Тема 3 форми, правила та умови фінансування санації підприємств

3.1. Форми фінансової санації

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових випадках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

- санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів. У цьому випадку санація може набирати таких форм:

1. зменшення номінального капіталу підприємства;

2. конверсія власності в борг;

3. конверсія боргу у власність;

4. пролонгація строків сплати заборгованості;

5. добровільне зменшення заборгованості;

6. самофінансування;

- санація із залученням нового фінансового капіталу. У цьому ж випадку можливі такі форми:

1. альтернативна санація;

2. зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

3. безповоротна фінансова допомога власників;

4. безповоротна фінансова допомога персоналу;

5. емісія облігацій конверсійної позики;

6. залучення додаткових позик.

У багатьох літературних джерелах розглядають також автономну санацію, здійснювану з використанням власних коштів підприємства та капіталу його власників, і зовнішню санацію, що відбувається за рахунок коштів кредиторів і держави. Окремий вид санації підприємств — це санація за державної фінансової підтримки. Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі. Іноді вона може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. ін.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відбито непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то має бути прийнято рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті в науковій літературі з питань санації часто вживається поняття «чиста санація», або «санація балансу». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків. Санація балансу, як правило, є необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

3.2. Визначення потреби в капіталі, необхідному для санації підприємства

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі, для чого сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

- витрати, пов’язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати) – сюди належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введення в дію основних фондів. Капітал, необхідний для фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним;

- витрати, пов’язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати) – це витрати на оплату праці персоналу та придбання предметів праці. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі.

Головною метою фінансового менеджменту у процесі санації підприємства є мобілізація фінансових ресурсів для виконання двох основних завдань:

- відновлення (поліпшення) платоспроможності (для цього потрібні оборотні кошти);

- формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру (знадобиться як інвестиційний, так і оборотний капітал).

У першому випадку потреба в капіталі постає переважно на пасивній стороні балансу (погашення кредитів, виплата процентів, виконання податкових та інших зобов’язань), а в другому — потреба в капіталі виникає на активній стороні балансу (фінансування капітальних вкладень та поточної операційної діяльності).

Визначення потреби в капіталі, необхідному для відновлення платоспроможності підприємства, є першочерговим завданням фінансового менеджменту на підприємстві, яке перебуває у кризі. У разі виникнення в підприємства дефіциту оборотних коштів можливі перебої в його постачанні, у процесах виробництва та збуту виникають прострочені платежі й невиправдана заборгованість! Зрештою це призводить до фінансової кризи. З метою відновлення платоспроможності перед підприємством постає нагальна необхідність поповнення фондів обігу, зокрема таких їх елементів, як кошти в касі та на поточних рахунках у банківських установах.

Потреба у грошових коштах визначається згідно з оперативною (Crash) програмою та платіжним календарем. Базою для визначення потреби в капіталі є дані аналізу фінансового стану підприємства та розшифрування кредиторської заборгованості за окремими контрагентами, обсягами заборгованості та строками погашення. Потреба в капіталі, яка випливає з оперативної (Crash) програми, складається із сум заборгованості, щодо яких не вдалося досягти домовленості про їх списання чи реструктуризацію та строк сплати яких настав або настане найближчим часом. Враховуються також платіжні зобов’язання, які можуть виникнути в ході поточної операційної діяльності суб’єкта господарювання.

Потреба в капіталі для проведення виробничо-технічних санаційних заходів визначається за планом капіталовкладень, а також за організаційним та фінансовим планами проекту санації. Обсяг необхідних фінансових ресурсів обчислюється так:

«+» обсяг потреби в інвестиційному та оборотному капіталі;

«-» очікуваний обсяг виручки від реалізації окремих об’єктів активів;

«±» від’ємний (додатний) Cash-Flow (грошовий потік), очікуваний у періоді проведення санації.

3.3. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві

Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є, як відомо, забезпечення його постійної платоспроможності. Основним завданням фінансового менеджменту є така координація вхідних та вихідних грошових потоків, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти, додержуючи фінансової рівноваги в довгостроковому періоді.

Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань. Рівняння фінансової рівноваги можна подати в такому вигляді:

Рис. 1. Рівняння фінансової рівноваги

Слід наголосити, що амортизацію та прибуток (cash-flow) розглядають як джерела самофінансування підприємства. Надходження від фінансової діяльності (кредити банків, акціонерний, пайовий капітал) формують зовнішні фінансові джерела. Якщо витрати на здійснення поточної операційної діяльності перевищують виручку від реалізації, то у підприємства виникне дефіцит оборотних коштів, який слід буде покрити за рахунок інших джерел.

Використання моделей фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що перебуває у кризі, спрямоване на збільшення вхідних грошових потоків та зменшення вихідних. Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок таких основних заходів:

• мобілізації внутрішніх резервів самофінансування;

• рефінансування дебіторської заборгованості;

• стимулювання збуту основної продукції;

• залучення додаткового акціонерного (пайового) капіталу;

• одержання нових позик.

Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:

• зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції);

• реструктуризації кредиторської заборгованості;

• перегляду дивідендної політики;

• заморожування інвестицій.

Система санаційних заходів, що ґрунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.

3.4. Правила фінансування санації підприємств

Кредитори та інвестори, маючи на меті гарантувати свої вкладення та не припуститися порушення фінансової рівноваги, вимагають додержання певних правил під час формування структури капіталу. Додержання цих правил формування активів і пасивів є необхідною умовою забезпечення фінансової рівноваги та оптимізації структури капіталу.

Розрізняють такі основні правила фінансування підприємств:

- золоте правило фінансування – правило, що вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бути мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто в об’єктах основних та оборотних засобів.

На практиці застосовуючи золоте правило фінансування, користуються двома умовами, що виражають його зміст:

(3.1)

У разі додержання золотого правила фінансування фінансова рівновага забезпечується за таких умов:

1. інвестований капітал своєчасно (у передбачені строки) вивільняється в результаті господарської діяльності;

2. існує можливість субституції або пролонгації строків повернення капіталу;

3. платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності;

- золоте правило балансу – це правило, що вимагає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й додержання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів.

Умови золотого правила балансу унаочнює рис. 2.

Загалом це правило вимагає виконання двох умов:

1) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик:

2) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні запаси сировини, неліквідні товари тощо);

Рис. 2. Умови золотого правила балансу

- правило вертикальної структури капіталу – правило, що пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу, вимагаючи додержання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства.

Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два показники:

1) коефіцієнт фінансової незалежності - визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу. Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх фінансових джерел). Порогове значення – 0,5;

2) коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості) - визначається як відношення позичкового капіталу до власного капіталу. Вважають, що зростання показника фінансового лівериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто про можливість втрати платоспроможності. Порогове значення – 1.

Як бачимо, перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу. Усі три правила базуються на розрахунку низки показників, що характеризують співвідношення певних статей балансу.