Умовно категорії (основні поняття) політології можна поділити на чотири групи: загальні, структурні, функціонування і розвитку.

Основними загальними категоріями політології є "політика", "влада", "демократія", "свобода", "національна ідея", "менталітет нації" тощо.

Найважливішими категоріями структури є "політична система", "політична організація", "держава", "політична партія", "громадсько-політичний рух" та ін. З числа категорій функціонування слід виокремити такі: "політична діяльність", "політичний процес", "політичний конфлікт", "політична боротьба" тощо. До категорій розвитку належать: "політична революція", "контрреволюція", "еволюція" та ін. Центральними категоріями політології можна визнати такі: "влада", "політика", "демократія", "свобода". При цьому слід зауважити, що політика не зводиться тільки до влади, до її структур і рівнів на інституційному зрізі. У реальному політичному житті суспільства є чимало неінституційних політичних структур (неформального характеру), які впливають на офіційні структури, а отже, і на проведення державної політики.

Принципи - вихідні засади наукового дослідження - рідко розглядаються у вітчизняній політологічній літературі. Так, у "Політологічному енциклопедичному словнику" не вказано на принципи політології, а зроблено наголос на законах і категоріях. До принципів, необхідних для інституювання політології та важливих для вирішення поставлених проблем, ми віднесли:

1. Визнання верховенства політики над технічними аспектами керівництва суспільством, у цьому відношенні визначення посад міністрів Кабміну України як "політичних посад" згідно Закону „Про кабінет Міністрів України" є виправданим;

2. Домінування державно-офіційного аспекту та державних програм у змісті політики у порівнянні з іншими видами суспільної діяльності;

3. Боротьба і суперництво різних, підчас протилежних за змістом і напрямками діяльності політичних доктрин, хоча для загального державного політичного курсу економічні та соціально-політичні, духовні орієнтири розвитку суспільства мають бути більш-менш стабільні.

4. Принцип об'єктивності у висвітленні центральних проблем політики, адже це та сфера, у якій обман, містифікації, нагла брехня є повсякденним явищем.

3.МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та можливості самоорганізації.

Системний метод – розглядає суспільство та його складові як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати.

Системно-історичний метод – передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства. Дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв’язок і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність політичних систем.

Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.

Біхевіористський метод –в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо.

Спеціальні методи дослідження – група методів, що ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних процесів та інститутів – методи, запозичені політологією з інших наук. Об’єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб’єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. Використовують аналіз статистичних даних, зміст політичних рішень, (інтерв’ювання), (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об’єктом, соціально-політичний експеримент. Прикладні функції політології розширюють, застосовуючи сааме спеціальні методи.