МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«МЕНЕДЖМЕНТ»

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”

напряму підготовки 0501 “Економіка і підприємництво”:

спеціальностей 6.050100 “Фінанси”, 6.050100 “Облік і аудит”.

Галузі знань 0603 “Менеджмент і адміністрування ”,

напряму підготовки 6.030601“Менеджмент”

денної та заочної форм навчання

ТЕРНОПІЛЬ

ЗМІСТ

Змістовий модуль 1. СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Визначення сутності менеджменту

1.2. Основні закони та категорії управління

1.3. Основні види та типи управління

Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

2.1. Поняття організації як системи

2.2. Макро- та мікросередовище організацій

2.3. Правові основи менеджменту

2.4. Класифікація підприємств

Тема 3. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ

3.1. Розвиток світової управлінської думки до XIX ст.

3.2. Витоки та джерела вивчення управлінської думки в Україні

3.3. Наукові школи менеджменту

Тема 4. МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

4.1. Економічні методи менеджменту

4.2. Організаційно-адміністративні методи менеджменту

4.3. Соціально-психологічні методи менеджменту

4.4. Правові методи менеджменту

Змістовий модуль 2. ВИДИ І ЗМІСТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 5. КОМУНІКАЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

5.1. Сутність та класифікація інформації

5.2. Сутність комунікацій. Комунікаційний процес

5.3. Інформаційні системи менеджменту

5.4. Матеріально-технічна база інформаційної діяльності

Тема 6. ФУНКЦІЇ І ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ. ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

6.1. Загальна характеристика та класифікація функцій менеджменту

6.2. Зміст функції "планування"

6.3. Методи організаційного планування

6.4. Аналіз матриці БКГ

Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ

7.1. Сутність та особливості функції організування

7.2. Побудова організацій

7.3. Аналіз та оцінювання організаційних структур управління

Тема 8. МОТИВУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Сутність і теоретико-прикладні засади мотивування

8.2. Класифікація теорій мотивацій

8.3. Характеристика змістовних теорій мотивацій

8.4. Характеристика процесуальних теорій мотивацій

8.5. Матеріальне стимулювання праці

Тема 9. УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

9.1. Сутність, види та основні завдання контролю

9.2. Процес контролю та його зміст

9.3. Шляхи підвищення ефективності контролю

Змістовий модуль 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 10. КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

10.1. Теорії лідерства, стилі лідерства

10.2. Керівництво. Форми влади

10.3. Типи конфліктів. Методи розв'язання конфліктів

10.4. Суть та причини стресу. Управління, спрямоване на подолання

Стресу

Тема 11. ПРОЦЕС ВИРОБЛЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

11.1. Суть та властивості управлінських рішень

11.2. Класифікація рішень

11.3. Методи прийняття рішень

11.4. Технологія прийняття управлінських рішень

Тема 12. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗМІНИ, ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК І ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

12.1. Організаційні зміни та організаційний розвиток як об'єкти управління

12.2. Ефективність менеджменту

12.3. Основні складові антикризового управління діяльністю підприємства

12.4. Роль і значення санації в запобіганні банкрутства підприємств

Тема 13. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

13.1. Суть кризи та банкрутства підприємства

13.2. Основні складові антикризового управління діяльністю підприємства

13.3. Роль і значення санації в запобіганні банкрутства підприємств

Змістовий модуль 1. СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

ПЛАН

1. Визначення сутності менеджменту

2. Основні закони та категорії управління

3. Основні види та типи управління

1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ

Питання менеджменту (в перекладі з англ. - управління, заві­дування, організація, тобто управління людською діяльністю) - відрізняються складністю й неоднозначністю їх дослідження. Менедж­мент має багато аспектів: економічний, політичний, соціальний, фінансовий, філософський, психологічний, технічний, організацій­ний тощо, кожен з яких відносно самостійний.

Поняття «менеджмент» достатньо широко трактується у світовій літературі з управління. Наприклад, в Оксфордському словнику анг­лійської мови термін «менеджмент» визначається як засіб (манера) спілкування з людьми, влада і мистецтво управління, особливого роду вміння й адміністративні навички, орган управління, адміністративна одиниця. В одному з російських словників іноземних слів «менеджмент» перекладається як управління виробництвом, сукупність принципів, методів, засобів й форм управління з метою підвищення ефективності виробництва та його прибутковості. В спеціалізованій літературі цей термін трактується ще більш багатосторонню.

Термін «менеджмент» за визначенням є аналог терміна» управ­ління», але не повною мірою. Термін «управління» має більш широке значення, оскільки відноситься до різних видів людської діяльності, на підміну від терміну «менеджмент», який застосовується до управління соціально-економічними процесами на рівні підприємства (фірми), що функціонує в умовах ринку.

Таким чином, можна сказати, що менеджмент - це:

1. господарське управління з метою отримання прибутку;

1. група управлінців, які займаються господарською діяльністю фірми та її підрозділів;

2. сукупність наукових знань та практичного досвіду - як наукова дисципліна.

До складу задач управління виробництвом можна віднести:

• створення умов щодо автоматизації виробництва;

• залучення до виконання робіт працівників, які мають більш високу кваліфікацію;

• формування системи високої зацікавленості співробітників фірми в досягненні наміченого результату шляхом впровадження комплексної системи заходів стимулювання й мотивації;

• контроль ефективності функціонування фірми, координація роботи всіх її підрозділів;

• вивчення можливості виходу на нові ринки;

• формування політики розвитку фірми;

• визначення необхідних ресурсів та забезпечення ними;

• контроль за виконанням поставлених завдань.

Підсумковою метою управління підприємством є забезпечення прибутковості або доходності через оптимальну організацію виробничого процесу, включаючи розвиток технічної бази, ефективне використання кадрового потенціалу, творчої активності та особистої зацікавленості кожного працівника.

Принципи та методи менеджменту - це правила та способи управління діяльністю організації.

Широко розповсюджено поняття менеджменту як мистецтва уп­равління. Воно базується на тому, що господарські організації - це складні системи, на функціонування яких впливають різнобічні чинники зовнішнього й внутрішнього середовища.

Сьогодні менеджмент ґрунтується на наступних постулатах:

• зовнішнє середовище організації (підприємства, фірми) надзви­чайно змінюване та рухливе;

• кожний співробітник фірми, насамперед, особистість, а не «інструмент» для забезпечення прибутку;

• управління - складна сфера людської діяльності, якої слід навчатися протягом життя.

Предметом менеджменту є вивчення законів і закономірностей цілеспрямованої діяльності організацій, відносин в процесі управління.

На сьогодні, найбільш поширеними і загальновизнаними вважають чотири підходи до управління як до науки:

1. підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні, який ми детально розглянемо окремим питанням теми «Історичний розвиток науки менеджменту»;

2. процесуальний підхід, що розглядає управління, як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій;

3. системний підхід, який організації розглядає, як сукупність взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

4. ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

Система - це деяка цілісність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.

Всі організації є системами. Оскільки люди є компонентами ор­ганізацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використовується для виконання роботи, вони носять назву - соціотехнічні системи. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті.

Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від навколишнього середовища (наприклад, го­динник).

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім се­редовищем. Енергія, інформація, матеріали - це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність прис­тосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функціонування.

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем.

Ситуаційний підхід - пов'я­заний з фактором імовірності здійснення події, залежний від випадковості, від обставин, що склалися, від ситуації.

Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визначений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємозв'язок між управлінськими функціями, не розглядаючи їх окремо.

Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досягнення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних розбіжностях між організаціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складових).

2. Основні закони та категорії

До загальних законів управління слід віднести:

• закон спеціалізації управління;

• закон інтеграції управління;

• закон необхідної і достатньої централізації управління;

• закон демократизації управління;

• закон раціонального використання часу.

Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що при багатофункціональній системі управління виникає необхідність в розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми та трудовим колективом.

Закон інтеграції управління. Інтеграція - це об'єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій в загальному процесі функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, носить об'єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об'єднання, координації діяльності багатьох робітників.

Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, скон­центроване управління, тобто реалізацію процесу управління по вертикалі, з іншого - передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на більш низьку ступінь ієрархії.

Закон демократизації управління передбачає участь виконавців в процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

Закон раціонального використання часу один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої обумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість оберту капіталу, адаптування до умов, що змінюються тощо).

Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна поділити на дві групи: загальні, що характеризують процес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

Управління соціально-економічною системою може бути предс­тавлене в єдності 2-х підсистем: суб'єкта та об'єкта управління.

Об'єкт управління - частина навколишнього середовища, персонал фірми, на які спрямовані конкретні управлінські процеси. Суб'єкт управління - керівник, група осіб, підрозділ, який здійснює управління.

Зв'язок між суб'єктом та об'єктом управління здійснюється через обмін інформації. Від суб'єкта управління до об'єкта надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до суб'єкта управління містить дані про стан об'єкта управління, про виконання одержаних раніше команд та реакцію на команди, які щойно надійшли. На систему управління впливає також навколишнє середовище - через входи і виходи системи управління. На вході системи управ­ління подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші фактори виробництва. У свою чергу, кожна система управління також впливає на навколишнє середовище, видаючи на виході системи інформацію та продукт функціонування системи (товари, послуги, фінанси тощо) (Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Схема управлінських зв’язків у системі управління

Менеджер - управляючий справами фірми.

Підприємець - приватний власник, який володіє, розпоряджається капіталом фірми та привласнює результати праці.

Підприємництво - вид діяльності людей, які застосовують влас­ний або залучений капітал у виробничу або невиробничу сферу економіки з метою отримання прибутку.

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг.

Управління бізнесом (Ьusiness тапаgетепt) - це управління ко­мерційними, господарськими організаціями.

Слід усвідомити, що робота менеджера охоплює різноманітні сто­рони виробничої діяльності людей, роботи машин, комп'ютерних пристроїв тощо. Умовно можна розмежувати такі поняття:

• управління персоналом та управління матеріально-технічною базою виробництва.

Управління персоналом - діяльність, що охоплює соціально-еко­номічні питання, економічні відносини між людьми, а також мораль­ні, етичні, релігійні та інші питання взаєморозумінь між робіт­никами.

Управління матеріально-технічною базою виробництва - пра­ця менеджерів з вироблення технічної та технологічної політики, управління постачанням й збутом, фінансами, а також ефективне використання управлінської інформації та прийняття рішень.

Менеджер, як правило, не є власником капіталу фірми, в якій він працює. Звичайно, він може володіти акціями фірми, а може й не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера.

Посади менеджерів називаються по-різному:

• виконавчий дирек­тор

• декан

• начальник відділу тощо.

Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінан­совий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності.

Вертикальний (тобто зверху вниз) розподіл праці підлеглих керівництвом створює в результаті рівні управління.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний) (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Два способи подання рівнів управління

Особи, що діють на технічному рівні (англ. Іошег тападетепі — нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші, аналогічні їм за рангом, управлінські кадри) займаються поточ­ними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефектив­ної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники низової ланки - молодші начальники - це організа­ційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями, виконавцями, особами, які самостійно рішень не приймають). Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують надходження опе­ративної інформації для керівників вищих ланок. Через це керівни­ків низової ланки (нижчого рівня) часто називають контролерами. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персона­лу, сировини та обладнання.