«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Начальник факультету військової підготовки

полковник В.Б. Добровольський

“ “_______________2014 р.

Л Е К Ц І Я

з навчального предмету

“Історія Збройних Сил України”

Тема 2: запорізьке військо

Спеціальність – Для студентів, що навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу

Навчальна та виховна мета

1. Ознайомити студентів з умовами і обставинами виникнення козаччини - як нового, унікального соціального стану в Україні

2. Розглянути основні причини (соціальні, економічні, релігійні, національні), рушійні сили та характер визвольної війни у середині XVII століття.

3. Дати характеристику основним військовим операціям національно-визвольної війни.

4. Сприяти формуванню у студентів відповідальності за виконання завдань навчального процесу та національну гідність.

Навчальні питання і розподіл часу

Вступ	- 5 хв.
Початки козаччини в Україні	-20 хв
Найважливіші стратегічні операції визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.	-30 хв.
.Козацьке військо періоду Гетьманщини	-15 хв
Висновки та відповіді на питання	-10 хв.

Навчально-матеріальне забезпечення – ПЕОМ, Інфокус, слайди

Навчальна література

1. Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. — К.. 1991.

2. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. - К., 1968.

3. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1998.

4. Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. — К., 1996.

5. Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984.

6. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1992.

7. Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., Думін О., Шрамченко С. Історія Українського війська. Т.1-2. – Київ: Варта, 1994.

8. Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія Українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / Упорядник Б.З.Якимович. - 4-те вид., змін. і доп. – Львів: Світ, 1992. - 712с.

9. Кром М.М. Меж Русью и Литвой. Западнорусские земли в системи Руссо-литовских отношений конца ХV – первуй трети ХVІ вв. – М., 1995.

10. Кубіцький С.О., Кирик В.Л., Єрмоленко А.Б., Сірий С.В.,Безбах В.Г. Нариси воєнно-політичної історії України: Навчальний посібник. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2007. – 264 с.

11. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004. – 390с.

12. Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела. — Т. 1., — К., 1997.

13. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—ХІII вв. - М.. 1982.

14. Скифы. Хазары. Славяне. Древняя Русь... — СПб., 1998.

15. Скрипник М.О., Домбровська Л.Ф., Красовський В.М. та ін. Історія України: Навчальний посібник. Під ред. М.О.Скрипника. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 367с.

16. Історія України: Посібник / За ред. Г.Д.Темка, Л.С.Тупчієнка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 480с.

17. Черкащина Н.К. Історія України: від давніх часів до сьогодення: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 384с.

18. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 480с.

ВСТУП

Після монголо-татарської навали та зруйнування у 1240 році Києва головною ареною подій української історії стали Галичина й Волинь та створене тут могутнє князівство, що було спадкоємицею Київської держави.

Героїчні традиції Києва продовжувало Галицько-Волинське князівство - єдина держава, що не втратила незалежності, і мужньо боронилась від татар. Це князівство з’явилось зусиллям Ярослава Осмомисла, Романа Великого та короля Данила Романовича і стало одним з центрів формування української народності. У 1263 р. князь Данило Галицький прийняв від папи римського Інокентія IV королівський титул. На жаль постійні навали татаро-монгол, польських, угорських та литовських військ послабили Галицько-Волинське князівство, яке у 1340 р. розпалось на дві частини. Волинь перейшла під владу великого князя литовського Люборта, а Галичина завойована польським королем Казимиром ІІІ у 1349 року.

Домінуючою силою 14-15 ст. була Литва, її східні кордони доходили до Калуги і Ржева у 15 ст., південні сягали Чорного моря (гирлами Дніпра, Дністра), західні - Польщі, північні - із Псковським князівством і Тевтонським орденом. У Литві дуже сильні слов'янські впливи, бо культурно Русь вище Литви. Це підтверджує приказка того часу: "Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною". У 1410 р. під Грюнвальдом (зелений ліс) - лит., жельгеріс, об’єднанні литовсько-білорусько-українсько-чегаські війська розбили тевтонський орден. У 1430 р. після смерті Вітовта, Литва все більше підпадає в залежність від Польщі. Союз між Литвою і Польщею укладений у 1385 р. у Кребську для протидії німецькій агресії, набирає нерівноправного характеру щодо Литви. А після Люблінської унії 1569 року і утворення єдиної Польсько-Литовської держави - Речі Посполитої, а також Брестської церковної унії 1596 року - Литва втрачає всі свої державні права, а Україна опиняється під колоніальним гнітом Польщі, надзвичайно жорстоким і сильним.

Проте на кінці XVI ст. центр подій знову переміщується на схід у Придніпров'я, яке протягом довгого часу лишалося малозаселеним. На широких просторах з новою силою розгорілась давня боротьба між осілим людом та кочівниками, посилена протистоянням християнства та ісламу. Гніт польсько-литовської влади, що поширився у заселених західних районах, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя кріпацтвом.

Так у своїх мемуарах франц. інженер Гійом Левасер де Боплан згадує: "Селяни тут надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину, пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям. Вони в гіршому становищі, ніж каторжанин на галері. Таке рабство є причиною того, що багато селян тікає, а найважливіші з них подаються на Запоріжжя..

0б'єднанні турецько-татарські загони здійснюють напади вглиб України руйнуючи міста і села, забираючи в неволю тисячі людей, для работоргівлі. В ці роки було спалено навіть Київ.