12. Розвиток медицини в епоху античності (Алкмеон Кротонський, Гіппократ, Асклепіад, Авл Корнелій Цельс).

Антична медицина Греції та Риму багато унаслідувала від медичних джерел стародавнього світу. Медицина i фармацiя Грецiї були тiсно зв’язанi з релiгiєю.

   Лiкуванням займались, в основному, жрецi в храмах, якi розмiщувалися поза мiстами в св’ященних гаях, горах, поблизу рiк i лiкувальних мiнеральних джерел. Головним засобом лiкування був священний сон бiля нiг божества. Жрецi за сновидiнням хворих визначали засоби проти хвороб. Культ Ескулапа проiснував приблизно до 420 р. до н.е. Медицина в цей час носила i свiтський характер, тобто були громадськi лiкарi, вiйськовi, придворнi. В обов’язки мiських лiкарiв входило проведення попереджуючих мiр проти епiдемiї.

   Алкмеон Кротонський – давньогрецький лікар і натурфілософ, представник Кротонскої медичної школи. Автор твору «Про природу». Вперше виклав натурфілософску концепцію про людське тіло як мікрокосмі і системі протилежностей. Імовірно першим серед античних лікарів займався анатомо-фізіологічними дослідженнями на тварин, описав перехрест зорових нервів і слуховий канал.

Гіппократ виділив і описав основні типи людей залежно від їхнього темпераменту і статури. Таким чином, Гіппократ привніс в медицину вчення про формування людини зовнішнім середовищем, про матеріальне походження психічного складу людей, про єдність природи людини.

 Гіппократ є родоначальником клінічної медицини. Він розглядав організм як складну систему органів. Встановив залежність між станом організму і навколишнім середовищем, а також те, що результат лікування знаходиться в прямій залежності від захисних сил організму («природа лікує, а лікар спостерігає»). Велика заслуга Гіппократа у вивченні моральних основ лікування, прикладом чого служить нев'януча «клятва Гіппократа». 

Про взаємозв'язок і взаємовплив античної філософії і медицини можна судити на прикладі трьох видатних лікарів античності. 

  Поява постiйної армiї вимагало i розвитку вiйськової медицини:  функцiонували вiйськовi госпiталi, появились посади вiйськових лiкарiв, лiкарiв легiонiв. Ліки приймалися майже  виключно у вигляді сирих продуктiв:  кров, собаки, гiєни, клопи,  павутина i т.д. Приймались також засоби рослинного, тваринного i мiнерального походження у виглядi твердих, рiдких i м’яких лiкарських форм, якi вимагали примiтивного виготовлення.

Медицина Риму увібрала в себе здобутки попередніх епохі водночас доповнила її своїм неповторним внеском. Про її часи ми дізнаємось переважно з письмових джерел. Авл Корнелій Цельс написав трактат із восьми книг „Про Медицину”. Праця цінна тим, що донесла багато даних, які були втрачені через загибель першоджерел.

 Асклепіад - грецький лікар, згодом переїхав до Риму, вважав, що матеріальною основою організму, включаючи і його психічну діяльність, є атоми. Асклепиад є родоначальником першої системи солідарної патології. Запропонував і застосував трахеотомію. Ввів основи етіотропного лікування. Асклепіад і його школа представляли матеріалістичний напрямок в медицині античного Риму. Цьому напрямку протистояв ідеалістичний напрям( Аврилій Корнелій Цельс і Клавдій Гален). 

 Аврилій Корнелій Цельс не був лікарем, проте був великим любителем і знавцем медицини (трактат у восьми книгах «Про медицину»). Цельс вважав, що в медичній практиці найкориснішу допомогу в змозі надавати лише досвід.