Тема 4 джерела санації підприємства
4.1. Поняття та класифікація джерел фінансової стабілізації
Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності.
Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).
Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:
виручка від реалізації основної продукції;
надходження у вигляді інших операційних доходів;
доходи від інвестиційної діяльності;
кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;
кошти, залучені на умовах позики;
державні дотації та субсидії.
До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції.
Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися зовнішніми джерелами фінансових ресурсів (останніми трьома) залежать від суб’єктивних мотивацій та спроможності третіх сторін: інвесторів (акціонерів, пайовиків), кредиторів, держави.
Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:
оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;
оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;
здійснення реальних та фінансових інвестицій;
сплата податків та інших платежів до бюджету;
повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.
Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими, ніж за двома останніми.
Так, зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, - головний внутрішній санаційний резерв суб’єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.
На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів (як зовнішніх джерел фінансових ресурсів) можливості впливу підприємства обмежені.
Так, розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об’єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника.
4.2. Збільшення виручки від реалізації як основне внутрішнє джерело фінансової стабілізації
У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.
Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:
- обсягу реалізованої продукції;
- ціни одиниці такої продукції.
Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства.
Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації.
Головним інструментом маркетингу є все таки ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.
Загалом до основних санаційних заходів у сфері збуту слід віднести такі:
аналіз ринків збуту готової продукції;
перевірка порядку ціноутворення;
здійснення акцій зі спеціального розпродажу;
підвищення якості обслуговування клієнтів;
аналіз сервісних послуг;
застосування гнучкої системи преміювання для продавців;
запровадження гнучкої системи знижок;
аналіз шляхів збуту;
здійснення рекламних акцій;
підвищення ефективності роботи з громадськістю;
використання системи знижок за прискорену оплату продукції.
4.3. Зниження собівартості продукції
У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов’язані зі зниженням собівартості продукції, безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.
Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих.
Розрізняють такі основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це - зміна:
обсягів виробництва - слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-змінних;
- структури (номенклатури та асортименту) продукції - полягає в зміні частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва, яка може відбутися з таких двох головних причин:
1) припинення виробництва нерентабельних виробів та освоєння нових видів продукції;
2) неоднакових темпів зростання випуску різних видів продукції;
технічного рівня виробництва - виявляється в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:
упровадження нових та удосконалення існуючих технологій (економію розраховують з огляду на витрати для придбання нової техніки (які передбачаються в бюджетах капіталовкладень) та середню окупність витрат (щодо економії від зниження собівартості);
застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання (поліпшення використання сировини, застосування економніших замінників, повніше використання її відходів тощо);
зниження трудомісткості одиниці продукції;
організації виробництва та умов праці – виявляється в економії витрат за такими основними напрямками:
упровадження нових виробництв, цехів та структурних підрозділів;
спеціалізація та кооперування виробництва;
зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці (економія можлива за рахунок впровадження таких заходів: упорядкування організаційно-технічних та підсобно-технологічних робіт, удосконалення матеріально-складського господарства і постачання виробництва матеріалами, паливом та енергією, поліпшення роботи внутрішньозаводського транспорту тощо);
зміни в організації управління виробництвом (досягаються за рахунок укрупнення цехів та інших структурних підрозділів, упровадження автоматизованих систем управління, поєднання окремих функцій та усунення зайвих тощо);
зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення (використання резервів досягається за рахунок зменшення витрат на зберігання та транспортування матеріалів, забезпечення ресурсами в необхідному асортименті, зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв’язків та вибору оптимальних схем доставки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих тощо);
усунення зайвих витрат і збитків.
4.4. Реструктуризація активів
В рамках реструктуризації активів, як групи санаційних заходів, пов’язаних зі зміною структури та складу активів балансу, виокремлюють такі види санаційних заходів:
- мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Вони мобілізуються такими заходами:
реалізацією окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
індексацією балансової вартості майнових об’єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства);
- використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).
- здача в оренду основних фондів, які не повного мірою використовуються у виробничому процесі;
- оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо).
- продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів (філій) та об’єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.
- рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
1) факторинг — це операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові;
2) облік (дисконтування) векселів – операція, зміст якої полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред’явникові (утримуючи з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь), а сам платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення.
3) форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер (аналог попередньої операції).
4.5. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу
Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:
- внески на збільшення статутного капіталу;
- надання позик;
- цільові внески на безповоротній основі.
Звичайно, найчастіше застосовують першу форму.
Структурно-логічну схему збільшення статутного капіталу підприємства наведено на рис. 1.
Рис. 1. Структурно-логічна схема збільшення статутного капіталу акціонерного товариства
Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства в умовах здійснення санаційних заходів такі:
мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
збільшення частки капіталу, у межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб’єкта господарювання та його фінансової стійкості;
поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства.
Розглянуті цілі та порядок збільшення статутного капіталу підприємств слід обов’язково враховувати, приймаючи рішення про використання цього інструмента залучення фінансових ресурсів.
Зауважимо, що статутний капітал підприємства збільшують трьома методами:
збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості. У такому разі статутний капітал підприємства зростає за рахунок трьох джерел:
додаткових внесків учасників та засновників;
дивідендів (реінвестиції прибутку);
індексації основних фондів;
збільшенням номінальної вартості акцій. У такому разі акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. У разі застосування цього методу статутний капітал збільшується за рахунок таких джерел:
1) додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;
2) індексації основних фондів;
обміном облігацій на акції. У цьому разі статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного капіталу обміном облігацій на акції пов’язаний, передовсім, з облігаціями конверсійної позики (іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства).
Взаємозв'язки між основними методами та джерела збільшення статутного капіталу підприємства унаочнює рис. 2.
Рис. 2. Методи та джерела збільшення статутного капіталу підприємства
Фінансова санація зусиллями власників підприємства, за якої власник (учасник) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, з одного боку, та безповоротною фінансовою допомогою підприємству — з іншого, називається альтернативною санацією.
За такої форми санації акціонери (власники) мають зробити вибір:
- або вони роблять цільові внески, щоб погасити балансові збитки підприємства і зберігають належну їм (в абсолютному і відносному розмірах) частку номінальної вартості статутного капіталу;
- або погоджуються на зниження номінальної вартості своїх корпоративних прав, не здійснюючи жодних доплат.
При цьому обидва варіанти можна комбінувати: одні акціонери можуть надати перевагу зменшенню номінальної вартості своїх корпоративних прав, а інші — обрати доплати. Суб’єкт господарювання у кожному разі отримає одну й ту саму суму санаційного прибутку.
Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійснюватися лише на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціонерів не може зобов’язати окремого співвласника надати безповоротну фінансову допомогу підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій залежить від того, як він оцінює перспективи розвитку підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій.
Окрім названих форм фінансової участі власників у санації підприємства слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Ідеться як про безпосереднє кредитування власниками свого підприємства, так і про надання ними гарантій та поручництва (інших видів кредитного забезпечення).
4.6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від політики, обраної ними щодо боржника, після того як стало відомо, що він опинився у фінансовій кризі. Кредитори можуть діяти одним із розглянутих далі способів:
- звернення до суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією. При цьому кредитор втрачає, можливо, свого постійного клієнта, а також ризикує, що отриманої виручки від реалізації ліквідаційної маси не вистачить для повного задоволення вимог;
- мораторій. У такому разі кредитор не надає додаткових кредитів і протягом певного періоду не вимагає виконання грошових зобов’язань, строк сплати яких настав. Банк відстрочує погашення кредиту (з можливим підвищенням процентної ставки) у виняткових випадках, коли в позичальника виникають тимчасові фінансові труднощі, спричинені непередбаченими обставинами, і той вживає відповідних заходів, щоб їх усунути;
- участь у санації боржника. Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.
Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися у таких формах:
реструктуризація наявної заборгованості;
зменшення або списання заборгованості;
надання санаційних кредитів.
У свою чергу, до основних форм реструктуризації заборгованості належать:
трансформація боргу у власність - означає, що підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. Може відбуватися шляхом емісії нових корпоративних прав; викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх подальшого обміну на боргові вимоги; емісії (обміну) конверсійних облігацій;
конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову – форма, за якої відбувається трансформація короткострокових інструментів заборгованості підприємства-боржника в довгострокові з погодженням основних параметрів такої трансформації (як правило – у бік збільшення майбутніх вигід кредитора);
пролонгація строків сплати - продовження строку дії кредитного договору та зміна його умов з об’єктивних причин, що призвели до несвоєчасного повернення позики.
Зменшення або списання заборгованості означає відмову кредитора від всіх або частки своїх вимог. Списати заборгованість можна в одній із таких двох форм:
1) повної або часткової відмови від своїх вимог;
2) відмови від кредитного забезпечення.
Списувати заборгованість, як і конвертувати борг у власність, можуть великі кредитори, які зацікавлені в збереженні довгострокових фінансового-господарських відносин з підприємством. У результаті списання заборгованості поліпшується структура капіталу підприємства, підвищуються його платоспроможність та ліквідність.
Завдяки наданню санаційних кредитів підвищується платоспроможність боржника, оскільки залучаються ліквідні засоби. Проте структура капіталу погіршується та знижується рівень фінансової незалежності підприємства через зростання частки позичкового капіталу.
За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть:
- або безпосередньо надавати санаційні кредити;
- або ставати гарантом повернення такого роду кредитів.
Санаційні кредити можуть бути лише середньо- або довгостроковими, оскільки лише за таких умов можуть фінансуватися капітальні вкладення, тобто санаційні заходи виробничо-технічного характеру.
Вирішальним у наданні санаційного кредиту є позитивний висновок аудитора про санаційну спроможність підприємства.
Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника можуть застосовуватися лише в досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства.
Під час провадження справи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами може бути укладена мирова угода, згідно з якою кредитори також можуть брати участь у санації боржника.