6 Політична думка Середньовіччя

В історії Західної Європи Середні Віки охопили понад тисячолітню історію від V до XVI сторіччя. Це була епоха формування і розвитку феодалізму. Політичні вчення цієї епохи постійно змінювалися. Значний вплив на них справляла християнська релігія.

Одним із основних творців християнської політичної теорії вважається італієць Аврелій Августин (354 — 430), за свої заслуги перед церквою названий Блаженним.

Августин Блаженний — християнський мислитель Середньовіччя. Народився в Тагасті (Північна Африка) у сім'ї римлянина — язичника. Августин різко протиставляв церкву й державу. У своєму головному творі «Про державу Божу (град Божий)» стверджував, що «град земний», тобто держава, пов'язаний із царством диявола й нічим не різниться від зграї розбійників. Вихід він вбачав у створенні «града земного» на засадах християнської моралі: всі форми правління повинні поважати Бога й людину. У праці обґрунтовано ідеї всесвітнього панування Церкви, підкорення світських начал (у тому числі науки) релігії, божественним настановам. Уся історія людства, за Августином, це грандіозне завершення задуму божественного спасіння. Місія церкви в цьому є вирішальною. Держава перетворюється на «світську руку» церкви. Єдність роду людського означає єдність християнської віри під егідою церкви.

Вчення Августина набуло поширення та впливу й істотно вплинуло на розвиток християнських концепцій держави, політики та права Середньовіччя.

Фома Аквінський (1226—1274), розвиваючи концепцію Августина про зверхність церкви над світською владою, дійшов висновку, що держава має позитивну цінність у самій собі і зовні себе. Держава не тільки підтримує мир, а є вираженням волі Бога в ім'я людей. Політика означає моральну відповідальність, обдумане розумом спрямування волі людини в усіх соціальних діях. Заснування та існування держав, планування міст, будівництво замків, створення ринків, поширення освіти — це провидіння, за допомогою якого Бог творить світ і править ним.

У праці «Сума теології» Фома Аквінський розглядає природне й позитивне право. Вічне право — це мудрість Бога. Божественне право спрямовує право природне, яке властиве всім людям як свідомим, моральним і соціальним творцям. Позитивне право необхідне, щоб забезпечений мир і перешкодити людям чинити зло. Ідеальною формою правління Фома Аквінський, як Аристотель і Цицерон, вважав змішану, за якої монарх уособлює єдність, аристократія — перевагу заслуг, народ є гарантом миру та злагоди. Право держави має бути санкціоноване аристократією і народом. Серед форм державного устрою Фома Аквінський перевагу надає монархії, бо, на його думку, історичний досвід переконує, що стабільності та успіхів досягали держави, де владарювали не багато людей, а одна особа. Теолог розрізнив два різновиди монархії: абсолютну й політичну. Симпатії його були на боці останньої, в якій влада правителів підкоряється закону й не виходить за його межі.

Метою державності є спільне благо, забезпечення умов. І ця гідного життя. Здійснення цієї мети, на думку мислителя, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців і багатіїв, беззастережного дотримання встановленого Богом обов'язку підкоритися правителям, які уособлюють державу.Фома Аквінський проголошував, що церква має стояти вище за громадянське суспільство. Головний володар на небі — Ісус Христос, на землі — Папа Римський, а тому світська влада підпорядковується владі духовній. Саме церква, виховуючи у людей почуття добра, спрямовує земне блаженство таким чином, щоб воно привело до щастя на небесах. Так Аквінський обґрунтовував гармонію двох інститутів v християнському суспільстві: церкви й держави. Християнська віра навчала людину не вбачати в підкоренні ненависне ярмо, а владу сприймати як великий тягар відповідальності. Аквінат вважав смертельним гріхом підбурення до бунту й непокору владі, проте стверджував, що виправданий опір тиранії не є бунтом.

Римо — католицька церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського, яке дістало назву «томізм» (від лат. Thomas - Фома), проголосила його автора святим і надала йому титул «доктора ангельського».

7.Макіавеллі Нікколо (1469-1527) - видатний італійський мислитель і політичний діяч. В роботах «Володар» і «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія» сформулював предмет і метод політології. Н.Макіавеллі протягом 14 років працював секретарем уряду Італійської республіки і спостерігав політику, що називається, зсередини. Безпосередня участь в політичному житті укріпила його в думці, що політична наука - це наука практична, що служить рішенню життєво важливих задач.