21. Соціальний статус та соціальна роль.

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх характеризують:

— емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша — цілковитої розкутості);

— спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою першочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями рольових теорій особистості.

22. Поняття соціального інституту

Поняття й ознаки соціального інституту.

Поняття «інститут» соціологія запозичила у юриспруденції, де його використовували для характеристики окремого комплексу юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини в деякій предметній сфері.

Такими інститутами в юридичній науці вважались, зокрема, спадкування, шлюб, власність і т. ін. В соціології поняття «інститут» зберегло цей зміст, однак набуло ширшого тлумачення у плані позначення деякого особливого типу стійкої регламентації соціальних зв’язків та різноманітних організаційних форм соціального регулювання поведінки суб’єктів.

Інституційний підхід О. Конта до вивчення соціальних явищ випливав з філософії позитивного методу, коли одним з об’єктів аналізу соціолога виступав механізм забезпечення в суспільстві солідарності та злагоди. «Для нової філософії порядок завжди становить умову прогресу та навпаки, прогрес є необхідною метою порядку»1.

О. Конт розглядав основні соціальні інститути (сім’ю, державу, релігію) з позиції включення їх до процесів соціальної інтеграції та виконуваних при цьому функцій. Він вважав, що інститути вірування і моральні цінності суспільства функціонально взаємопов’язані, що пояснення будь-якого соціального явища в цілісності припускає відшукування та опис закономірностей його взаємодії з іншими явищами. Звернення О. Конта до аналізу найважливіших соціальних інститутів, їх функцій значно вплинули на подальший розвиток соціологічної думки.

Інституційний підхід до дослідження суспільних явищ дістав продовження у працях Г. Спенсера, який вперше в соціологічній науці застосував поняття «соціальний інститут». Визначальними факторами розвитку інститутів суспільства Г. Спенсер вважав боротьбу за існування з сусідніми суспільствами (війну) та з навколишнім природним середовищем. Завдання виживання суспільного організму в умовах його еволюції згідно з ускладненням структур породжують, за Г. Спенсером, необхідність формування регулятивного інституту.

Відповідно соціальний організм складається з трьох головних систем: регулятивної, тієї, що виробляє засоби для життя, та розпоряджувальної. Г. Спенсер розрізняв такі види соціальних інститутів, як інститути спорідненості (шлюб, сім’я), економічні (розподільні), регулюючі (релігія, політичні організації). При цьому він зазначав, що будь-який соціальний інститут створюється як стійка структура соціальних дій, яка виконує окремі функції. Дослідження соціальних інститутів у функціональному напрямі продовжив Е. Дюркгейм. Він відстоював ідею позитивності суспільних інститутів, які є найважливішим засобом самореалізації людини. Е. Дюркгейм висловився за створення особливих інститутів підтримки солідарності в умовах розподілу праці — професійних корпорацій, тобто інститутів впливу професійних організацій.

Значну увагу розглядові ряду соціальних інститутів приділяв К. Маркс, який аналізував інститути майорату, розподілу праці, родового ладу, приватної власності і т. ін. Він розумів інститути як такі, що історично склалися, зумовлені соціальними, перш за все виробничими, відносинами форми організації та регулювання соціальної діяльності.

Соціальні інститути — це специфічні утворення, що забезпечують відносну стійкість зв’язків і відносин у межах соціальної організації суспільства, історично обумовлені форми організації та регулювання суспільного життя. Соціальні інститути — стійкі форми організації спільної діяльності людей, що склалися. Вони мають забезпечувати надійність, регулярність задоволення потреб суб’єктів, груп, суспільства в цілому. Соціальні інститути визначають життєдіяльність будь-якого суспільства. Поняття «інститут» вживають у різних значеннях. Застосовуючи поняття «соціальний інститут», частіше мають на увазі різного роду впорядкування, формалізацію суспільних зв’язків і відносин, оволодіння такими рисами, як:

постійність і міцність взаємодій між учасниками зв’язків і відносин

чітке визначення функцій, прав та обов’язків, які забезпечують взаємодію кожного з учасників зв’язків

регламентація та контроль за взаємодією суб’єктів

наявність спеціально підготовлених кадрів, які забезпечують функціонування соціальних інститутів.

Одна з необхідних умов появи соціальних інститутів — це відповідна соціальна потреба. Інститути покликані організовувати сумісну діяльність людей з метою задовольнити ті чи інші соціальні потреби. Так, інститут сім’ї задовольняє потребу у відтворенні людського роду та вихованні дітей, реалізує відносини між статями, поколіннями і т. ін. Виникнення окремих суспільних потреб, а також умови для їх задоволення є першими необхідними моментами інституціоналізації.

Соціальний інститут утворюється на основі соціальних зв’язків, взаємодії та відносин конкретних осіб, індивідів соціальних груп та інших спільнот.

Третім і одним з найважливіших моментів інституціоналізації є організаційне оформлення соціального інституту. Зовні соціальний інститут — це сукупність осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами та виконують певну соціальну функцію.

До загальних ознак соціального інституту можна віднести:

виділення певного кола суб’єктів, які у процесі діяльності вступають у відносини, що набувають стійкого характеру

певну (більш-менш формалізовану) організацію

наявність специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту

наявність соціально значущих функцій інституту, що інтегрують його до соціальної системи та забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

Структура соціальних інститутів включає певний набір складових елементів, що виступають у більш-менш оформленому вигляді залежно від типу інституту. Я. Щепанський виділяє такі структурні елементи соціального інституту:

мета та сфера діяльності соціального інституту

функції, передбачені для досягнення мети

нормативно-обумовлені соціальні ролі та статуси, подані в структурі інституту

засоби й настанови щодо досягнення мети та реалізації функцій, включаючи відповідні санкції.