Тема 8. Моделювання макроекономічних інноваційних процесів у системі державного регулювання розвитку економіки україни

1. Науково-технічний прогрес і інновації як об'єкти державного регулювання економіки

2. Сутність, цілі і принципи державної науково-технічної та інноваційної політики

3.Механізм макроекономічного стимулювання, фінансування і регулювання інноваційної діяльності

1. Науково-технічний прогрес та інновації як об'єкти державного регулювання економіки

Науково-технічний прогрес (НТП) – безперервний розвиток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зростання та ускладнення суспільних потреб.

НТП складається з двох паралельних процесів:

- науковий процес як оновлення знань;

- технічний (технологічний) процес як зміна характеру фактично

використовуваного устаткування

Дві форми НТП:

- еволюційна — поступальний розвиток науки і техніки, впровадження досконаліших, передовіших надбань;

- революційна — науково-технічна революція (НТР).

Науково-технічна революція НТР — це якісні зміни у науково-технічній сфері на основі використання фундаментальних наукових відкриттів і винаходів, що обумовлюють докорінні перетворення в усіх сферах діяльності (науці, техніці, виробництві, управлінні, соціальній інфраструктурі).

На рівні підприємств і виробничих об'єднань НТП називають технічним і організаційним розвитком. Це впровадження результатів НТП у виробництво, застосування нової техніки і технології, інтенсифікація виробництва, підвищення його ефективності, вдосконалення організації праці та управління.

Науково-технічний потенціал країни — це сукупність національних ресурсів і засобів.

Складовими науково-технічний потенціалу країни є:

- матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експерементальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання тощо);

- наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);

- фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо);

- організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт — НДПКР, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Науково-технічний рівень країни визначається на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни — це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

Інноваційні процеси — створення і впровадження нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових галузей, виробництв тощо.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво. Можливість реалізації науково-технічного та інноваційного потенціалів країни залежить від ефективності науково-технічної та інноваційної політики держави.

2. Державна науково-технічна та інноваційна політика, її сутність, цілі й принципи

Науково-технічна політика — це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері. Умови ефективного науково-технічного розвитку країни:

• раціональна мотивація використання НТП у виробництві;

• соціальна ефективність впровадження результатів НТП (забезпечення соціалізації економіки, поліпшення умов праці, захист навколишнього середовища тощо);

• конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав;

• забезпечення інтеграції науково-дослідних, виробничих та фінансових структур;

• державна підтримка розвитку НТП, інноваційних процесів.

Складові науково-технічної політики

• визначення цілей, пріоритетів і напрямків науково-технічного розвитку країни;

• формування ефективних умов розвитку НТП і впровадження його результатів у виробництво;

• розробка фінансово-економічного та правового механізму регулювання, стимулювання науково-технічних, інноваційних процесів;

• забезпечення науково-технічної діяльності держави (проведення фундаментальних та прикладних досліджень, доведення їх результатів до стадії практичного використання)

Основні напрямки (цілі) науково-технічної політики:

- розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

• стимулювання НТП, розповсюдження прогресивних науково-технічних тенденцій і процесів;

• стратегічний, науковий і технологічний прорив;

• підтримка інноваційної діяльності в економіці;

• раціональне використання науково-технічного потенціал України;

• зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні національних технологічних лідерів (цільове інвестування "точок зростання");

• суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

Метою інноваційної політики держави є об'єднання (синтез) науково-технічної та інвестиційної політики, забезпечення науково-технічного розвитку країни, впровадження нововведень з метою формування сучасного конкурентоспроможного національного виробництва.

Державна інноваційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Основні принципи державної науково-технічної та інноваційної політики:

- демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

- орієнтація на створення ринкової (підприємницької) економіки;

- забезпечення соціалізації економіки на основі використання досягнень НТП;

- дотримання вимог екологічної безпеки;

- визначення пріоритетності й селективної підтримки науково-дослідних робіт, здатних забезпечити прогресивні зрушення у народному господарстві країни, підвищення ефективності виробництва та конкурентноздатності економіки;

- збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

- принцип реалістичності — економіко-організаційне та правове забезпечення державного регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності з використанням адекватних важелів (форм, методів, інструментів) та організаційної структури.

Цілі інноваційної політики Української держави: - орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів; постійне оновлення й модернізація виробництва;

• забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу;

• забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

• синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;

• формування умов, за яких упровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробників;

• прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та підвищення ринкового попиту на науково-технологічні досягнення. 3. Механізм макроекономічного стимулювання, фінансування та регулювання інноваційної діяльності

Залежно від ролі держави в науково-технічній та інноваційній сфері виділяють дві основні моделі інноваційного розвитку:

• індустріальну (перевага віддається ринковим регуляторам при пасивній ролі держави);

• постіндустріальну (висока активність держави — система цілеспрямованих, випереджаючих заходів).

Завданням державного регулювання НТП та інноваційної діяльності в Україні є створення оптимального економічного механізму, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на наукові та інноваційні процеси, був зорієнтований на економічне зростання України, її інтеграцію у світову економіку.

Механізм макроекономінного регулювання науково-технічних та інноваційних процесів передбачає:

• нормативно-правове забезпечення;

• систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень, у тому числі їх пряме фінансування;

- визначення пріоритетів у сфері науки і техніки, їх всебічну підтримку та заохочення;

- диверсифікацію джерел мобілізації коштів на науково-технічний розвиток (кошти державного бюджету, позабюджетних фондів, приватні та іноземні інвестиції);

- максимальне стимулювання малого інноваційного, венчурного підприємництва;

- науково-технічне прогнозування та програмування;

- систему фінансових, кредитно-грошових, амортизаційних, інших пільг та преференцій;

• організаційну підтримку і забезпечення науково-технічної й інноваційної діяльності;

• підготовку наукових кадрів.

Вимоги до науково-технічних пріоритетів:

• узгодженість з пріоритетами соціально-економічної політики держави;

• враховування стану, рівня, потенціалу, можливостей наявних у суспільстві "продуктивних сил;

• відповідність багатофакторності розвитку соціально-економічної системи;

• ранжованість та взаємоув'язаність у цілісну систему;

• узгодженість на всіх-стадіях циклу "наука — виробництво".

Складовими елементами системи управління науково-технічним розвитком країни є :

• підсистема ринкових мотивацій (політика активізації приватного бізнесу в сферу науково-технічного оновлення виробництва);

• підсистема державного регулювання (виділення пріоритетних напрямів НТП, формування НТ-програм, інвестування НТ-проектів).

Пріоритетні напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку України:

• створення та масове впровадження екологічно прийнятних енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

• використання перспективних інформаційних і електронних технологій, засобів інформатики та систем зв'язку вітчизняного виробництва;

• розробка нових біотехнологій для сільського господарства, галузей легкої та харчової промисловості, виробництво ліків;

• створення наукових основ охорони здоров'я населення, розробка нових методів профілактики, діагностики та лікування захворювань;

• винайдення та практичне застосування нових речовин і матеріалів із заданими властивостями;

• розвиток конкурентоспроможних технологій у літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, у виробництві військової техніки.

Основні державні регулятори науково-технічного розвитку: - податкові регулятори;

• амортизаційна політика;

• пільгове кредитування;

• державне фінансування;

• науково-технічне прогнозування;

• програмування розвитку науки і техніки;

• держконтракти;

• держзамовлення;

• антимонопольне законодавство;

• патентно-ліцензійна політика;

• створення та державна підтримка різних форм кооперації, наукових, виробничих і фінансових організацій та структур (технопарки, технополіси, "інкубатори" тощо);

• правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

• зовнішньоекономічна політика;

• підготовка і перепідготовка кадрів.

Науково-технічне прогнозування — виявлення та аналіз тенденцій розвитку науки, техніки, можливості появи нового покоління машин, технологій, визначення способів їх упровадження, а також передбачення наслідків НТР.

Функції науково-технічного прогнозування:

- аналіз та виявлення основних загальносвітових тенденцій, тривалості інноваційних циклів;

• формування перспективних варіантів науково-технічних програм;

• вибір оптимального варіанта програм розвитку фундаментальних та прикладних досліджень;

• визначення найоптимальнішої моделі впровадження досягнень НТП у виробництво;

• передбачення економічних, соціальних, екологічних наслідків впровадження.

Науково-технічні програми — це форма реалізації державної науково-технічної політики з метою:

• реалізації стратегії випереджувального техніко-економічного розвитку;

• концентрації ресурсного потенціалу на ключових ланках нового технологічного укладу. Практично усі науково-технічні програми є складовими загальнонаціональних соціально-економічних програм.

Науково-технічні програми поділяють на :

• цільові комплексні науково-технічні програми (створюють сприятливі умови для швидкого і широкого впровадження у практику народного господарства комплексних розробок; істотно підвищують ефективність суспільного виробництва);

• наскрізні програми вирішення важливих науково-технічних проблем (зосереджують увагу на впровадженні ланцюга науково-технічних розробок у сфері окремої галузі за принципом «відкриття-виробництво»).

Види державних витрат у сфері науково-технічної і інноваційної діяльності:

1. Базове фінансування

2. Програмно-цільове фінансування (на конкурсній основі).

Критерії відбору науково-технічних проектів для їх державного фінансування:

- спрямованість на вирішення першочергових проблем національної безпеки держави;

- пріоритетність, забезпечення прориву в передових напрямах розвитку;

- базовість, багатоцільове призначення;

- соціальний ефект від реалізації;

- економічна доцільність, ефективність, окупність;

- відповідність вимогам сучасного світового рівня;

- наявність умов для реалізації.

Формами державної підтримки інноваційної діяльності:

• залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

• адресне фінансування інноваційної діяльності;

• розробка та реалізація програм формування національних інноваційних «центрів технологічного зростання»;

• інституційне стимулювання інноваційних процесів.

Однією з умов успішного науково-технічного та інноваційного розвитку країни є створення та державна підтримка різних форм кооперації наукових, виробничих і фінансових організацій та структур.

Література: [ 2, с.84-93 ], [ 5, с.166-199], [ 7, с.104-110 ],[ 10, розділ 3 ],

[12, розділ 2, тема 3 ],