70. Специфіка соціокультурної ситуації в Україні

Становище культури в сучасному українському суспільстві

Передусім, необхідно зауважити, що, на відміну від світових тенденцій, в Україні культура не перетворилася на провідний чинник розвитку суспільства; вона й далі на маргінальному місці узбіччя державної політики. За висловом відомого українського вченого С. Павлюка, тактика суспільної еволюції перехідного періоду з численними компромісами фактично нейтралізувала фундаментальну основу націо- і державотворення, а політично розпорошена національна еліта не запропонувала систематизованої оптимальної моделі української держави. Не надавши алгоритму суспільним перетворенням в усіх сферах, суспільство було введене у стан хаотичності й аритмії, надаючи сфері економіки роль суспільної панацеї (тобто універсального засобу проти всіх недуг і на всі випадки). Зовсім не було взято до уваги виняткового чинника стабілізації та гармонізації суспільства - національну свідомість і культуру. Адже стрижневим компонентом усієї суспільної будови разом із державою є ідеологія як система цінностей, яку визнає й засвоює суспільство, виступаючи тим самим консолідуючою максимою, здатною мобілізувати національну енергію для здійснення найвищої суспільної мети - повноцінного розкриття і правового забезпечення природних задатків людини.

Кількісні показники розвитку української культури

Як і в радянські часи, коли щодо культури діяв "залишковий принцип" (тобто на розвиток культури державою надавалося стільки, скільки залишилося в бюджеті грошей після видатків на економіку, мілітарну сферу, утримання бюрократичного апарату тощо). Позбавлена державних дотацій, сфера культури почала катастрофічно зменшуватися в кількісних показниках і втрачати якісні позиції. Згідно з даними Держкомстату, зменшується кількість дошкільних закладів (з 24,5 тис. у 1990 р. до 15,1 тис. у 2006 р.); загальноосвітніх закладів та учнів у них(якщо у 2000/2001 навч. р. працювало 22 210 шкіл, в яких навчалося 6,8 млн учнів, то за сім років стало на 996 шкіл менше, а кількість учнів у них зменшилася до 4,9 млн); з 25,6 тис. бібліотек1990 р. за 16 років залишилося 19,8 тис; кількість закладів клубного типу за цей же період зменшилась з 25,1 тис. до 19,0 тис; кількість кінотеатрів скоротилася протягом зазначеного часу у дев'ять разів. Ті заклади культури, які працюють нині в Україні, суттєво знизили показники своєї діяльності: порівняно з 1990 р. кількість відвідувань концертів у 2006 р., наприклад, скоротилася мало не вчетверо, а при невеликому зростанні кількості театрів І музеїв кількість їх відвідувань зменшилася з 17,6 до 6,3 млн і з 81,8 до 20,2 млн відповідно. Звичайно, за цими кількісними показниками стоїть багато причин, у тому числі й такі, які на перший погляд ніби не залежать від політики держави (так, зменшення кількості учнів можна пояснити демографічною ситуацією; але зменшення народжуваності також великою мірою залежить від соціальної політики). Фактом залишається недофінансування сфери культури протягом усіх років існування незалежної України.