56

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ТА АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВЯЗАНЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

1. Сутність та значення поточних зобов’язань, як об’єкту обліку

2. Оцінка і визнання поточних зобов’язань

3. Методика проведення аудиту розрахунків та огляд первинних документів по поточним зобов’язанням

4. Проблемні питання, щодо ведення обліку поточних зобов’язань

РОЗДІЛ ІІ. ДІЮЧА ПРАКТИКА ОБЛІКУ ТА АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ НА ПАТ «КОБЛЕВО»

1. Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

2. Облік поточних зобов’язань на ПАТ «Коблево»

   1. Організація первинного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками.

   2. Організація синтетичного та аналітичного обліку поточних зобов’язань в умовах використання електронно-обчислювальної техніки

3. Шляхи вдосконалення обліку та внутрішнього контролю поточних зобов’язань ПАТ «Коблево»

   1. Проведення аудиту розрахунків з постачальниками та підрядниками на ПАТ «Коблево»

   2. Пропозиції щодо покращення обліку та контролю розрахунків по поточній заборгованості підприємства

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ РОЗРАХУНКІВ З ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Аналіз динаміки складу та структури поточних зобов’язань Коблево

3.2 Аналітична оцінка впливу стану поточних зобов’язань на ліквідність та платоспроможність підприємства

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ринкові умови господарювання вимагають приведення в дію факторів, які здійснюють безпосередній вплив на ефективність управління.

У процесі господарської діяльності підприємство постійно взаємодіє з багатьма контрагентами: державними бюджетом, фондами соціального страхування, іншими підприємствами, кредитними установами, власними працівниками. У результаті такої взаємодії у підприємства виникають різні зобов’язання. Задля забезпечення стабільного стану підприємства необхідний постійний контроль за такими зобов’язаннями.

Для прийняття зацікавленими особами адекватних та вчасних рішень щодо існуючої політики управління, в процесі антикризового регулювання фінансово-господарського стану, істотне значення мають актуальність і якість інформації про стан розрахунків з кредиторами, що формується на базі даних бухгалтерського обліку суб’єктів господарювання.

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства, дуже важливим є управління розмірами кредиторської заборгованості. Незабезпеченість підприємств власними оборотними коштами зумовлена недоліками в обліку та аналізі кредиторської заборгованості. Крім того, статистичні дані свідчать про те, що така заборгованість характеризується, у свою чергу, досить високим рівнем питомої ваги простроченої заборгованості.

Особливе місце в кредиторський заборгованості займають численні розрахунки з постачальниками і підрядниками. Кредиторська заборгованість, з одного боку, являє собою можливість підприємства тимчасово використовувати запозичені кошти, але з іншого — зменшує показники платоспроможності і ліквідності. Окрім цього наявність простроченої заборгованості може призвести до погіршення іміджу підприємства. При правильному управлінні кредиторською заборгованістю можна усунути негативні наслідки її наявності. І можливо це зробити лише за умови правильно організованої системи обліку, аналізу та аудиту поточної заборгованості. Саме цим і обумовлена актуальність обраної теми дипломної роботи.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів обліку та аудиту розрахунків з кредиторами, розробка шляхів їх вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети, в роботі будуть вирішені наступні завдання:

• розгляд теоретичних основ організації обліку і аудиту поточних зобов’язань, розкриття їх економічної суті та значення в обліку;

• оцінка та порядок визнання поточних зобов’язань;

• розгляд проблемних питань обліку поточних зобов’язань та пропозиції щодо вдосконалення;

• формування організаційно-економічної характеристики досліджуваного підприємства;

• розгляд стану організації бухгалтерського обліку та аудиту розрахунків з кредиторами;

• виявлення проблемних питань організації обліку і аудиту поточних зобов’язань на досліджуваному підприємстві та внесення пропозицій, щодо напрямків їх вирішення;

• проведення аналізу розрахунків з поточних зобов’язань, формування висновків та пропозицій на його основі.

Об’єктом дипломної роботи є організація обліку та аудиту поточних зобов’язань ПАТ «Коблево».

Предметом дослідження є методика організації бухгалтерського обліку, аудиту розрахунків та аналізу поточних зобов’язань підприємства.

Теоретичною та методологічною основою написання дипломної роботи є джерела навчальної, монографічної та періодичної літератури з обраної теми, а також нормативно-правові документи присвячені організації обліку кредиторської заборгованості. Разом з тим ряд питань методології, організації і методики обліку і аналізу розрахунків з кредиторами потребує більш поглибленого вивчення та розробки.

Практична частина дипломної роботи виконана на базі внутрішніх нормативних документів, облікових регістрів аналітичного та синтетичного обліку, фінансової звітності та іншої документації ПАТ «Коблево».

У процесі дослідження було вивчено й проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, законодавчі акти та нормативно-правові документи щодо питань обліку й аудиту поточних зобов’язань, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та аудиту.

Розділ 1. Теоретичні основи організації обліку та аудиту поточних зобов’язань промислових підприємств

1.1 Сутність та значення поточних зобов’язань, як об’єкту обліку

Будь-яке господарство має двоїсту (подвійну) характеристику:

1. з одного боку, це сукупність активів, тобто майнових об’єктів — носіїв характеристик вартості та об’єктів права власності;

2. з іншого боку, сукупність пасивів — об’єктів обліку як суб’єктів — носіїв права власності на активи (фізичні або юридичні особи).

Щодо обліку об’єктів — носіїв права власності на активи в бухгалтерському обліку існують дві характеристики:

• Власний капітал, тобто вкладення засновників (власників) господарства;

• Чужий капітал, тобто залучені до господарювання чужі кошти, що являються зобов’язання підприємства щодо інших фізичних чи юридичних осіб або держави.

Для потреб управління пасиви, тобто капітал вкладений в підприємство, поділяються на:

1. Капітал засновників (власників підприємства);

2. капітал учасників (юридичних або фізичних осіб), які:

а) передали за контрактом свій капітал чи майно у формі грошей, засобів праці, предметів праці тощо у тимчасове користування юридичній або фізичній особі, котра має повернути його у визначені строки та виконавши його умови;

б) набули права власності на частку майна підприємства внаслідок розподілу (чи перерозподілу) національного доходу (через бюджет, пенсійний фонд, дивіденди, страховий фонд тощо) [53, с.79].

Д ля управління фінансами у бухгалтерському обліку мають чітко розмежовуватися поняття «власний капітал» (власність засновників) і «чужий капітал» (залучений), тобто власність інших суб’єктів господарювання.

З позицій балансової інтерпретації власності засновники формують перший розділ пасиву балансу господарства, в другому розділі пасиву відображають довгострокові зобов’язання і забезпечення, а в четвертому — зобов’язання пов’язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття.

Другий, третій та четвертий розділи пасиву балансу — це зобов’язання (другий – довгострокові, третій – короткострокові (поточні), а в четвертому виділяють окремо зобов’язання, пов’язані з необоротними активами (грипи вибуття), утримуваними для продажу.

Різноманітність форм тимчасового залучення в оборот, а точніше використання чужого капіталу в підприємницькій діяльності, зумовлює існування бухгалтерських рахунків, таких як: кредити банків, кредитори, розрахунки з бюджетом, зі страхування, з пенсійного забезпечення тощо.

В управлінні чужими пасивами (капіталом) важливою є їх характеристика за ознаками терміну повернення. За цією ознакою чужий капітал поділяють на короткостроковий (з терміном повернення до одного року) та довгостроковий (термін повернення — більше ніж один рік).

Значна частина чужих (запозичених) коштів залучається на добровільних засадах (на контрактній основі). До таких коштів належать: кредити банків; кошти, призначені для виплати боргових зобов’язань перед контрагентами (постачальниками, кредиторами тощо) за одержані товарно-матеріальні цінності до сплати зазначених зобов’язань; одержані до виконання контракту аванси і т. ін. [53, с.108].

Основні форми тимчасового залучення чужих коштів на основі контракту уточнює рис. 1.1.

ПОЗИЧЕНИЙ КАПІТАЛ / ЗАЛУЧЕНИЙ НА ОСНОВІ КОНТРАКТУ
У формі грошей			У формі матеріальних запасів			У формі одержаних послуг			У формі емісії цінних паперів

Кредит

Товарний кредит

Облігації, сертифікати тощо

Робоча сила(найм)

Матеріальні послуги: — газ; — холод; — електроенергія і т. ін.

Нематеріальні послуги: — перевезення; — ремонт і т. ін.

Рис. 1.1. Основні форми залучення чужого капіталу на основі контракту

Першим і найпоширенішим видом залученого капіталу є кредит банку.

Кредит — це результат кредитування, яке полягає у такому: підприємство одержує від банківських установ у тимчасове користування грошові кошти, що являють собою акумульовані банком вільні кошти інших підприємств, громадян, організацій тощо.

Кредит надається на контрактній основі на умовах повернення, терміновості, забезпеченості (гарантії) сплати процентів за користування кредитом. За термінами надання кредити поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові [53, с.109].

Другим поширеним видом залученого (чужого) капіталу є тимчасово позичені кошти контрагентів — постачальників або покупців, громадян тощо — у зв’язку з відстроченням платежу за одержання товарно-матеріальної цінності, послуги, виконаної роботи.

Тимчасово позичені кошти інших підприємств можуть мати дві форми: товарний кредит (за одержані сировину, матеріали, товари, ще не оплачені підприємствм) та одержаний аванс для виконання певного доручення (надання послуг, виконання робіт тощо).

Різновидом залучення чужого капіталу є випуск (емісія) облігацій, сертифікатів та інших цінних паперів, а також боргові зобов’язання перед працюючими за використання їхньої праці в підприємницькій діяльності.

Повернути залучений капітал можна у такі способи: перерахуванням грошей, передаванням цінних паперів, прийманням уступки боргу, виданням векселів тощо [53, с.111].

Заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди називається з зобов’язаннями [1].

Зобов’язання, що відображаються в бухгалтерському обліку мають юридичний та економічний зміст. Як юридична категорія господарське зобов’язання – це господарські відносини, що регулюються правом. В силу цих відносин одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських операцій: передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо, а інша при цьому зобов’язана виконувати вимоги щодо предмету зобов’язання і має при цьому право вимагати відповідну винагороду - сплату грошей, зустрічні послуги тощо [6].

Зобов’язання – це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.

Зобов’язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання.

Поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Поточні зобов’язання підприємства, що відображають його заборгованість перед партнерами по комерційних операціях згідно з рахунками, прийнятими до оплати, в практиці називають кредиторською заборгованістю [19, с.5].

3 метою правильної організації бухгалтерського обліку слід чітко розрізняти зобов’язання, групи яких виділені в П(С)БО 11 «Зобов’язання» (рис. 1.2) [29, с.257].

Рис. 1.2. Класифікація зобов’язань

Заборгованість (кредиторська, дебіторська) – це явище, наявність якого у підприємства свідчить про те, що у нього є дебітори i кредитори, постачальники та покупці. Отже, це свідчення того, що підприємство працює, здійснює господарську діяльність та має можливість сплачувати податки до казни держави. Звичайно, як не уникнути того, що, здійснивши попередню оплату, можна не вчасно отримати очікувану послугу, товар чи результат робіт, так i того, що, надавши послугу, відвантаживши товар чи передавши результат робіт, можна довго очікувати розрахунку. Буває, що за наявності об’єктивних чи суб’єктивних причин не вдається вчасно розрахуватися як з покупцями, так i з продавцями. Існування такої різниці в часі між моментом передачі товару, виконання робіт (послуги) та отримання коштів за них і передбачає існування кредиторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість — це суми короткотермінових зобов’язань підприємства перед постачальниками, робітниками з оплати праці, бюджетом та інших фінансових зобов’язань. Її обсяг, якісний склад і рух характеризують стан платіжної дисципліни, яка є свідченням стійкості фінансового стану [48, с.148].

Однією з найважливіших ланок в роботі підприємства є розрахунки. Для завершення їх потрібні час і грошові кошти. Тому завжди на певну звітну дату залишаються суми дебіторської і кредиторської заборгованості. Взагалі вони можуть балансуватися, проте стійке перевищення одних сум над іншими може змінювати реальну величину обігових коштів підприємства (мобілізація або іммобілізація коштів).

Суттєвим напрямом управління кредиторською заборгованістю є вивчення джерел погашення короткострокових фінансових зобов’язань підприємства. При цьому здійснюється порівняння величини погашених короткострокових зобов’язань з сумою виручки від можливих видів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) [48, с.153].

Необхідним для управління заборгованістю є її деталізація за видами, сумами, строками платежу і конкретними кредиторами з метою встановлення пріоритету та послідовності погашення боргових зобов’язань.

Кредиторську заборгованість доцільно класифікувати та групувати за термінами погашення на ту дату, яка є нормально-допустимою (за якою термін сплати ще не настав), і ту, яка є вже простроченою в відрізках часу 1-30 днів, 30- 60 днів, 60-90 днів та більше 90 днів. Таке групування дає можливість обґрунтовано планувати забезпеченість ресурсами та графіки погашення зобов’язань та розраховувати суми можливих штрафних санкцій за прострочення платежів за боргами.

Визначення ефективності використання в обігу підприємства залучених та позикових капіталів є важливим об’єктом управління кредиторською заборгованістю. Для цього потрібно проводити порівняння прибутку і оборотів по рахунках кредиторської заборгованості, зважаючи на можливий різний час отримання і погашення кредитів і фактичне вилучення прибутку в результаті використання коштів кредиторів. При визначенні ефективності використання в обігу підприємства залучених та позикових капіталів використовується інформація, яка сформована в межах оперативного обліку, так і по мірі формування прибутку, отримання і погашення короткострокової кредиторської фінансової заборгованості.

Наступним важливим напрямом управління фінансовим станом підприємства є вивчення стану короткострокових розрахунків з кредиторами (без розрахунків за короткостроковими кредитами і позиками) і оцінка забезпечення поточних боргових зобов’язань засобами погашення. При цьому здійснюється вивчення складу і структури мобільних платіжних засобів короткострокових фінансових зобов’язань перед кредиторами, які можуть бути джерелами швидкого реального погашення кредиторської заборгованості. В якості мобільних джерел погашення короткострокових боргових зобов’язань виступають суми грошових засобів, короткострокові фінансові вкладення, а також надійні види дебіторської заборгованості.

В залежності від економічного змісту розрахункові операції поділяють:

- розрахунки за товарними операціями;

- розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов’язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями [48, с.149].

Розрахунки за нетоварними операціями пов’язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.