Тема 6. Іноземні інвестиції План лекційного заняття

1. Сутність і структура іноземних інвестицій.

2. Форми і види прямих іноземних інвестицій.

3. Державно-правове регулювання іноземного інвестування в Україні.

4. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності та їх вплив на економіку України.

5. Європейські інвестиційні інститути.

Самостійна робота

1. ЄБРР та його вплив на розвиток малого бізнесу в Україні.

2. Сучасний стан іноземного інвестування в Україні.

3. Спеціальні (вільні) економічні зони та їх види.

1. Сутність і структура іноземних інвестицій

В умовах глобалізації економіки і фінансів суттєвого значення набуває залучення інвестицій на міжнародних фінансових ринках, які є надзвичайно диверсифікованими і конкурентними для позичальників. Необхідність такого залучення пояснюється тим, що більшість країн мають обмежені внутрішні інвестиційні ресурси.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливішими з них є:

кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо;

прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств;

портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів.

Відповідно до Закону України “Про режим іноземного інвестування” під іноземними інвестиціями розуміють усі “цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту”.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

• участь іноземних інвесторів в підприємствах України;

• створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

• придбання діючих підприємств;

• придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.п.).

До числа іноземних інвесторів звичайно відносять наступні категорії суб‘єктів:

іноземні юридичні особи;

іноземні фізичні особи (іноземні особи, особи без громадянства);

вітчизняні громадяни, що проживають за кордоном;

іноземні держави;

міжнародні організації.

Міжнародна інвестиційна діяльність зумовлюється експортом інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою одержання прибутку і розширення економічного впливу.

За характером власності вивезений капітал може бути державним і приватним.

Розрізняють дві форми вивезення капіталу:

вивіз підприємницького капіталу – його розміщення у виробничі підприємства країн-імпортерів;

вивіз позичкового капіталу – у вигляді позичок, кредитів, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки.

Підприємницький капітал, у свою чергу, поділяється на прямі і портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції – вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. За визначенням МВФ, інвестиції вважаються прямими при наявності у іноземного інвестора не менше 25% акцій підприємства.

Портфельні іноземні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакету), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинених країнах вважається 10% об’єкта інвестування. Однак інвестиція може не бути прямою, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об’єктом. І, навпаки, інвестиція може бути прямою і з меншою часткою участі, але вона повинна забезпечувати реальний вплив на прийняття рішень об’єкта інвестування.

Прямі іноземні інвестиції мають ряд переваг перед внутрішніми джерелами капіталу і зовнішніми кредитами:

- виплата доходів на іноземні інвестиції залежить від одержаного прибутку, тобто, на відміну від кредитів вони пов’язані з кінцевим результатом і з ефективністю капіталовкладень;

- ПІІ сполучають у собі капітал з одночасним перенесенням практичних навичок і управлінського досвіду на виробництво і дають можливість виходу на міжнародні ринки;

- при правильній організації, стимулюванні і розміщенні ПІІ можуть прискорити відновлення профілюючих галузей і регіонів;

- притоки капіталу і ноу-хау сприятливо впливають на реальну економіку, розширюють податкову базу, підвищують зайнятість і рівень доходів населення;

- репатріація іноземного капіталу або доходів регулюється реципієнтом на відміну від конкретних умов надання іноземного кредиту, що залежить від коливання відсоткової ставки у світі;

- на відміну від банківських кредитів, матеріально-майнові інвестиції, як правило, з часом не ведуть до раптового вилучення іноземних активів;

- вкладання ПІІ призводить до загальної соціально-економічної стабільності, перешкоджає економічній злочинності, на противагу нестабільним і спекулятивним портфельним інвестиціям, репатріація яких має негативні наслідки для економіки в цілому;

- не збільшують заборгованість, а, навпаки, можуть призвести до експортних доходів, покращити платіжний баланс, тобто створюють умови для відшкодування боргу.

Залучення іноземних інвестицій для приймаючої країни пов’язане з певними труднощами:

- цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними;

- іноземні інвестори можуть вступати в угоди з діючими на місцевому ринку конкурентами, які не зацікавлені знижувати ціни, що може стримувати розвиток національного підприємництва;

- імпортовані ресурси працюють для окупності та одержання прибутку, який потім репатріюється. Зростання виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних інвестицій виправдано тільки тоді, коли ці інвестиції стимулюють економічний розвиток країни-реципієнта в цілому. Відтік коштів через репатріацію прибутку може перевищувати величину інвестованого капіталу, що не є вигідним для національної економіки;

- значні експортні надходження прагнуть спрямовуватись у сировинні галузі.

Крім поділу на прямі та портфельні іноземні інвестиції можна класифікувати за різними ознаками (таблиця 6.1).

Таблиця 6.1

Класифікація іноземних інвестицій

Ознака	Види іноземних інвестицій
За інституціональною природою (джерела)	приватні державні міждержавних організацій недержавних організацій змішані
За метою інвестування	досягнення фінансової мети (отримання процентів за користування кредитом, позикою та ін. Формами позикового капіталу); досягнення підприємницької мети (встановлення контролю над підприємством, отримання інформації про діяльність підприємства, недопущення конкурентів на ринок); досягнення іншої мети (встановлення впливу на суверенний суб’єкт, санація міждержавних економічних зв’язків).
За формою оформлення	явні інвестиції (юридичні правильні зі сторони діючого права оформлені проводки капіталу); приховані інвестиції (оформлені в вигляді інвестицій переливи капіталу, наприклад, потоки капіталу між філіалами ТНК, неявний вивіз капіталу через цінні папери); “чорні інвестиції” (кошти, нажиті незаконним шляхом походження яких не прослідковується, стають легітимними через приймаючі країни).
За характеристиками потоків капіталу	Геополітична направленість: країни, що розвиваються – країни, що розвиваються; розвинуті країни – країни, що розвиваються; розвинуті країни – розвинуті країни; інтернаціональні. Ступінь повернення: поверненні (кредити, позики і т.п.); ризикові (частка в власності капіталу); неповернені (технічна допомога міжнародних організацій). За ступенем первинності: первинні: реінвестиції. За величиною: дрібні; середні; великі; найбільші.
За характеристиками приймаючої сторони	За режимами приймаючої сторони: обмежений режим; національний режим; пільговий режим; режим примусу. За характером використання інвестиційних капіталів: інвестиції “що проїдаються”; “амортизаційні” та “сировинні” інвестиції; “екстенсивні” інвестиції; інноваційні інвестиції. За формами здійснення інвестицій: адресна (цільова) технічна допомога; програма навчання спеціалістів та інформаційної підтримки бізнесу; кредити та позики (в тому числі пільгові); концесії; іноземні підприємства (філіали материнських фірм) на території приймаючої сторони; спільні підприємства; вільні економічні зони.

Економічна історія свідчить про поступову зміну ставлення країн та урядів до іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. Після Другої світової війни більшість країн розбудовувала економіку власними силами (Японія законодавчо обмежувала масштаби участі іноземних інвесторів у вітчизняній економіці). У 80-90 роки ставлення до іноземних інвесторів змінилося. У США, Франції, Німеччині, Великобританії іноземний капітал відіграв значну роль у піднесенні економіки. Сьогодні ця тенденція особливо характерна для індустріальних країн Південно-Східної Азії. Країни, що відкрили свою економіку для ПІІ, досягли більших успіхів, ніж ті, що обмежували діяльність транснаціональних компаній. Яскравим прикладом того є Китай.

Економістами доведено, що для стабільного економічного зростання частка інвестицій повинна становити 20-25% ВВП країни. Натомість сьогодні ПІІ становлять приблизно 10% загального обсягу інвестицій у країнах, що розвиваються.

Кожна країна має свої пріоритети у залученні ПІІ: збільшення зайнятості і соціальна стабільність, розвиток експорту і перенесення професійного досвіду, розвиток сільського господарства і добувних галузей, освоєння природних ресурсів і реструктуризація промисловості, потреба у негайному вливанні капіталу тощо.

Сучасні тенденції іноземного інвестування.

Обсяг прямих іноземних інвестицій у всьому світі зріс 2013 року до 1 трильйона 450 мільярдів доларів США – це на 9 відсотків більше, ніж 2012-го, повідомляє UNCTAD. При цьому приплив прямих іноземних інвестицій відбувся в усіх головних економічних групах – розвинених економіках, тих, що розвиваються, і перехідних, мовиться у звіті «Інвестиції у світі – 2014», укладеному за даними минулого року.

Автори звіту прогнозують, що таке зростання триватиме і в наступні три роки, в першу чергу завдяки інвестиціям у розвинені економіки. Але нестійкість деяких нових ринків і ризики, пов’язані з політичною нестабільністю і регіональними конфліктами, можуть підірвати очікувані рівні зростання.

На думку аналітиків, до 2016 року частка інвестицій у розвинені економіки може знову зрости до 52 відсотків від загальносвітового рівня після того, як останніми роками вона падала до 40 відсотків. Минулого року 54 відсотки від світового припливу прямих іноземних інвестицій надійшло у країни, що розвиваються.

У країнах-учасницях СНД, зокрема, значна частка цього зростання припадає на Росію. В ній це зростання склало 57 відсотків, а обсяг прямих іноземних інвестицій досяг 79 мільярдів доларів. Таким чином, Росія вперше стала третьою у світі за припливом зовнішніх інвестицій.

Натомість в Україні, мовиться у звіті, політична нестабільність 2013 року призвела до скорочення прямих іноземних інвестицій удвічі – до 3 мільярдів 800 мільйонів доларів. Однією з причин стало виведення інвесторами низки активів, зокрема, в банківському секторі.

Хоча головними інвесторами в перехідних економіках були економіки розвинені, зростають і інвестиції з боку економік, що розвиваються, в першу чергу з Китаю. Ростуть і інвестиції з самих країн перехідної групи – це в першу чергу Росія, а також Казахстан і Азербайджан.

Як очікують автори звіту «Інвестиції у світі – 2014», прямі іноземні інвестиції у перехідні економіки нинішнього року скорочуватимуться. Інвесторів, у першу чергу з розвинених країн, відвертатимуть непевності, пов’язані з регіональними конфліктами.

Зокрема, мовиться у звіті, інвестиційні зв’язки між перехідними економіками і Європейським союзом, що були міцні до 2013 року, можуть потерпіти через протистояння між ЄС і Росією навколо України.

 Протягом останніх років обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну у розрахунку на душу населення залишається на досить низькому рівні – близько 1000 дол. США (рис. 6.2), тоді як у Чехії – 7418 дол. США, Болгарії – 6226 дол. США, Казахстані – 3706 дол. США, Польщі – 3155 дол. США, Румунії – 2350 дол. США [5].

 

Рис. 6.2. Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні, у розрахунку на одну особу населення, дол. США

 

Необхідно зазначити, що структура за формами залучення іноземного капіталу за період 2003-2012 рр. значно змінилася. Так, якщо у 2003-2004 рр. внески у вигляді рухомого і нерухомого майна займали 28-36%, то на сьогодні в структурі акціонерного капіталу нерезидентів домінують вкладення в грошових внесках.

У структурі іноземних капіталовкладень головним інвестором в економіку України залишається Європейський Союз. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 18712,0 млн.дол.США, Німеччина – 6194,8 млн.дол.США, Нідерланди – 5504,0 млн.дол.США, Російська Федерація – 3842,1 млн.дол.США, Австрія – 3216,4 млн.дол.США, Велика Британія – 2724,4 млн.дол.США, Віргінські Острови (Брит.) – 2452,4 млн.дол.США, Франція – 1843,0 млн.дол.США, Швейцарія – 1277,5 млн.дол.США та Італія – 1259,0 млн.дол.США (рис 6.3).

Джерело: складена автором на основі даних Держкомстат України [Електронний ресурс]–Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Рис. 6.3. Топ-10 основних країн-інвесторів та їх частки в обсязі прямих іноземних інвестицій

Варто відмітити, що проаналізована диверсифікація джерел залучення прямих іноземних інвестицій по країнах-інвесторах може бути ризиком залежності економіки України від політики декількох країн – основних інвесторів.

Аналізуючи ПІІ за видами діяльності, слід зазначити, що інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності. Так, на підприємствах промисловості зосереджено 17166,7 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій, що становить 31,5% їх загального обсягу, у т.ч. переробної – 14078,7 млн. дол. США (82% іноземних інвестицій, вкладених у промисловість), добувної – 1548,4 млн. дол. США (9%), у виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 1539,7 млн. дол. США (9%). У підприємства металургійного виробництва унесено 6157,0 млн. дол. США прямих інвестицій, у підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 3039,9 млн. дол. США, у підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості – 1325,8 млн. дол. США, у підприємства машинобудування – 1154,7 млн. дол. США, у підприємства з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції – 1053,9 млн. дол. США. Однак, необхідно зазначити, що частка ПІІ у промисловість у загальній структурі останіми роками має тенденцію до зниження. Водночас, для іноземних інвесторів привабливішими є види діяльності з більш високим рівнем рентабельності. Так за 2012 рік у фінансових установах акумульовано 16105,6 млн. дол. США (29,6% загального обсягу) прямих інвестицій, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 9058,5 млн. дол. США (16,6%), у підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 6003,0 млн. дол. США (11,0%) [4].

Указом Президента України від 08.09.2010 № 895/2010 визначені національні проекти відповідно до пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку:

• «Нова енергія» (проекти, що передбачають використання альтернативних джерел енергії або диверсифікацію постачання енергоносіїв в Україну);

• «Нова якість життя» (проекти, спрямовані на розв'язання проблеми забезпечення громадян доступним житлом, створення умов для здобуття громадянами якісної освіти, поліпшення медичного обслуговування, забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля);

• «Нова інфраструктура» (проекти, спрямовані на підвищення ефективності використання транзитного потенціалу України);

• «Олімпійська надія - 2022» (проекти, спрямовані на підтримку олімпійського руху в Україні, розвитку спорту вищих досягнень).

Інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 липня становили 50 млрд 21,8 млн дол США, що на 6 млрд 767,6 млн дол менше, ніж на 1 січня 2014 року.