Кредитний договір

Визначення кредитного договору подане у ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Кредитний договір — це договір, за яким одна сторона (кредитодавець) зобов'язується надати кредит другій стороні (позичальникові) на передбачених умовах та в розмірі, а позичальник зобов'язується у встановлений строк повернути кре­дит кредитодавцеві та сплатити за нього проценти.

До відносин за кредитним договором застосову­ються правила, що регулюють позику, якщо інше не встановлено цими правилами і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій Формі. Якщо кредитний договір укладений з недо­держанням письмової форми, він є недійсним (ст. 1055 ЦК).

У ЦК також передбачено право кредитодавця вмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернений.

Позичальник має право відмовитися від одержан­ня кредиту частково або в повному обсязі, повід₀_ мивши про це кредитодавця до встановленого дого­вором строку його надання, якщо інше не встанов­лено договором або законом.

У разі порушення позичальником передбаченого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичаль­ника за договором.

У ЦК передбачено надання комерційного креди­ту. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, по­передньої оплати, відстрочення або розстрочення оп­лати товарів, робіт або послуг (комерційний кре­дит), якщо інше не встановлено законом. До ко­мерційного кредиту відповідно застосовуються по­ложення, що регулюють кредит, якщо інше не вста­новлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (ст. 1057 ЦК).

Відповідно до Положення "Про кредитування" кредитні взаємовідносини між банком та суб'єктом підприємницької діяльності регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки у письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" кредитування суб'єктів господарювання здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Отже, якщо це передба­чено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання має право укладати кредитні договори від банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Якщо структурна одиниця банку (відділення, філія) одержала від банку належним чином оформлені повноваження укладення кредитних договорів від імені банку, відсутність у тексті договору посилання на те, що такий договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями не може бути основою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід важати, що договір укладений від імені банку. Якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній надалі письмово схвалив цю угоду, то у таких випадках слід керу­ватися ст. 63 Цивільного кодексу України (п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із укладенням та виконанням кредитних договорів" від 06.10.94 р. № 02-5/706).

Згідно із роз'ясненням Вищого арбітражного суду, чинне законодавство, зокрема Цивільний ко­декс України і Закон України "Про банки і банківську діяльність", не передбачає вимоги щодо форми та змісту кредитного договору. Щодо цього питання необхідно виходити з загальних правил, установлених Цивільним кодексом України. Оскільки усні угоди здійснюються в момент їх укладення, а виконання зобов'язання за кредитним договором не збігається з моментом його укладення, то кредит­ний договір має бути складений у письмовій формі. Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кре­дитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписани­ми стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за корис­тання кредитом.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначаться необхідна сума кредиту, його мета, строк погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає до банку установчі документи з зазна­ченням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про за­лишки коштів на рахунках і наявності заборгова­ності за позиками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У практиці нерідко виникають спори, пов'язані із зміною умов договору при зміні облікової ставки. Тому важливою є встановлена в п. 16 Положення "Про кредитування" норма: у разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кре­дитора і позичальника. По суті, ця норма є конкре­тизацією стосовно кредитного договору встановлено­го в ст. 651 Цивільного кодексу України правила: зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Винятки із цього загального правила стосовно кре­дитного договору законодавство не передбачає.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із укладен­ням та виконанням кредитних договорів" від 06.10.94 р. № 02-5/706, внесення змін до кредитно­го договору, зокрема щодо розміру процентної став­ки, може здійснюватися, у тому числі у випадку зміни облікової ставки Національним банком України, тільки в порядку, передбаченому ст. 11 Господарського процесуального кодексу України. Якщо сторони не дійшли згоди щодо розміру ставки за кредит, у господарського суду відсутні підстави для встановлення цього розміру, оскільки відповідна умова є істотною для кредитних дого­ворів і вимагає угоди сторін, у тому числі у випад­ку зміни її Національним банком України.

Відповідно до ст. 11 Господарського процесуаль­ного кодексу України підприємство або організація, що вважає необхідним змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні, яка має відповісти не пізніше 20 днів. Якщо сторо­ни не дійшли згоди, а також у випадку неотримання відповіді у встановлений термін, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення до господарського суду. До внесення змін у договір про процентну ставку за кредит сторони та господарсь­кий суд повинні виходити з передбаченої договором ставки.

Отже, якщо у комерційного банку виникає необхідність внесення до кредитного договору змін, пов'язаних із зміною облікової ставки, він не може обмежитися надсиланням позичальнику письмового повідомлення про зміну процентної ставки. За відсутності письмової згоди позичальника на зміну процентної ставки кредитний договір не може вва­жатися зміненим. Вимоги банку про стягнення про­центної ставки у розмірі, не погодженому з пози­чальником, не підлягають задоволенню.

Банк здійснює контроль за виконанням пози­чальником умов кредитного договору, цільовим ви­користанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що має бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кре­дитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кре­дитним договором у встановленому чинним законо­давством порядку.

Визнання кредитного договору недійсним можливе при порушенні вимог чинного законодавства.