Тема 8. Система регулювання зайнятості

2. Виникнення та розвиток біржі праці

8.2 Принципи та засоби регулювання занятості в Україні

8.3 Співробітництво державної служби занятості з суб’єктами підприємницької діяльності

8.4 Започаткування власного бізнесу за сприяння державної служби зайнятості

1. Виникнення та розвиток біржі праці

Біржа праці – це установа, яка надає спеціалізовані послуги із працевлаштування громадян на ринку робочої сили (ринку праці).

Зародження трудового посередництва наука відносить до часів середньовіччя, коли на майданах великих міст і невеликих селищ стихійно збиралися на своєрідні "ярмарки" ті, хто шукав роботу, і ті, кому були потрібні наймані працівники. Тут вони знайомилися, обговорювали умови найму, розміри оплати праці, інші питання співробітництва.

У другій половині XIX ст. у Західній Європі виникають перші організаційно оформлені посередницькі організації різних форм: приватно-благодійні; установи, створені профспілками, або організаціями підприємців тощо.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. створюються комунальні (муніципальні) органи трудового посередництва, зокрема, в швейцарських містах Берн (1888 р.) і Базель (1894 р.). Однак цей процес розвивався стихійно, і тому нерідко водночас у тих самих містах діяли кілька однакових посередницьких установ різного походження.

Подальший розвиток промисловості наприкінці ХІХ ст., масове переселення селян у міста вимагало надати процесам на ринку праці керований характер. Це стало поштовхом для об'єднання розрізнених і різнопланових посередницьких організацій в загальнонаціональні системи, яке набуло значних масштабів у перші десятиліття XX ст.

В Україні, що входила до складу Російської імперії, першу біржу праці, яка отримала назву Бюро праці, було відкрито в Києві у жовтні 1915 року Воєнно-Промисловим комітетом разом із Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського Земського Союзу. Вона мала терміново вирішувати завдання, пов’язані із забезпеченням підприємств працівниками на зміну тим, що були мобілізовані на фронт, а вже потім — працевлаштовувати некваліфікованих робітників. У серпні 1917 р. міська дума вирішила взяти її на своє утримання та заснувати справжню біржу праці.

Навесні 1917 р. виникла Полтавська губернська мережа бірж праці, в жовтні відкрилася біржа у Харкові, згодом — в Одесі, Катеринославі, Черкасах, Херсоні, Миколаєві, Єлизаветграді та ін. У 1918 р. почали працювали біржі у Вінниці, Луганську, Сумах, Житомирі, Юзівці (нині — Донецьк), Олександрівську (нині — Запоріжжя), Проскурові (нині — Хмельницький). Всього у 1917 — на початку 1918 р. в Україні було відкрито 48 бірж праці, які за рішенням Центральної Ради керувалися в роботі Положенням Тимчасового уряду Росії.

Трудовим посередництвом в Україні у 20-ті роки займалось 157 бірж. Управляли біржами спеціальні комітети, куди входили представники радянських і господарських органів (від держави) та профспілок.

З листопада 1921 року в Україні, як і в інших республіках СРСР, було запроваджено соціальне страхування на випадок хвороби, старості, каліцтва, інвалідності й вперше в світі — страхування від безробіття.

Зі встановленням у країні тоталітарного режиму влітку 1930 року розпочався процес реорганізації бірж праці в територіальні управління кадрів, головною функцією яких стало забезпечення робочою силою будівництва заводів і фабрик.