Ознаки характерні для управлінського обліку.

• його мета - підготовка необхідної інформації для внутрішнього користування фірми;

• вивчення перспектив розвитку фірми і їх прогнозування;

• детальний облік і контроль доходів і витрат як по підприємству в цілому, так і в розрізі центрів відповідальності;

• калькулювання собівартості та визначення рентабельності окремих вимдів продукції;

• аналіз діяльності підприємства, спрямований на вибір оптимальних управлінських рішень.

Фінансовий і управлінський облік мають ознаки відмінності і подібності.

Відмінності між фінансовим і управлінським обліком

№	Ознака	Фінансовий облік	Управлінський облік
1	Мета обліку	Забезпечення зовнішніх користувачів інформацією про діяльність підприємства у формі фінансових звітів, які не є комерційною інформацією	Забезпечення необхідною інформацією, в першу чергу, всіх підрозділів підприємства для прийняття своєчасних і ефективних рішень
2	Користувачі інформації	Зовнішні користувачі акціонери, кредитори, інвестори	Внутрішні користувачі менеджери.
3	Прив’язка у часі	Відображає фінансову історію підприємства.	Акцентований на майбутнє, оскільки значну питому вагу становить планування.
4	Свобода вибору технології	Ведеться у суворій відповідальності до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку.	Управлінський апарат може застосовувати будь-які правила обліку залежно від корисності їх для ефективного управління.
5	Критерій доцільності та гнучкості даних	Обов’язковим є ведення поточних реєструючи записів та узагальнюючих процедур на основі принципів суцільності, систематичності, стандартності.	Використовується лише та інформація, яка безпосередньо стосується вирішення конкретних управлінських завдань
6	Критерій точності та однорідності даних	Інформація повинна бути абсолютно точною і зіставною, тобто вираженою в єдиному вартісному вимірнику.	Часто швидкість надання інформації набагато важливіша, ніж її точність. При цьому інформація повинна бути досить точною.
7	Основний об’єкт аналізу	Організація в цілому як первинний елемент макроекономічного простору.	Окремі сегменти організації ( підрозділи, ринки збуту, види продукції та ін.)
8	Обов’язковість ведення	Є обов’язковою, оскільки без постійного та повноцінного інформаційного обміну між окремими суб’єктами макроекономічної системи неможливе її існування.	Не є обов’язковим. Рішення про його ведення приймає керівництво.
9	Система звітності	Повний фінансовий звіт складається щороку, менш докладний – щокварталу.	Звіти по великих сегментах готують щомісяця, а по окремих видах діяльності – щодня, щогодини або негайно.
10	Ступінь відповідальності за правильність ведення обліку	Неправильне ведення фінансового обліку призводить до викривлення фінансової звітності.	Менеджер відповідає правильність та ефективність прийнятих ним управлінських рішень, а не за ведення управлінського обліку
11	Конфіденційність інформації	Інформація містить відкритий характер. Звіти підлягають обов’язковому оприлюдненню	Інформація має закритий характер є комерційною таємницею.

Поряд із зазначеними відмінностями, для управлінського та фінансового обліку є також ознаки подібності, а саме:

1. І управлінський і фінансовий облік ґрунтується на єдиній системі збирання і первинної обробки облікової інформації: цю систему називають також „ первинним обліком”, або „ обліком першого поверху”.

2. І управлінський і фінансовий облік значною мірою ґрунтується на концепції відповідальності в управлінні.

3. Дані управлінського і фінансового обліку використовуються для прийняття рішень: управлінського – менеджерами підприємства, фінансового – акціонерами, кредиторами, інвесторами, податкового органу.

Крім того в зарубіжних країна існує податковий облік мета якого розрахувати базу оподаткування та нарахування і сплачувати податки до бюджету. Споживачами інформації є зовнішні (контролюючі органи, інші зацікавлені структури).

3. Процес складання фінансової звітності значно полегшується завдяки систематизації даних на рахунках бухгалтерського обліку, які відкриваються для кожної статті в розрізі елементів фінансової звітності (активів, зобов»язань, капіталу, доходів, витрат).

Кожний бухгалтерський рахунок побудовано так, що всі збільшення відображаються на одній стороні (наприклад, на лівій стороні для активних рахунків), а всі зменшення - на протилежній (наприклад, на правій стороні для активних рахунків). Для пасивних рахунків – все навпаки.

Кожне підприємство використовує набір бухгалтерських рахунків, за допомогою якого здійснюється формування облікової та звітної інформації про господарську діяльність. На них відображаються всі зміни, які відбуваються з активами, зобов’язаннями та капіталом під впливом господарських операцій.

Бухгалтерські рахунки відкриваються на кожен вид активу, капіталу і зобов’язань, а також на доходи і витрати. Кожен рахунок має назву, що відповідає відображеному на ньому об’єкту, і кодове позначення.

Міжнародна практика виробила два основних підходи до структури плану рахунків:

1) двокруговий принцип, тобто виділення двох автономних систем рахунків відповідно до завдань фінансового і управлінського обліку;

2) інтегрований принцип, згідно з яким рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків.

Перший підхід характерний для країн так званої європейсько-континентальної моделі (Франція, Німеччина, Іспанія, Швейцарія, Бельгія, Португалія)

Другий підхід є характерним тільки для великих промислових підприємств країн англо-саксонської групи(США, Великобританія, Австрія, Канада). Крім того країни англо-саксонської групи не дотримуються єдиного плану рахунків, який був би затверджений в централізованому порядку і є єдиним та обов»язковим для використання всіма підприємствами. Ці країни використовують професійні плани рахунків. Кожне підприємство розробляє свій індивідуальний план рахунків, але при цьому дотримуючись міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

У країнах європейсько-континентальної групи план рахунків затверджується в централізованому порядку і є єдиним та обов»язковим для використання всіма підприємствами.

План рахунків в зарубіжних країнах побудований таким чином, що у ньому виділено чотири категорії рахунків:

- балансових рахунків, на основі яких складається бухгалтерський баланс:

- рахунків «витрати-випуск», призначених для визначення результатів діяльності в цілому по підприємству за видами діяльності;

- рахунків управлінської бухгалтерії, які використовуються для визначення та аналізу собівартості, результатів діяльності у розрізі центрів відповідальності та прийняття тактичних і стратегічних рішень;

- рахунків, призначених для здійснення зв’язку між фінансовою та управлінською бухгалтерією.

Всю сукупність рахунків бухгалтерського обліку в США поділяють на 2 групи:

- постійні рахунки або балансові, реальні : рахунки активів, пасивів, та капіталу акціонерів;

- тимчасові рахунки або номінальні : рахунки доходів, витрат, прибутків та збитків.

Постійні або балансові рахунки мають залишки на кінець звітного періоду, на їх основі складається баланс підприємства. В свою чергу вони поділяються на такі групи:

1.1 Рахунки активів, які є активними і на яких відображається наявність та зміни в активах підприємства.

1.2. Рахунки зобов’язань. Вони є пасивними і відображають наявність та зміни, що відбулися у короткостроковій та довгостроковій заборгованості підприємства.

1.3. Рахунки власного капіталу. Вони є пасивними і відображають наявність та зміни власного капіталу підприємства за звітний період.

Тимчасові або номінальні рахунки призначені для обліку витрат підприємства за їх елементами та доходів за видами.. Ці рахунки поділяються на такі підгрупи:

2.1. Рахунки витрат, які є активними і використовуються для обліку накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду витрати з цих рахунків переносяться на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.

2.2 Рахунки доходів. Це пасивні рахунки, які призначені для обліку накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. В кінці звітного періоду доходи з цих рахунків переносяться на рахунок фінансових результатів після чого вони закриваються.

Техніка записів на рахунках бухгалтерського обліку у всіх країнах однакова і передбачає дотримання основного бухгалтерського рівняння Д=К.

Крім названих рахунків більшість зарубіжних країн також використовує позабалансові рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух умовних прав і зобов’язань, цінностей, що не належать підприємству, списаних активів з метою спостереження за можливим їх відшкодуваннями винуватцями. Хоча є також країни де позабалансові рахунки не використовуються, а об’єкти позабалансового обліку реєструються на балансових рахунках (наприклад США).

Невеликі підприємства можуть використовувати незначну кількість рахунків, в той час як великим корпораціям доводиться вести до декілька тисяч рахунків.

Розглянемо приклад плану рахунків однієї з невеликих фірм США.

Кожен рахунок має номер і назву. Перша цифра номеру рахунка, в більшості випадків, означає віднесення рахунка до одного із основних розділів фінансової звітності. Рахунок, номер якого починається з цифри 1, використовується для обліку активів, з цифри 2 - для обліку зобов'язань, з цифри 3 - для обліку капіталу, з цифри 4 - для обліку доходів, з цифри 5 - для обліку витрат та ін. Наступні цифри в кодах рахунків можуть означати, наприклад, вид активів (основні засоби, запаси, дебіторська заборгованість), зобов'язань тощо.

При побудові плану рахунків застосовуються різні системи кодування. Найпростіша з них передбачає двозначні коди рахунків і використовується невеликими підприємствами (див. табл. 2). Великі підприємства використовують трьохзначну систему кодування, при якій поряд з кодами синтетичних рахунків використовують і коди аналітичних рахунків. У Великобританії для частини рахунків використовують також чотирьохзначні коди.

Такий підхід до кодування рахунків використовується, наприклад, у Франції (додаток ), де рахунки згруповані у дев'ять класів. У кожному класі може бути не більше десяти рахунків.

В світовій практиці найвідомішими є три основні напрями у побудові планів: матричний, лінійний, ієрархічний., При матричній побудові плану рахунків всі рахунки поділяються на класи та групи, в яких виділяються підкласи, групи рахунків та самі рахунки. Лінійна побудова плану передбачає послідовний виклад номенклатури синтетичних рахунків, зведених у групи. У Росії прийнято ієрархічний підхід до побудови плану. При цьому особлива увага приділяється використання інформаційних можливостей субрахунків.

В багатьох країнах англо-американської системи обліку (близько 30) відсутній єдиний план рахунків. Такий підхід робить бухгалтерів більш незалежними у виборі методологічних рішень, ускладнює зі ставність даних та період спеціалістів з однієї компанії в іншу. Не дивлячись на це, сформовані в компаніях плани рахунків відображають вимоги бухгалтерських стандартів, ухвалені як національними так і міжнародними професійними організаціями.

Перехід України на міжнародні стандарти обліку потребує відповідних змін діючої системи бухгалтерського обліку. Це стосується передусім плану рахунків, який визначає методологію обліку у всіх сферах економічної діяльності.

Для України, яка має досить жорстку систему державного регламентування обліку та звітності, при розробці нового плану рахунків більш доцільним є використання досвіду європейських країн зі значним державним регулюванням економіки, передусім Франції та Німеччини.

Новий план рахунків України повинен забезпечити можливість:

1. отримання інформації необхідної на різних рівнях управління, як усередині підприємства, так і зовнішніх споживачів;

2. заповнення фінансової звітності без додаткових вибірок;

3. ефективного використання КОМ;

4. введення нових рахунків і субрахунків без порушення загальної структури плану;

5. зручного запам’ятовування рахунків в процесі користування ними

Новий план рахунків повинен забезпечити можливість розмежування фінансового і управлінського обліку. Фінансовий облік має бути побудований за принципом „затрати-випуск”. Такий підхід ґрунтується на окремому обліку витрат (за елементами) і доходів (за видами). Це дає змогу узгодити плани рахунків і оперативно визначати результат господарської діяльності, не чекаючи калькуляції собівартості виробленої та реалізованої продукції. Крім того новий план рахунків створює можливість забезпечення взаємозв’язку рахунків фінансового обліку зі структурою фінансової звітності. Структура плану рахунків тісно узгоджена зі структурою балансу і звіту про фінансові результати.

Література: 8,с 13-20; 13, с 30-44, 424-427; 15,с.6-7; 19, с 148