36. Урбанізм в Україні.

В Україні частка міського населення у загальній кількості мешканців за період з 1959 по 1996 рік збільшилася з 46 % до 68 %. Причому питома вага міського населення в Україні з 1991 р. утримується приблизно на тому самому рівні — 67,8— 68 %. За попередніми даними загальноукраїнського перепису населення, який відбувся у грудні 200і р., кількість міського населення становить 32 млн. 538 тис, сільського — 15 млн. 878 тис, що ще раз підтверджує, що процес урбанізації в Україні, в принципі, завершений. Таким чином, дві третини населення України сьогодні є міськими мешканцями.

Існують два джерела приросту міського населення: природний приріст і міграційні процеси. В Україні головним джерелом є саме останнє: у 60—70-х рр. тільки кожен третій новий мешканець міста був спадковим городянином. З 1981 р. внесок міграцій у формування корпусу нових городян почав трохи зменшуватися, поступаючись природному приросту, але вже у 1987р. ці два джерела приросту міського населення знову міняються місцями. А з 1994 р. почався процес депопуляції українських міст: безробіття спонукає мешканців міст переселятися у село або виїжджати за кордон на заробітки чи на постійне місце проживання.

Нині найбільш урбанізованими є Донецька область (90,4 % міських мешканців), Луганська (86,3 %) та Дніпропетровська області (84%).

В Україні статус міста мають 454 населених пункти. Відповідно до даних всеукраїнського перепису населення, у грудні 2001 р. в Україні було 100 міст із кількістю населення, яке перевищує 50 тис. осіб. П'ять із них мають статус мільйонерів, тобто у них проживає більше мільйона осіб. Це — Київ (2,6 млн. мешканців), Харків (1,47 млн.), Дніпропетровськ (1,064 млн.), Одеса (1029 млн.) і Донецьк (1016 млн.). Ще чотири — із населенням від 500 тис. до і млн. осіб (Запоріжжя (814 тис), Львів (732 тис), Кривий Ріг (667 тис), Миколаїв (514 тис), а у 37 містах проживає від1і00 до 500 тис осіб.

Причому половина міщан проживають у скупченнях, які складаються з багатьох міст — агломераціях. Таких агломерацій в Україні нараховується 20, і вони поділяються таким чином:

6 — найбільших (Київська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська) із загальною кількістю населення понад 12 млн. осіб;

6 — великих (Криворізька, Горлівська, Луганська, Краматорська, Маріупольська, Стахановська), де проживають понад 5 млн. осіб;

8 — малих (Сімферопольська, Миколаївська, Херсонська, Краснолуцька, Кременчуцька, Лисичанська, Нікопольська, Торезька) із населенням понад 4 млн. осіб.

За функціональною типологією розрізняють:

· багатофункціональні адміністративні й великі соціально-економічні центри. Це найбільші міста й обласні центри. Таких міст виділяють 32;

· міста з переважанням промислових функцій, у яких зайнятість у помисловості перевищує середній по країні рівень — 136;

· міста з переважанням промислових і транспортних функцій, у яких понад 30 % населення зайнято у промисловості, понад 20 % — у транспорті — 43;

· міста з великим значенням транспортних функцій. Рівень зайнятості у промисловості у них нижчий, ніж в середньому по країні, а у транспорті — понад 30 % — 9;

· міста з промисловими і рекреаційними функціями — 7;

· міста-рекреаційні центри — 9;

· організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення, центри аграрно-промислового комплексу — 216;

· міста без населення — Прип'ять і Чорнобиль;

· місто-спальня — Славутич.