Групи теорій, що описують прийняття управлінських рішень
Назва групи |
Характеристика групи |
Теорія політичної взаємодії |
Вивчає процес прийняття управлінських рішень з погляду балансу сил та інтересів різних груп усередині колективу підприємства і в зовнішньому середовищі |
Теорія колективного навчання |
Підкреслює, що складність і динамічний характер внутрішнього і зовнішнього середовищ будь-якого підприємства в поєднанні з браком інформації і досвіду перетворюють процес прийняття управлін–ських рішень у процес безупинного навчання для керівника і всього колективу |
Теорія корпоративної культури |
Вказує на те, що в прийнятті управлінських рішень виявляється поведінка колективу співробітників як єдиного цілого |
Відповідно до психологічного підходу процес прийняття управлін–ських рішень проходить у три стадії [27]:
1. Сприйняття.
2. Формування концепції.
3. Перетворення концепції.
На стадії сприйняття працівник сприймає інформацію, яка надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ як сигнал до дії. Головне на цій стадії – не втрачати важливих деталей за низкою рутинних справ, проблем.
На стадії формування концепції керівник здійснює постановку завдання. При цьому він або вибирає вже готовий тип завдання на базі знань та навичок, або формує нову концепцію.
На стадії перетворення концепції, тобто «прив’язки» вибраної моделі до реальності і пошуку виходу зі сформованої ситуації менеджер відіграє роль помічника і радника керівника. Стадія перетворення концепції формує «прив’язку» вибраної моделі до реальності: пошук виходу зі сформованої ситуації. Результати цієї стадії напряму залежать від попередніх кроків: вибору підходу до вирішення завдання, постановки завдань тощо.
Таким чином, процес прийняття управлінських рішень доволі складний, поступовий, вимагає великої компетентності керівника, висо–кого рівня його відповідальності та зацікавленості у результаті, до якого призведе дане рішення. Цей процес включає одинадцять стадій, що поєднані у три великі групи: підготовка, прийняття та реалізація рішення (рис. 5.2). Однак до кожного прийняття будь-яких рішень можливо підібрати різні підходи залежно від зовнішніх та внутрішніх факторів впливу. Реалізація управлінських рішень потребує від менеджера, як суб’єкта влади, застосування відповідних операцій, до яких відносяться:
Розпорядчі операції.
Координаційні операції.
Контрольні операції.
Комунікативні операції.
5.3. Розпорядчі операції менеджера
Операції, які спрямовані на розподіл обов’язків між працівниками підприємства, для своєчасного та якісного виконання завдань, ефектив–ності діяльності персоналу, усунення недоліків підчас виконання завдань, усунення наслідків порушення трудової дисципліни, назива–ються розпорядчими.
Як правило, формалізація розпорядчих операцій здійснюється за допомогою розпорядчих документів.
Розпорядчі документи – це документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво у певній установі, організації чи на підприємстві. Розпорядчі документи містять рішення, які йдуть зверху вниз по системі управління: від керуючого органу до керованого, від вищої організації до підвідомчої тощо.
Основою розпорядчої діяльності менеджера є розпорядчий вплив, за допомогою якого він надає вказівки персоналу.
Розпорядчий вплив – це пряма адміністративна вказівка, яка має обов'язковий характер, і адресується керованим об'єктам або особам [9]. Розпорядчий вплив за терміном дії може мати довгостроковий (страте–гічний), середньостроковий (тактичний) та короткостроковий (оператив–ний) характер [29].
Форми розпорядчого впливу представлені на рис. 5.4.
Наказ
Форми
розпорядчого
впливу
Доручення
Розпорядження
Вказівки
та ухвали
Рис. 5.4. Форми розпорядчого впливу
Наказ – це розпорядчий документ, що видається керівником установи, менеджером тощо. Накази регламентують різні питання, наприклад, прийняття на роботу, відрядження, відпустки тощо.
Накази бувають кадрові та з основної діяльності.
Кадрові накази оформлюють:
прийом на роботу;
переміщення і переведення трудящих;
вивільнення персоналу;
заохочення;
притягнення працівників до дисциплінарної або матеріальної відповідальності тощо.
Наказами з основної діяльності оформлюють рішення керівника, що пов’язані з організацією роботи, порядком діяльності підприємства або його структурних підрозділів. Поряд з цим вони видаються, коли необхідно довести до відома і виконання керівниками структурних підрозділів та персоналу директивні документи, що надійшли від органів вищого рівня [30].
Важливим є процедура складання та оформлення наказу, яка визначається інструкціями з діловодства підприємств, правилами про порядок підготовки проекту наказу та іншими правовими актами.
Розпорядження – акт управління, що має владний характер та обов’язковим для виконання для робітників організації [62].
Розпорядження поділяється на 2 групи:
1. Для загального тривалого користування.
2. Для одинарних випадків, що стосуються конкретного питання.
Як правило, це деталізація шляхів і способів вирішення конкретного завдання у межах окремого підрозділу або визначеного напряму дій. На відміну від наказу, більша частина розпоряджень мають обмежений строк дії й стосуються вузького кола питань і виконавців [30].
Доручення − це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені зафіксовані в дорученні дії.
На рис. 5.5 зображено види доручень:
Доручення
За
обсягом та змістом повноважень
За
приватністю
Спеціальні
Разові
Генеральні
Особисті
Офіційні
Рис. 5.5. Види доручень
Кожне доручення має обов’язкові реквізити:
Назва документа.
Текст.
Дата.
Підпис довірителя.
Засвідчення підпису довірителя [4].
Вказівки та ухвали. Ухвали – це правовий акт для вирішення найважливіших питань. Ухвали бувають нормативними та індивідуальними. Вони складаються із вступної частини − констатується стан питання, з постановчої − містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання й перелік службових осіб, відповідальних за виконання.
Вказівка – правовий акт, пов'язаний із виконанням наказів, інструкцій та інших актів щодо рішення поточних питань.