1.5 Системи рослинництва та тваринництва

Важливими складовими елементами системи ведення господарства є система рослинництва, яка означає склад і співвідношення на підприємстві таких галузей, як рільництво, кормовиробництво, овочівництво, садівництво, а також комплекс заходів щодо їх ведення, який охоплює техніку, технологію та організацію виробництва.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, тобто комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів щодо раціонального використання землі, збереження родючості грунту, підвищення врожайності.

Системи землеробства:

Залового-перелогова – це така система землеробства, при якій відносно невелика частина земель кілька років обробляється і засівається частіше всього зерновими, потім ці ділянки лишаються перелогами і розорюються нові. Перелоги використовують як пасовище або сіножаті, поки зменшення забур’яненості і підвищення родючості грунту дадуть змогу знову пустити його в обробіток. Паровий обробіток при цій системі не застосовують і не вносять добрива.

Парова зернова – це така система землеробства, при якій посіви зернових чергуються з чистим паром.

Поліпшена парова зернова система – це така система землеробства, при якій на полях з зерновими злаковими висівають кормові і технічні культури.

Плодозмінна система землеробства характеризується більшим розширенням посівів кормових і технічних культур, скорочення зернових у посівах і ліквідацією пару, залученням в обробіток всіх придатних до цього земель.

Травопільна система землеробства – це така система, за якої у сівозмінах посіви злакових зернових культур чергується з посівами багаторічних трав. Ця система ефективна в районах середньої полоси та зволожених районах.

Система землеробства розробляється з урахуванням конкретних умов природно-економічної зони і включає наступні елементи:

1. організація земельної території ;

2. систему удобрення;

3. система сівозмін;

4. систему насінництва;

5. систему захисту рослин від шкідників, бур’янів і хвороб ;

6. систему обробітку грунту та догляд за рослинами;

7. систему меліорації земель.

Всі ці елементи тісно пов’язані між собою і застосовуються в комплексі.

Організація земельної території і система сівозмін передбачають певний порядок використання землі для створення оптимальних умов росту й розвитку сільськогосподарських культур: використання кращих попередників, раціональна структура посівних площ господарства.

Система добрив передбачає кількість, способи і строки внесення органічних і мінеральних добрив під кожну культуру.

Система насінництва пов’язана із застосуванням високоврожайних районованих сортів сільськогосподарських культур відповідно до умов кожної природно-економічної зрони.

Система обробітку грунту і догляд за рослинами також тісно пов’язано з іншими елементами системи землеробства і застосовується з урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зони розміщення господарства.

Система захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів повинна включати різні біологічні, агротехнічні та хімічні заходи.

Система меліорації включає різні заходи регулювання водного режиму грунту: осушення, зрошення, гіпсування тощо.

Раціональна система землеробства має забезпечити як найповніше використання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які найбільшою мірою сприяють ефективному використанню землі і умовах конкретного підприємства.

Найважливішою складовою систем рослинництва є кормовиробництво, яке виступає ланкою, що пов’язує системи землеробства і тваринництва.

При створенні великих спеціалізованих підприємств з виробництва продукції тваринництва, поглибленій спеціалізації і інтенсифікації сільського господарства кормовиробництво формується як спеціалізована самостійна галузь, що включає окремі внутрішньогалузеві підрозділи, формування з різним завданням і спеціалізацією.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюється у двох напрямках: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності.

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками:

• розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів в розрахунку на одиницю земельної площі;

• кількість добрив в діючий речовині, внесених на одиницю земельної площі;

• рівень розораності земель;

• питома маса площі посіву у площі ріллі;

• обсяг механізованих робіт в ум.ет.га на гектар сівозмінної площі;

• питома вага просапних культур у структурі посівних площ.

Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:

• вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі

• розмір прибутку на одиницю земельної площі;

• урожайність сільськогосподарських культур;

• продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції у господарстві в цілому;

• собівартість одиниці продукції;

• рівень рентабельності виробництва, його галузей і окремих культур.

Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю земельної площі.

Система тваринництва – це склад і співвідношення галузей тваринництва та сукупність технічних, зооветеринарних та організаційно-економічних заходів ведення виробництва, спрямованих на збільшення обсягів продукції тваринництва і підвищення його ефективності.

Ефективна система тваринництва – це система, яка забезпечує найбільш інтенсивне використання тварин, ріст їх продуктивності і поголів’я з метою збільшення виробництва високоякісної продукції при найменших трудових і матеріально-грошових затратах.

До технічних заходів (елементів) належать будівлі, споруди для утримання тварин, система машин і механізмів для виконання виробничих процесів, первинної переробки та ін.

Зооветеринарні заходи включають організацію відтворення стада, поліпшення племінних якостей тварин, засоби захисту тварин, способів використання кормів. Виділяють такі системи утримання: пасовищну, пасовищно-стійлову і стійлову.

До організаційно-економічних заходів належить спеціалізація, структура та щільність поголів’я, розміри ферм і комплексів, розміщення їх на території господарства, організації і оплати праці, планування розвитку галузей, внутрішньогосподарські та міжгосподарські зв’язки та інше.

Усі вище перечисленні елементи системи тваринництва пов’язані між собою і тісно взаємодіють. На різних етапах розвитку тваринництва значення окремих елементів системи не однакові, а також і для різних природних та економічних умов діяльності аграрних формувань. Неоднакове значення окремих елементів і для різних галузей тваринництва.

В різних природних та економічних зонах країни історично розвинулись відповідні системи ведення тваринництва: пасовищна (кочова, відгінно-пасовищна, стаціонарно-пасовищна, культурно-пасовищна); стійлово-пасовищна ( екстенсивна, організована на природній кормові базі, інтенсивна в основному на посівній або високопродуктивній кормовій базі); стійлова (цілорічна стійлова, стійлово-табірна).

В різних природних та економічних зонах країни історично розвинулись відповідні системи ведення тваринництва: пасовищна (кочова, відгінно-пасовищна, стаціонарно-пасовищна, культурно-пасовищна); стійлово-пасовищна (екстенсивна, організована на природній кормовій базі, інтенсивна в основному на посівній або високопродуктивній кормовій базі); стійлова (цілорічна стійлова, стійлово-табірна)

При пасовищній системі людина мало вмішується у виробничі процеси тваринництва (годівля тварин, їх розведення, вирощування молодняку, виробництво кормів). Характерними ознаками цієї системи і, зокрема, найбільш екстенсивної її форми - кочової є перегін худоби з одного пасовища на інше в пошуках трави, відсутність страхових запасів кормів, приміщень для тварин, стихійне парування тварин і одержання приплоду. В зв'язку з цим для даної системи характерні низький рівень продуктивності тварин і рівень виробництва продукції в розрахунку на одиницю площі. Застосовується вона лише в районах із безсніжними і малосніжними зимами, де худоба може цілий рік добувати собі пасовищний корм.

При відгінно-пасовищній системі, як більш інтенсивній формі ведення пасовищного тваринництва, частина поголів'я (вівці, молодняк великої рогатої худоби) перегонять протягом року з одних сезонних пасовищ на інші, але в місцях зимового і літнього випасання на випадок несприятливих погодних умов створюють запаси кормів, приміщення для худоби, механізують водопостачання, організують ветеринарний нагляд, побутові умови для працівників. При даній системі є можливість найбільш повно і продуктивно використовувати земельні угіддя і одержувати дешеву продукцію.

Якщо в наявності господарства є в границях невеликого радіусу всі види сезонних пасовищ або цілорічні випаси, тоді дана система виступає як стаціонарно-пасовищна. При цьому вже будують тваринницькі будівлі, механізують напування, стрижку овець та інші процеси, створюють нормальні житлово-побутові умови для працівників.

Культурно-пасовищна система поєднує цілорічне пасовищне утримання худоби на природних або поліпшених кормових угіддях з активним втручанням людини у виробничі процеси (догляд, годівля, розведення) в найбільш відповідальні періоди. Зимою і літом вводиться додаткова підгодівля тварин, особливо молодняку, сіном, силосом, концентратами, зимою молодняк утримується в поліпшених приміщеннях. При порівняно незначних додаткових затратах ці заходи дають можливість значно підвищити продуктивність тварин. Ця система широко застосовується в смужковому і м'ясо-сальному вівчарстві, табунному конярстві і частково в м'ясному скотарстві.

Стійлово-пасовищна або пасовищно-стійлова (в залежності від тривалості періоду) система виникла в районах, де цілорічне випасання худоби неможливе через природні умови, і тому зимова годівля тварин і догляд виконується людиною. Це викликає додаткові затрати праці і засобів, обсяги яких залежать від тривалості і суворості стійлового періоду. При найбільш інтенсивній формі даної системи тварини в стійловий період забезпечуються різноманітними повно­цінними кормами, утримуються в упорядкованих приміщеннях з механізацією робочих процесів (роздавання кормів, напування, прибирання гною і т.д.). При цьому в господарстві повинні бути в достатній кількості високопродуктивні літні випаси, і використовуватись прогресивний (загінний) спосіб випасання.

Стійлова система характеризується високим рівнем втручання людини у виробничі процеси, що веде до збільшення затрат праці і засобів, які скупляються відповідно виходом продукції на голову худоби і гектар кормової площі. Це найбільш інтенсивна система тваринництва. При даній системі проводиться нормована годівля, утримання тварин в капітальних зимових приміщеннях і літніх таборах. При даній системі тварини значну частину року, а іноді і цілий рік утримуються в приміщеннях і випускаються тільки на прогулянку. Цілорічне стійлове утримання веде в ряді випадків до різних захворювань. Тому досить часто замість цілорічного стійлового утримання використовують стійлово-табірну систему з широким використанням культурних пасовищ. Цілорічна стійлова система використовується в основному у інтенсивному молочному скотарстві і при відгодівлі тварин, стійлово-табірна - в молочному скотарстві.

Сьогодні завданням кожного аграрного формування є впровадження раціональної системи тваринництва. Ефективність системи тваринництва необхідно обґрунтовувати за рядом показників: вихід продукції і затрати на фізичну або умовну голову, вихід валової продукції тваринництва на одиницю затрат. Крім того, використовують допоміжні показники (вихід продукції, прибутку на одну людино-годину, на гектар землі, на одиницю вартості фондів виробництва; продуктивність тварин, собівартість продукції і рівень рентабельності окремих видів продукції і галузі в цілому).