4. Злочини і покарання за Законником Стефана Душана

Значна частина приписів Законника стосувалася злочинів і покарань. Саме розуміння злочину як порушення царського миру є вже цілком властивим розвинутому феодальному праву. Відповідно покарання найчастіше виступає як відплата. Сербський законодавець розмежовує і форми вини — умисел і необережність — пов'язуючи з ними і характер покарання. Так, умисне вбивство рівного за станом каралося «відрубуванням обох рук», неумисне вбивство — грошовим штрафом.

86 — «І де відкриється вбивство, той, хто розпочав бійку, нехай буде винний, якщо і буде вбитий».

87 — «Хто не прийшов з насильницьким наміром і вчинив убивство, нехай сплатить 300 перперів, якщо ж прийшов з наміром, відрубати йому обидві руки».

Серед нечисленних злочинів проти держави слід відзначити сходку вільних селян (себрів), заборонену під загрозою калічними покараннями (68 — «Нехай не буде сходу себрів. Якщо ж виявиться підбурювач, нехай будуть відрізані йому вуха і випалені вії»), і зраду, у разі якої карався не тільки сам злочинець, а й його родичі за принципом «брат за брата і батько за сина».

51 — «За зраду, за всякий злочин відповідають брат за брата і батько за сина, родич за родича. Ті ж, які відокремлені від такого злочинця і живуть у своїх будинках і не згрішили, нехай не платять нічого, за винятком того, хто згрішив, і дім того нехай платить».

Більш детально розроблені у Законнику злочини проти особи, до яких були віднесені вбивство, отруєння, зґвалтування, образа словом і дією. В окремих статтях цієї групи злочинів яскраво виражений класово-становий принцип покарання. Так, у разі вбивства феодала (властеля) селянином (себром) останній підлягав калічному покаранню — відрубанню обох рук, а також грошовому штрафу; вбивство ж себра властелем каралося лише грошовим штрафом. 94 — «Якщо властель уб'є себра в місті або в жупі, або в катуні, нехай сплатить тисячу перперів; якщо ж себр уб'є властеля, то відрубати йому обидві руки і нехай сплатить 300 перперів». Такий само підхід до покарання містить стаття про зґвалтування. 52 — «І який властель зґвалтує властелицю, нехай будуть відсічені йому обидві руки і відрізаний ніс. Якщо ж себр зґвалтує властелицю, нехай буде повішений. Якщо ж зґвалтує собі рівну, нехай будуть відсічені йому обидві руки і відрізаний ніс»1.

Серед злочинів проти власності Законник виокремлює розбій і крадіжку. Прагнення до всебічного захисту приватної феодальної власності дістало вияв у встановленні надзвичайно суворих покарань за ці злочини. Так, у разі спіймання розбійника чи злодія з поличним Законник, категорично забороняючи їх помилування, встановлює як покарання смертну кару з попереднім осліпленням злочинця.

151 — «Вказаним чином нехай буде покараний явний розбійник і злодій, і таким є (їх) викриття: якщо у них знайдеться щось поличне або якщо схоплять їх на місці розбою чи крадіжки, то нехай передадуть їх або жупі, або селам... або властелю, який над ними, як написано вище; такі розбійники і злодії нехай не будуть помилувані, нехай будуть осліплені й повішені»2.

Законодавець загрожує усякому селу, де будуть виявлені розбійники або злодії, розграбуванням, встановлюючи, таким чином, колективну відповідальність. 146 — «Наказує моя царська величність по всіх землях і містах, по жупах і по околицях, нехай не буде розбійника і злодія у всіх цих межах і таким чином нехай припиняться крадіжки та розбій; в якому селі виявиться злодій чи розбійник, то село нехай буде розграбоване, а розбійник нехай буде повішений догори ногами, а злодій нехай буде осліплений, а господар того села нехай буде приведений зв'язаним до моєї царської величності й нехай платить за усе, що скоїв (зло) розбійник і злодій з самого початку і крім того нехай буде (він) покараний як злодій і розбійник»3.