48. Теорії нації

Слово "нація" походить від латинського "natio" (порода, рід, плем'я, походження, народження). У своїх промовах Цицерон називав "націями" віддалені та "варварські" народи. Поширеним слово "нація" було в середньовічних університетах. В Паризькому університеті вже в 1220 р. існували "нація Франції", "нація Пікардії", "нація Нормандії". У Болонському університеті нараховували 35 націй студентів і викладачів тощо. Наприкінці ХУІП ст. слово "нація" у французькій мові стало еквівалентом слова "народ" ("реиріе"). В XIX ст. поняття "нація" в країнах Європи ототожнюється з поняттям "держава". Термін "нація" асоціюється з державною одиницею, країною. Так, в 1919 р. була створена Ліга Націй, а пізніше — Організація Об'єднаних Націй. 1. Комунікативна теорія нації. Найбільш повно і чітко ця теорія була сформульована професором Масачусетського технологічного інституту Карлом Дойчем у праці "Націоналізм та соціальна взаємодія". Одне з базових понять К. Дойча — взаємна відповідність або "компліментарність" ("complementa-rity")t здатність елементів певної структури взаємно доповнювати, замінювати одне одного. 2. Етатистська теорія нації. Ця теорія заснована на принципі ототожнення нації з державою, територіально-політичною ознакою спільноти. Британський дослідник Ентоні Ґід-денс твердить, що нація існує лише тоді, коли держава охоплює своїм впливом всю територію, яку вважає об'єктом свого суверенітету. Подібне трактування дається і в сучасній вітчизняній науковій літературі: "Нація — це народ, який або прагне мати власну державу, або має її. 3. Етнологічна теорія нації. Найповніше етнологічна (етніцистська) концепція нації сформульована Ентоні Смітом. Він виділяє такі ознаки нації: • відмінні культурні риси, які дають змогу відрізнити "своїх" і "чужих"; • наявність історично успадкованої спільної території; • відносно велика чисельність населення; • зовнішньополітичні відносини з іншими спільнотами; • наявність спільних колективних почуттів; • безпосереднє членство в групі з різними правами громадянства для всіх її членів; • вертикальна економічна інтеграція зі спільною системою поділу праці. Головна теза етніцистів полягає в тому, що націоґенеза потребує етнічного підґрунтя. Існування етносу є необхідною передумовою виникнення нації. Вчений-етнолог Михайло Тиводар твердить, що нація — це особливий стан розвитку етносу, пов'язаний з творенням державності, національно-державних атрибутів, національної свідомості і культури. Тобто, нація — це політизована етнічність. 4. Інструменталістська теорія нації. Найбільш відомими представниками цієї концепції є Ерік Гобсбаум та Бенедикт Андерсон. Критикуючи об'єктивістські концепції, вони формулюють суб'єктивістський підхід. Насамперед, формулюється ідея про те, що "нація — це уявлена спільнота". Дослідники звернули увагу на психологічні чинники формування нації. На їхню думку, нації конструюються, оскільки державна влада прагне "втиснути" у масову свідомість спільні цілі, ідеї, цінності, символи спільноти. Тому нація — це продукт уявлення, сконструйована спільнота. 49. Етнополітичні процеси в світі (інтеграційні та сепаратистські тенденції).

В цих країнах відбуваються різновекторні (об’єднавчі / інтеґраційні та розмежувальні / сепаратистські) етнополітичні процеси.

I. Об’єднавчі (інтеґраційні) етнополітичні процеси проявляються у зміцненні та зближенні етнічних спільнот. Виділяють окремі варіанти об'єднавчих процесів:

1. Етнічна консолідація (лат. consolidatio – зміцнення) – процес злиття близьких за мовою і культурою етнічних груп у більш великий етнос. Такий процес, ймовірно, можна зафіксувати в Швейцарії, де попри протиріччя германошвейцарців, франкошвейцарців, італошвейцарців та ретороманців, через державотрчий фактор відбуваються консолідаційні етнополітичні процеси.

2. Етнічна асиміляція (від лат. аssimilatio – уподібнення) – поглинання, розчинення самостійного етносу або його частин всередині іншого, більшого державотворчого. Етнічну асиміляцію можна зафіксувати в Нідерландах (асиміляція фризів); в Італії (автономний статус Фріулі-Венеції-Джулії (словеномовна меншина), Трентіно-Альто-Алідже (німецькомовна меншина), Валле Д’Аоста (франкомовна меншина); асиміляція етносу саамі в Норвегії, Швеції та Фінляндії; асиміляція лужицьких сербів в Німеччині.

3. Міжетнічна інтеґрація (лат. integratio – об’єднання частин в ціле) спостерігається під єгідою творення Єдиної Європи. Ряд країн ЄС формують єдині стандарти життя, що відображається на етнічній царині.

 II. Розмежувальні (сепаратистські) етнополітичні процеси проявляються у відокремленні певної частини від етносу або ж розподолі етносу на кілька частин, які набувають власної етнічності.

Під сепаратистськими етнополітичними процесами слід розглядати і прагнення деяких політичних сил під націоналістичними лозунгами відокремити певну частину державної території і набути власної державності або ж елементів державності (національно-територіальної чи національно-культурної автономії).

Розрізняють наступні варіанти етнорозмежувальних процесів:

1. Етнічна парціація (лат. pars, paris – частина, окремий) – процес поділу одного етносу на кілька частин, кожна з яких набуває власної етнічності.

2. Етнічна сепарація (лат. separarus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу якоїсь його частини, що згодом розвивається в етнос.

3. Етнічна дисперсизація (лат. dispersus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набувають властивостей самостійних етносів, залишаючись субетносами або етнографічними групами.

Подібні процеси мали місце в давні, середньовічні та нові часи. На сучасному етапі розмежувальні процеси спостерігаємо в політичних націях Західної Європи. Так, в Іспанії діє організація ЕТА («Батьківщина і воля басків»), що заснована в 1959 р. з метою створення баскської державності. Суспільно-політичним центром басків є м.Більбао. У Великій Британії впродовж віків за возз’єднання з Ірландією ведуть боротьбу ірландці-католики. Шотландці та валлійці мають власні парламенти та політичні партії. В Бельгії істотним сепараційним аспектом є діяльність валлонських та фламандських політичних партій. ВНідерландах політичну активність проявляють фризи. В Норвегії, Швеції та Фінляндії суспільно-політичну активність проявляють саамі.