37. Розкрити специфіку структурних компонентів педагогічної діяльності

Компоненти (лат. сотропо - складаю) педагогічної діяльності - відносно самостійні функціональні види діяльності, кожен з яких охоплює сукупність умінь, необхідних для його реалізації.

Російський психолог Наталія Кузьміна у структурі педагогічної діяльності виокремлює такі взаємопов'язані компоненти:

1. Конструктивний компонент. Він пов'язаний із добором та композицією навчально-виховного матеріалу відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів; плануванням і побудовою педагогічного процесу; визначенням структури своїх дій та вчинків; проектуванням навчально-матеріальної бази для здійснення навчально-виховної роботи.

2. Організаційний компонент. Передбачає залучення учнів до різноманітних видів діяльності, організацію учнівського колективу та перетворення його на інструмент педагогічного впливу на особистість.

3. Комунікативний компонент. Сутність його полягає у встановленні педагогічно доцільних взаємин з учнями, колегами, батьками, представниками громадськості.

Для успішного їх здійснення необхідні відповідні здібності та уміння - комунікативні, організаційні, конструктивні, перцептивні, сугестивні, дидактичні, пізнавальні, саморегуляційні тощо.

38. Розкрити сутність відомих вам форм переконування учнів

Переконування розкриває ї доводить до свідомості суть моральних норм, допомагає виробити певні моральні поняття, подолати негативні риси поведінки. Але засвоєні моральні норми, правила, вимоги стають нормою поведінки учнів тільки тоді, коли ці норми, правила, вимоги свідомо сприйняті, коли вони глибоко переживаються, підкріплюються відповідними навичками та звичками.Глибокі моральні почуття зароджуються тоді, коли ідею, яку усвідомлюють учні, втілено в яскраві, хвилюючі образи.

Переконування будується насамперед на силі слова вихователя. А його слово досягає ефективних педагогічних наслідків тоді, коли воно діє у взаємозв’язку з особистим досвідом вихованця.

Ефективність переконування залежить від того ґрунту, на який падає слово вихователя, тобто від життєвого досвіду учня, від засвоєння певних норм і правил.

У практиці виховної роботи переконування як метод морального виховання застосовується у формі:

1) роз’яснення;

2) умовляння;

3) позитивної або негативної оцінки дій учня;

4) звернення до почуття честі учня;

5) наочного розкриття перед учнями моральної суті вчинку і роз’яснення його наслідків;

6) етичної бесіди;

7) лекції, доповіді, диспуту.

Роз’яснення широко застосовується в роботі школи, сім’ї та громадських організацій. За допомогою роз’яснення вчитель впливає на свідомість учнів, прищеплює їм моральні норми і правила поведінки.

Роз’яснення застосовується, наприклад, при ознайомленні школярів з «Правилами для учнів», режимом школи та ін. Такі роз’яснення підкріплюються показом, наочною демонстрацією, як виконується той чи інший пункт правил.

Переконування як метод морального виховання може мати форму умовляння, за допомогою якого вчитель допомагає учням виробити певні уявлення, моральні поняття, що стають для них керівництвом до дії. У ряді випадків він може тільки підказати свою думку, наштовхнути учня на самостійні висновки.

Дієвість умовляння багато в чому залежить від форми звертання. Вдаючись до умовляння, треба ставити певну вимогу, причому так, щоб вихованець сприйняв її як свою власну.

Застосовуючи умовляння як засіб впливу, вчитель повинен проектувати в поведінці учня хороше, вселяти віру в це хороше, віру у власну гідність.

Педагогічна ефективність умовляння великою мірою залежить від авторитету вчителя, від його моральних якостей, переконаності в правоті своїх слів, дій, від форми звертання до вихованця. Переконуючи вихованця в необхідності тієї чи іншої дії, вчинку, вихователь часто впливає на його свідомість за допомогою похвали, того позитивного, що є в поведінці учня.

Відшукуючи в поведінці учня краще, іноді приховане, вчитель повинен наполегливо вселяти вихованцеві віру в свої сили. Це допоможе загартувати волю, виховати твердий характер, упевненість і бадьорість духу, прагнення йти до поставленої мети.

Переконування як метод морального виховання може здійснюватись у формі звертання до почуття честі. Звертаючись до почуття честі школяра, вчитель допомагає йому виконати те, чого вимагають правила, норми поведінки, режим.

Переконування вихованця може будуватись на розкритті моральної суті його вчинку.

Діючи в тих чи інших умовах, учень часто не замислюється, а іноді й неспроможний розібратися в правильності свого вчинку.

У таких випадках треба яскраво, в переконливій формі показати значення, суть його вчинку і наслідки, до яких він веде. Роз’яснюючи наслідки вчинку, вихователь створює ефективний стимул, який може позитивно впливати на поведінку учня.

Розкриваючи суть поведінки вихованця, вчитель допомагає йому розібратися в його власній діяльності, в діяльності товариша, колективу в цілому, виробити норми поведінки, виховує почуття обов’язку. Аналізуючи конкретні факти, вчитель допомагає учневі усвідомити принципи моралі і додержувати їх:

Іноді негативний вчинок буває наслідком незнання, недосвідченості дитини. У таких випадках досить роз’яснити суть і можливі наслідки вчинку, щоб учень усвідомив помилки і виправив свою поведінку. Як правило, таке роз’яснення треба давати в емоційній, дохідливій, переконливій формі.

Переконування як метод морального виховання дає ефект, коли ми звергаємося до такого почуття учня, як сором. Почуття сорому учень зазнає тоді, коли його моральна поведінка в даному конкретному випадку зустрічає осуд з боку товаришів. Він усвідомлює, що своїм вчинком порушив встановлений порядок, правило, інтереси інших або ж виявив незнання того, що йому належить знати. Почуття сорому виникає в учня і тоді, коли уражено його самолюбство, коли він втрачає довір’я і повагу своїх товаришів, членів колективу, вихователів, батьків. Сором, як і каяття, в певних умовах веде до виправлення.