4. Фольклорна основа творчості Климентія Зіновієва.

Климентій Зіновіїв — український письменник, один з перших етнографів і священик, церковний діяч, український співець ремісників, наймитів-бурлаків, селян, мандрівник, представник давньої української літератури.

Був одним із перших українських етнографів: записував народні прислів'я та приказки. Писав здебільшого давньоукраїнською мовою. До нашого часу дійшов лише один великий рукописний збірник творів Климентія Зіновіїва - «Приповісток посполитих».

У книзі десь з 1600 зразків народних приказок, приповісток та оригінальних віршів, у яких виявилась щира повага і уболівання автора за людей трудових професій, зокрема ремісників, порушення соціальних питань про багатих і бідних, «Чия гребля того й став», «Хто багатий, той всім брат, а хто нічого не маєт, того ніхто не знаєт», про польську шляхту і український народ та інші пекучі питання свого часу.

Зібравши понад півтори тисячі зразків народних приказок, приповісток, поет написав більшість своїх власних творів у дусі високої громадянської свідомості і моралі. Ця книга, за свідченням автора, була укладена "в гонении”.

Перебуваючи в "гонении” він багато мандрував і побував у Бахмуті на слов'янських солеварнях, бачив своїми очима тяжку каторжну працю бахмутських солеварів.

5. Мандрівки Григорія Сковороди нашим краєм. Притча "Убогий жайворонок”.

Григо́рій Савич Сковорода — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

На Слобожанщині знайшов притулок один з найпомітніших діячів української культури XVIII ст. - видатний філософ і поет Григорій Савич Сковорода. Протягом 1759 - 1768 рр. Г.Сковорода викладав поетику й етику в Харківському колегіумі, а з 1769 р. і до кінця життя вів мандрівний спосіб життя, зупиняючись на певний час у друзів, знайомих, а також у монастирях, селах, хуторах на пасіках Слобожанщини. Мандрівний філософ побував і у місцевості нашої області, зокрема в Ровеньках.

Притча "Убогий жайворонок” написана на основі чотириденного перебування мандрівного поета і мислителя саме в цьому, тоді ще селі, на Луганщині.

Вона написана 1787 р. в Ровеньках і присвячена Федору Івановичу Дискому. Починається посвятою, пройнятою авторськими роздумами про життя, про різні явища з якими стикається в ньому людина. Ці явища наділені автором різними алегоричними образами. Кожна алегорія має своє значення.

Далі автор розповідає про незвичайне знайомство з батьком Федора Диского - Іоанном в місті Куп'янську.

"Убогій Жайворонок” має притчево-діалогічну форму із зверненням до псалмів. Сковорода знайомить читача з характерами і алегоричним змістом дійових осіб твору, таких як Тетервак по імені Фридрик, за прізвищем Салакон, Сабаш - назва жайворонка на ім'я Сколарь.

В доказ переваг своєї егоїстичної моралі Салакон наводить такий приклад: "В селе Ровеньках прекрасную слыхал я пословицу сию: "Не евши - легче, поевши - лучше. На что же то есть лучше, если не то что спокойнее? "Не троне-де чуждаго...” Как не тронуть, когда само в глаза плывет? По пословице: "На ловца зверь бежит”. Саме таку мораль: хапай чуже сповідує Салакон. Він вважає, що був час, коли й бідних, але добродійних людей почитали, "но ныне свет совсем не тот. Ныне, когда нищ, тогда и бедняк и дурак.:.”.

Причому Салакон викладає свої "моральні основі”, звертаючись до "законів”. "Кратко скажу: тот един есть счастлив, кто не прав ведь по совести, но прав есть по бумажке, как мудро глаголют наши юристы”.

Чи то в Ровеньках, чи в інших селах чи містах зустрівся Сковорода з Салаконоподібними типами, які в своїй щоденній практиці дбали про егоїстично власницькі інтереси всілякими неправдами. Це питання залишається до нашого часу гострим й актуальним.

Такі роздуми хвилювали Григорія Сковороду у Ровеньках. Такі його заклики сповнені загальнолюдськими почуттями, що залишилися першорядними і актуальними не тільки для його часу, а й залишаються такими для нині сущих поколінь.