16. Соціальна мобільність її основні принципи та канали.

Мобільність- процес руху індивідів між ієрархічно чи іншим чином організованими елементами соціальної структури: класами, прошарками, групами, статусами, позиціями.

За характером мобільність може бути вимушена,оскільки зумовлена розвитком технологій, урізноманітненням форм власності, зрушенням у структурі професій та спеціальностей, структурах зайнятості та робочих місць.

Вона є вимушеною, бо нав'язується індивідам, оскільки нове покоління вступає в життя за умов, створених попередніми поколіннями переважно для себе, і воно має пристосуватись до них, отже, здійснити мобільність.

Циркулююча мобільність обумовлена переважно соціальними чинниками, куди відносяться: розширення доступу до загальної та спеціальної освіти, підвищення якості знань; міра доступу до професій, що користуються найбільшою повагою в суспільстві; динаміка структури цінностей, мотивів трудової поведінки; міра закріплення груп та прошарків за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності та функціями.

Розрізняють індивідуальну та груповумобільність. Індивідуальна пов'язана з переходами індивідів із однієї спільноти в іншу. Групова здійснюється тоді, коли в суспільстві змінюються самі критерії стратифікації (н-д, під час революцій).

П.Сорокін розрізняє мобільність горизонтальну та вертикальну.Горизонтальна мобільність - це перехід індивіда із однієї соціальної групи в іншу на тому ж рівні (зміна громадянства, роботи, перехід із однієї сім'ї в іншу). Вертикальна - переміщення індивіда або групи з одного соціального прошарку в інший. Вона є висхідною і низхідною.

Загальні принципи вертикальної мобільності:

1 - не існує суспільства, в якому б не існувало мобільності у трьох їїосновних видах: економічна, політична, професійна;

2 - ніколи не існувало суспільства, в якому б соціальна мобільність була абсолютно вільною і безперешкодною;

3 - інтенсивність мобільності змінюється від суспільства до суспільства і змінюється в самому суспільстві;

4-у вертикальній мобільності немає постійного напрямку ні в сторону посилення, ні в сторону послаблення інтенсивності.

17. Основні стратифікаційні в українському суспільстві на сучасному етапі.

У сучасних українських умовах більшість соціологів критично оцінюють можливості офіційної статистики адекватно відображати стан економічної стратифікації. Це пов'язано з неефективною організацією статистичного обліку доходів і витрат сімей через труднощі перехідного періоду, що має наслідком викривлення реальної картини доходів населення та їх диференціації. Негативну оцінку викликає і офіційно прийнятий критерій бідності -прожитковий мінімум тощо. Вихід з цієї ситуації можна знайти здійснюючи, так звану соціальну експертизу, шо базується на соціологічних методах отримання інформації. Хоча і тут є багато проблем. Зокрема, в перехідних умовах спостерігається приховування особистих доходів респондентами під час опитування в силу різних причин: від тінізації економіки до небажання розкривати свої доходи при третій особі (інтерв'юерові) тощо. Тобто у вимірюванні об'єктивної економічної стратифікації соціологічними методами теж є труднощі, тому в більшості досліджень об'єктивні показники доповнюються суб'єктивними оцінками матеріального стану. Проте і в суб'єктивних оцінках індивідів спостерігаються розбіжності. Фактично тут можна виділити дві основні групи людей. Перші високо оцінюють своє становище, проте ця оцінка базується на невисоких вимогах до рівня життя; в цих людей нерозвинуті потреби. Другу групу складають так звані "нові бідні" - котрі орієнтуються на західні стандарти життя, але не можуть їх досягнути, тому занижують самооцінку свого матеріального становища в сучасних українських умовах. Також виникають труднощі з визначенням тієї величини доходу, яка б дозволяла віднести індивіда до "багатих", "бідних" чи до "людей з середнім доходом". Використання об'єктивних показників західних суспільств в цьому плані призводить до ще більшої поляризації і без того чітко поляризованого за економічним критерієм українського суспільства.

У ході дослідження з'ясувалося, що самооцінка власного соціального статусу у респондентів найтісніше пов'язана з їхньою самооцінкою особистого економічного становища. Під час опитування респондентам запропонували розмістити себе на 3 2-бальній шкалі самооцінки економічного статусу. Самооцінка соціального статусу визначається самооцінкою матеріальної ситуації, має місце вплив останньої на першу. Як індивіди ідентифікують себе в соціальному просторі, визначається, насамперед, їхніми заробітками й доходами: чим вищі доходи, тим вище ставить себе людина, і навпаки, чим доходи нижчі й нерегулярніші, тим нижче в соціальній ієрархії вона себе розміщує. Соціальне редуковане до економічного, соціальні ідентичності невиразні й уніфіковані.

Аналізуючи матеріальне становище населення України за результатами моніторингу Інституту соціології HAH України 1994-2006 рр., можна сказати, що воно є стабільно низьким. Наприклад, показники житлових умов не характеризуються значною динамікою в бік покращення, а їхні усереднені значення є невисокими.

Отже, в Україні проводились найрізноманітніші дослідження соціальної структури суспільства за різними методиками. Аналіз цих досліджень дає змогу краще розуміти стратифікаційні процеси в Україні та проектувати нові дослідницькі методики. Основним висновком порівняльного аналізу досліджень, проведених за об'єктивними та суб'єктивними методиками, є те, що в Україні утворився розрив між "уявною" та "реальною" приналежністю до страти, верстви, соціальної групи тощо. Статусні самоідентифікації населення України в цілому не відповідають різню розподілу економічних ресурсів серед нього, тобто, використання суб'єктивних методик для аналізу реальних соціальних структур може дати дещо "викривлену" картину.