних спільностей, а також якості функціонування створених ними політичних інститутів залежить стан об’єкта політики – політичної сфери суспільства.Суб’єкті політики характеризується певним рівнем політичної культури. Це рактеризується певним рівнем політичної культури. Це передбачає вміння володіти об’єктивними законами розвитку, знання сутності політики як специфічного суспільного явища, політичну волю здійснювати політичний вплив. Зміни у розвитку об’єктів політики зумовлюють певні зрушення у функціонуванні суб’єктів політики. Оновлені риси суб’єктів і об’єктів змінюють і зміст зв’язків між ними. Такі зв’язки можуть виступати як координаційні, субординацій ні, управлінські тощо. Розвинутість їх визначається рівнем розвитку як суб’єкта, так і об’єкта політики.

Зміст, структура і характерні особливості політичних відносин, які виникають при цьому, здійснюється політичний процес.

25.ВЛАДА – вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи,організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі.Субєкти І ОБ’ЄКТИ ВЛАДИ – сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає, – об’єктом владного відношення. Суб’єктами влади можуть бути індивіди, соціальні групи, організації тощо. Влада не є властивістю не тільки об’єкта, а й суб’єкта. Вона виступає саме як відношення між ними і не існує як без суб’єкта, так і без об’єкта.

ВИДИ ВЛАДИ – залежно від засобів здійснення влади розрізняються різні її види – економічна, соціальна, політична, духовна, сімейна тощо.ПОЛІТИЧНА ВЛАДА – це реальна здатність класу (групи, індивіда) проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм. Вона є найважливішим видом влади в суспільстві. Якщо економічну владу умовно можна назвати “владою грошей”, духовну – “владою моралі”, сімейну – “владою авторитету”, то політичну владу – “владою права”. Це зовсім не означає, що політична влада скрізь і завжди здійснюється за допомогою права, однак право є головним засобом її реалізації. Дотримання й виконання норм права забезпечується шляхом як переконання, так і державного примусу.ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ – верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, комулятивність.

Верховенство політичної влади полягає в обов'язковості її рішень для інших видів влади, суспільства в цілому. Вона може обмежити вплив інших видів влади, наприклад економічної чи духовно-інформаційної, або й узагалі припинити функціонування окремих їхніх суб’єктів.

Публічність (від лат. publicus – суспільний, народний) політичної влади означає її суспільний, безособовий і відкритий характер. На відміну від існуючої в невеликих групах приватної особистої влади, наприклад сімейної, політична влада реалізується від імені і в межах усього суспільства і звертається за допомогою права до всіх його членів.

Моноцентричність політичної влади проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства.

Таким центром є держава, її вищі органи. На відміну від політичної влади інші види влади (економічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентричними, вони здійснюються багатьма незалежними один від одного центрами – підприємствами, соціальними фондами, засобами масової інформації тощо.

Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу.

Комулятивність – (від лат. cumulatio – скупчення). Виявом кумуляції є кумулятивний ефект. Стосовно влади кумулятивний ефект проявляється у зростаючому нагромадженні влади та значному посиленні її впливу в результаті взаємодії різних видів і ресурсів влади.

РЕСУРСИ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ – засоби здійснення. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Врахування ресурсів владарювання і ресурсів спротиву владній волі дає можливість визначити силу влади-силові,економічні,інформаційні,демографічні,соціальні,політично-правові.