3.4. Праця менеджера в контексті влади та лідерства

Менеджер, приймаючи рішення, повинен бути впевненим у їх реа–лізації. З цією метою він вдається до адміністрування, в основі якого − суто формальні важелі впливу, і застосовує свої лідерські якості, що посилює його керівні позиції, зміцнює формальний статус. Сила впливу лідерських рис у керівника формує певний стиль керівництва, який може бути більш або менш ефективним у різних управлінських ситуаціях.

Ефективність роботи колективу залежить не лише від сформованих у ньому стосунків, що забезпечують успішну взаємодію людей у процесі спільної роботи, а й від того, яким чином спрямовується їх діяльність, які форми впливу використовують для того, щоб спонукати людей до продуктивної праці. Ці питання належать до компетенції керівника.

Керівник − індивід, який очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють.

Керівник може використовувати формальні важелі впливу (у цьому випадку поняття «керівник» ототожнюється з поняттям «менеджер», «керуючий») і неформальні (у цьому випадку поняття «керівник» ближче до поняття «лідер»).

Між керівництвом і лідерством існує певна різниця.

Керівництво − процес впливу на підлеглих за допомогою формальних важелів для забезпечення виконання ними офіційно визначених доручень і вирішення певних завдань.

Основою керівництва є вплив і влада. Вплив − це поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведінку, стосунки, відчуття іншої людини. Влада − це можливість впливати на поведінку інших.

Дж. Коул визначає лідерство, як динамічний процес роботи в групах, за допомогою якого одна людина в рамках певного часу або в контексті певного підприємства має вплив над іншими членами групи, які без всякого примусу діють на благо досягнення цілей і завдань групи. Лідерство − здатність впливати на поведінку окремих осіб чи робочої групи особистими якостями, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи [54].

Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі [4]:

мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;

мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що постають перед керівником разом з владою та відповідальністю;

мистецтво розв'язувати конфлікти − здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;

мистецтво обробляти інформацію − здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;

мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення − здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;

мистецтво розподіляти ресурси в організації − здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;

захист підприємця – здатність іти на виправданий ризик і впровадження інновацій в організації;

мистецтво самоаналізу – здатність розуміти позицію лідера, його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.

Лідерство ґрунтується на соціальній взаємодії у групі людей, на визнанні професіоналізму та компетентності.

Керівника, який досяг влади лише завдяки своїй посаді і керує людьми винятково з цих позицій, відносять до формальних лідерів. Його влада поширюється переважно на виробничі відносини і здійснюється за схемою «керівник − підлеглий» (він має владу над підлеглими, оскільки вони залежать від нього у питаннях розподілу завдань, нарахування заробітної плати, просування по службі тощо).

З позиції інтересів організації ідеальним є поєднання формальних і неформальних основ влади. Менеджер, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції через призму неформального лідера.

Лідерство посилює керівні дії менеджера у таких сферах, як: визначення цілей, координація зусиль підлеглих, оцінка результатів їхньої роботи, мотивування діяльності (через власний приклад, рішучість, впевненість, вміння вести за собою тощо), забезпечення групової синергії; відстоювання інтересів групи за її межами, визначення перспектив її розвитку тощо.

Підходи до вивчення лідерства різняться комбінацією трьох основних змінних:

лідерських якостей (розум, переважання над іншими, впевненість у собі, активність, знання справи, здатність керувати увагою інших, здатність отримувати довіру від підлеглих, здатність керувати собою та інше);

лідерської поведінки (авторитарного, демократичного, пасивного, з орієнтацією на формальне структурування робочих відносин у колективі, з орієнтацією на проблеми в роботі або на відносини з підлеглими);

ситуації, в якій діє лідер.

Слід зупинитися на відмінностях між лідером і менеджером. На практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Дослідження показують, що значна частина менед–жерів володіє лідерськими якостями. Ефективний менеджер не обов'яз–ково є ефективним лідером і навпаки (табл. 3.2) [21].

Таблиця 3.2