Ступінь відбору

Об'єкт репрезентації слід відрізняти від одиниці спостереження. Об'єктами репрезентації називають елементи вибіркової сукупності, тобто територіальні спільноти та організації, в яких, у свою чергу, концентруються одиниці спостереження. Одиниці спостереження — це елементи сформованої вибіркової сукупності, які безпосередньо є джерелом соціальної інформації. І об'єкти репрезентації, і одиниці спостереження становлять соціальні об'єкти, яким властиві характеристики, що є суттєвими для предмета конкретного дослідження. Об'єкт репрезентації та одиниці спостереження можуть збігатися й відрізнятися. Вибірка є одно-ступеневою тільки тоді, коли на першому ж ступені відбору об'єкти репрезентації та одиниці спостереження збігаються.

Соціолог не завжди може користуватися одноступеневою вибіркою. Цьому перешкоджають дві обставини: по-перше, досить важко скласти повний список одиниць спостереження для великомасштабних досліджень, по-друге, за умови одноступеневої вибірки одиниці спостереження "розпорошені" на великій території, що значно ускладнює організацію дослідження і багатократно збільшує витрати на його проведення. Практично всі оперативні соціологічні дослідження здійснені на основі багатоступеневої вибірки, коли на всіх ступенях відбувається відбір об'єктів репрезентації, а спостереження за одиницями відбувається на останньому ступені. Списки одиниць потрібні тільки на останньому ступені відбору. При багатоступеневому відборі на першому ступені достатньо мати інформацію про розподіл ознак, що нас цікавлять, про об'єкти репрезентації в межах генеральної сукупності. Для організації другого ступеня необхідна інформація про об'єкти репрезентації, відібрані на першому ступені. Багатоступенева вибірка, на відміну від одноступеневої, передбачає, що на кожному ступені відбору виділяються різні проміжні об'єкти, які зіставляються один з одним за принципом "матрьошки" (наприклад, країна — область — місто — район — мікрорайон — квартал — будинок — сім'я — респондент). Багатоступеневий відбір, що ґрунтується на відборі природних одиниць (політико-адміністра-тивні одиниці, підприємства, установи тощо), більш гнучкий, ніж одноступеневий. Він також значно економічніший. Крім того, проведення вибіркового обстеження може полегшуватися скороченням територіальних меж обстеження, а також іншими спрощеннями.

Багатоступенева вибірка поряд з перевагами має низку недоліків. Так, огріхи, допущені в процесі організації дальших ступенів, уже неможливо відкоригувати. Формуючи багатоступеневу вибірку, треба переконатися, чи не вдалися до помилок зміщення — найпоширенішого виду помилок у соціологічному дослідженні. Слід зважати ще й на те, що помилки репрезентативності майже неможливо точно визначити для багатоступеневої вибірки. При багатоступеневій вибірці ускладнюється обчислення теоретичних помилок репрезентативності й збільшується, порівняно з одноступеневою вибіркою, величина їх.

46. Види вибірки та їх характеристика.

47. Походження поняття етнос, нація.

Етнос, етнічність – спільнота, в якій люди об’єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності – мови, звичаїв, міфів, епосу і т.п. Підставою віри у спільне походження можуть бути як деякі реальні, так і уявні обставини: найчастіше ця віра ґрунтується на уявних обставинах, тобто на міфі про спільне походження. Поняття етнос поєднує в собі об’єктивний складник – культурну спільність із суб’єктивним – етнічною самосвідомістю. Етнічна самосвідомість – це усвідомлення індивідом своєї належності до даної спільності як чогось відмінного від інших спільнот. Ознаки, які спільнота використовує для того, щоб відрізнити себе від інших, можуть бути різної природи – антропологічні (фізичні), ознаки побуту чи поведінки, мова, вірування, звичаї тощо. Слово “етнос”грецьк. походження – у найдавніших своїх застосуваннях (напр.. у Гомера) цим словом позначали не тільки окремі групи людей, а й деякі скупчення тварин. З певного часу словом “етнос” греки стали називати негрецькі племена. Цю традицію запозичили римляни, які також вживали це слово на означення культурно віддалених племен, зокрема варварів. Із прийняттям християнства словом “етнос” стали називати нехристиян, язичників. Під час та після виникнення європейських націй в Європі стали застосовувати слова, похідні від лат. Популюс (народ), або ж слово нація. Оскільки слово етнос несло в собі занижені смислові відтінки, то на Заході його стали вживати тільки щодо етнічних груп. Суч. англ.. дослідник Е. Сміт виокремлює такі ознаки етнічної ідентичності: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам’ять; 4) один або більше диференційованих елементів спільної культури; 5) зв’язок із конкретним “рідним краєм”; 6) почуття солідарності у значної частини населення. Чим більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути, тим більше воно відповідає ідеальному типу етнічної спільноти. Етнічні нації – особливе етнічне утворення: в його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль, але доконче у сполученні з іншими чинниками, як-от: професійна культура, ідеологія, політика та право.

Нація– спільнота людей, об’єднаних низкою чинників, серед яких найважливішим є етнокультурні та політико-правові. У відповідності з визначенням Сміта, нація – це колектив людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Що стотується європейських Н., то із чинників, які відіграли найважливішу роль у становлення Н., та відіграють найважливішу роль в об’єднанні індивідів в Н., до цих чинників слід віднести спільну територію, етнічний та політико-правовий чинники. З ними так чи інакше пов’язаний суб’єктивний чинник – національна самосвідомість. У даному випадку йдеться не про роль тих чи тих чинників у виникненні Н., а про те, що об’єднує людей у Н. За умови, коли, за винятком хіба що компактного проживання на певній території, не існує ніякий спостережуваних особливостей (релігії, мови, політичних установ, які були б наслідком власної політичної традиції тощо), але існує сильно виражене усвідомлення своєї громадянської згуртованості та окремішності, можна твердити про існування політичної Н. Але це крайній випадок: переважно національна свідомість тримається завдяки наявності деяких спільних і бажано унікальних (для даного колективу людей) особливостей (або принаймні деякого унікального поєднання об’єктивних ознак, кожна із яких, взята окремо, може бути спільною в даної Н. З іншими Н.)