3. Управління охороною праці на рівні працівників

Щоб забезпечити належний рівень безпеки праці працівник зобов’язаний: дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я інших працівників під час виконання будь-яких робіт на підприємстві; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила експлуатації обладнання, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту та проходити необхідні медичні огляди.

Традиційно, питаннями охорони праці на підприємстві опікуються профспілкові організації. На об’єктах господарювання, на яких профспілкові організації відсутні, трудові колективи можуть обирати уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці.

Для ефективного вирішення питань з охорони праці на підприємстві може створюватись комісія з питань охорони праці, яку формують на засадах рівного представництва від роботодавця та трудового колективу. Положення про комісію, її кількісний і персональний склад та термін повноважень затверджують загальні збори (конференція) трудового колективу. Комісія є консультативно-дорадчим органом трудового колективу та роботодавця, який сприяє залученню представників роботодавця та трудового колективу до управління охороною праці на підприємстві.

Професійні спілки в особі їхніх виборних органів та представників, уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці (на об’єктах господарювання, де немає профорганізації), здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці. Вони мають право безперешкодно перевіряти виконання вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, результати якої доводять до відома роботодавця.

Питання стимулювання охорони праці на підприємстві охоплюють і акти соціального партнерства. Соціально-партнерські угоди, колективні договори доповнюють систему джерел трудового права у частині регулювання трудових відносин у галузі охорони праці, відображають погоджені вимоги соціальних партнерів. У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні не нижчому за передбачений законодавством, їхні обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення наявного рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям. Серед актів соціального партнерства найпоширенішими є колективні договори.

Якщо державне регулювання умов праці на робочому місці передбачає встановлення мінімальних соціальних стандартів, рамкових зобов’язань, то конкретні кількісні параметри можуть визначатися через використання механізмів соціального діалогу – під час укладення колективних договорів та угод різних рівнів. У ряді випадків законодавство передбачає встановлення гарантій щодо умов праці безпосередньо в колективних договорах. Важливим є те, що зобов’язання за колективним договором виробляють та встановлюють без будь-якого втручання держави, а коло питань, які сторони можуть вирішувати, є практично необмеженим. У колективному договорі можуть бути встановлені додаткові, вищого рівня гарантії та пільги у порівнянні з чинним законодавством. З іншого боку, законодавством визначено механізм притягнення до відповідальності осіб, винних у невиконанні зобов’язань за колективним договором.

Колективний договір - це локальний нормативний акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини, що виникають між власником або уповноваженим ним органом і найманими працівниками конкретного підприємства; це форма їхього співробітництва з метою досягнення соціальної згоди і прогресу. Мета укладення колективного договору – соціальний захист прав найманих працівників, сприяння покращенню умов їхньої праці, завоювання соціально-економічних переваг і розширення їхніх прав. Колективний договір укладають на всіх підприємствах, в установах, організаціях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форм власності і господарювання, відомчої належності і кількості працівників, за умови використання на них найманої праці.

Право прийняття рішення про необхідність укладення колективного договору з власником належить безпосередньо трудовому колективу чи профспілкам або іншому їхньому представницькому органу, хоча ініціатива може бути проявлена обома сторонами. Зміст колективного договору – це взаємні зобов’язання сторін з приводу регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин на конкретному підприємстві Такі зобов’язання носять нормативний характер, оскільки це локальні норми права, які встановлюють сторони колективного договору в межах їхньої компетенції. Їхня наявність в колективному договорі обумовлена необхідністю конкретизації загальних положень законодавства з метою пристосування останніх до особливостей цього підприємства, а також відсутністю загальної норми з питання, що потребує нормативного врегулювання. Це встановлення пільгових трудових і соціально-економічних умов порівняно з нормами, встановленими законодавством: додаткові відпустки, надбавки до пенсій, оплата харчування працівників на виробництві, компенсація транспортних затрат, інші додаткові пільги і компенсації.

У випадку успішного вирішення питань під час колективних переговорів комісія опрацьовує проект колективного договору і передає його на розгляд і обговорення в трудовий колектив. Загальні збори трудового колективу вважаються правомочними, якщо в них бере участь більше половини працівників на підприємстві, а конференція представників трудового колективу правомочна за наявності 2/3 від кількості делегатів, обраних на конференцію. Схвалений загальними збарами (конференцією) проект колективного договору підписують уповноважені представники сторін протягом п’яти наступних днів. Колективний договір набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін або моменту, вказаному в самому договорі. Внесення змін і доповнень до нього можливе лише за взаємною згодою сторін.