3.Внутрішня інформація підприємства.

Внутрішня інформація характеризує всі процеси та явища, стан та інше,які виражаються через фактичну інформацію, а також нормативно-плановими,довідковими, договірними й іншими даними, що певний час використовуютьсябез змін або коли зміни здійснюються частково.

До інформаційних масивів з нормативно-плановими і довідковими даниминалежать:

штатний розпис працівників;

режим роботи підприємства і його структурних підрозділів;

ефективний (плановий) фонд праці;

планові обсяги випуску готових виробів;

планові потреби в основних робітниках і їхній заробітній платі;

плановий фонд заробітної плати;

поопераційні норми витрат часу на виготовлення одиниці продукції;

часові тарифні ставки;

календар року;

інші.

-------------------------------8-----------------------------

Планування складний методично-організаційний процес, який обумовлює наявність системи планів (рис.1.2.). Кожний вид плану — складна модель діяльності підприємства або його структурних підрозділів, яка містить основні показники їх діяльності в майбутньому. Система планів підприємства має комплексний характер і включає такі елементи: * стратегічний або генеральний план підприємства; плани розвитку підприємства (поточні, тактичні, оперативні) * програми (плани-програми) і бізнес-плани.

Кожний вид плану має свої особливості і порядок складання, систему показників. * Стратегічний план відображає основну мету розвитку підприємства і носить концептуальний характер. Він включає місію, загальні цілі, способи їх досягнення і розрахований на тривалий період їх реалізації (5-10 років). Стратегія базується на реальних можливостях підприємства, його реакції на об'єктивні внутрішні та зовнішні обставини діяльності. Важливо розуміти, що стратегія — це не функція часу, а, в першу чергу, функція напрямку. Хоч стратегічне планування, як правило, розраховане на тривалий період, воно не просто зосереджується на певному періоді часу, а включає в себе сукупність ідей розвитку підприємства.

Рис. 1.2. Система планів підприємство

Відповідальність за розробку стратегії несе насамперед вище керівництво підприємства, оскільки стратегічне планування вимагає високої кваліфікації, масштабного охоплення проблем виробництва, врахування багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовища.

Основна мета стратегічного планування полягає у моделюванні майбутньої успішної діяльності підприємства, яка може мати наступальний або оборонний характер.

Плани розвитку підприємства передбачають формування тактичних планів реалізації стратегічних завдань на певний період і поточних планів соціально-економічного розвитку підприємницької структури. За своїм змістом плани розвитку підприємства мають наступальний характер. Тактичне планування — процес реалізації стратегії підприємницької структури на певний період часу (рік-два)- Тактичні плани передбачають конкретні способи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення довготермінових цілей. Зміст тактичних планів деталізується по кварталах і місяцях.

Тактика — термін грецького походження, який означає маневрування силами, ресурсами, необхідними для досягнення певних цілей. Тактичне планування пов'язане з оптимальним поєднанням або розподілом ресурсів на короткий період часу.

Основна відмінність між стратегічним і тактичним плануванням полягає втому, що стратегічне планування пов'язане з обґрунтуванням генерального напрямку функціонування підприємства, визначенням того, чого прагне досягти підприємницька структура, а тактичне планування зосереджене на тому, як саме досягнути цього стану. Тобто основна відмінність — це відмінність між цілями і засобами.

Тактичні плани є менш суб'єктивними, тому що при їх складанні використовують достовірну інформацію. Спеціалісти і планування застосовують сучасні комп'ютерні технології та методи розробки планів.Виконання тактичних планів пов'язане з меншим ризиком, оскільки ці рішення пов'язані з внутрішніми проблемами підприємства.

Тактичні плани виражаються конкретними цифровими результатами, їх легше і простіше оцінити, вони охоплюють окремі підрозділи підприємства. Отже, тактичні плани включаючи основні показники діяльності, яких прагне досягнути підприємство до кінця планового періоду. Це, по суті, набір заходів і послідовність їх впровадження для досягнення стратегічної мети та ілюстрація їх впливу на всі сторони діяльності підприємницької структури.

Тактичне планування є логічним продовженням стратегічного, передбачає календарну послідовність реалізації заходів, досягнення стратегічних цілей, конкретизує зміст стратегічних дій. Будь-яке планування на підприємстві, а особливо тактичне, є важливою частиною вільної ринкової системи, її основним само-регулятором. Взаємодіючи на мікрорівні з такими економічними науками, як маркетинг, менеджмент, організація виробництва, фінанси, воно дає відповіді на фундаментальні питання ринкової економіки. Ці головні питання ринку формують зміст тактичного планування в широкому його розумінні.

Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне і поточне планування. Перспективне планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгострокове планування охоплює період більше п’яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.

Середньострокове планування здійснюється на період від двох до п’яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому випадку складають так званий перехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.

Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його діяльності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць). Така часова градація планів забезпечує найраціональніше вирішення довгострокових, середньострокових і поточних завдань розвитку економіки.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

Структура і склад плану підприємства (об'єднання) звичайно включає наступне: план виробництва і реалізації продукції на річну програму робіт; план матеріально-технічного забезпечення;

план технічного й організаційного розвитку (розвиток техніки, технології і нової продукції); план з праці і її оплати (структура і розвиток персоналу, система оплати);

бюджетування, що базується насистемі бюджетів (кошторис доходів і витрат) — фінансовий план (баланси, оподатковування, кредити, плата за фонди, амортизація і т.п.);

план соціального розвитку колективу (ціннісні орієнтації, норми поведінки, системи колективного користування і т.п.);

план з охорони природи і природокористування (контроль над середовищем, оздоровлення середовища).

Плани повинні розроблятися на основі передової технології, передбачати безперервність і спеціалізацію робіт, надійність досягнення запланованих результатів за умови дотримання якості продукції, що випускається, і правил техніки безпеки.

При визначенні змісту робіт виробничий менеджер повинен всебічно розглянути психофізіологічні і технологічні фактори з метою вибору оптимального рівня спеціалізації праці. Керуючі виробництвом повинні розуміти, що виробнича система є одночасно соціальною і технічною, тому принципи проектування робіт повинні включати наступні положення, характерні для соціотехнічного підходу:

робота повинна вимагати відомої напруги і містити елементи розмаїтості; необхідно, щоб на роботі можна було вчитися і продовжувати свою освіту;

робота повинна давати можливість реалізовувати у визначених межах технологію прийняття рішень;

результати роботи повинні знаходити визнання при гарній якості і визначеному ступені соціальної підтримки колективу;

необхідна реалізація визначеної залежності між результатами праці і соціальним станом особистості;

характер проектованої роботи повинен бути ув'язаний з бажаним майбутнім. Пошук удосконалювання праці повинен йти безупинно, з урахуванням його спеціалізації, змістовності, ергономічних і поведінкових характеристик людини. При цьому необхідно враховувати застосовуваний інструмент, прийоми праці, умови навколишнього середовища (температура, шум, освітленість і т.п.), у якій виконується дана робота.

Плани розробляються як за окремими цехами (об'єктами будівництва), так і в цілому по підприємству. Найбільш доцільною є розробка календарного плану роботи підприємства на всю річну програму робіт.

Виконання виробничої програми може бути досягнуте двома шляхами: екстенсивним — за рахунок збільшення кількості робітників, машин, механізмів; інтенсивним — за рахунок підвищення продуктивності робітників, машин і механізмів. Другий шлях, як правило, є більш ефективним, тому що він допускає з найменшими витратами досягти виконання виробничої програми.

Планові завдання з обсягу виробництва і реалізації продукції встановлюються самостійно на кожнім підприємстві за загальним обсягом і номенклатурою, а іноді і за окремими продуктами, що випускаються (машинами — у машинобудуванні, суднами — у суднобудуванні, будинками — у будівництві). Вони включають продукцію основного виробництва, допоміжних і підсобних виробництв. Виробничі програми, як правило, складаються за товарним і валовим випуском, виходячи з наявного попиту.

-------------------------9-------------------------

Зміст поточних планів та організація їх роботи.

Зміст поточних планів підприємства та організація їх розробки

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення наміче-них стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого обєднання (комбінату), підприємства основними роз-ділами поточного плану були:

1. Виробництво та реалізація продукції.

2. Технічний розвиток і організація виробництва.

3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

4. Норми і нормативи.

5. Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

6. Матеріально-технічне забезпечення.

7. Праця і кадри.

8. Собівартість, прибуток та рентабельність підприємства.

9. Фонди економічного стимулювання.

10. Фінансовий план.

11. Соціальний розвиток колективу.

12. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.

У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

1. Економічна ефективність виробництва.

2. Норми і нормативи.

3. Планування виробництва і збуту продукції.

4. Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

5. Персонал і оплата праці.

6. Планування витрат виробництва.

7. Фінансовий план.

8. Інновації.

9. Інвестиції і капітальне будівництво.

10. Соціальний розвиток колективу.

11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

У першому розділірозраховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:

- узагальнюючі показники;

- показники використання праці;

- показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;

- показники використання матеріальних ресурсів.

У результаті розрахунків економічної ефективності повинні бути знайдені рішення; які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів у плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.

Другий розділ"Норми і нормативи" передбачає такі основні види норм і нормативів:

- норми витрат живої праці (норми часу за видами виробів та робіт, коефіцієнт ви-конання норм, співвідношення чисельності різних категорій робітників тощо);

- норми витрат предметів праці (витрати сировини та основних матеріалів, допоміж-них матеріалів для технологічних потреб, напівфабрикатів, палива, відходів і втрат і т.д.);

- норми та нормативи використання засобів праці (коефіцієнт використання середньо-річної виробничої потужності, питома вага встановленого обладнання, норми зняття про-дукції з одиниці обладнання, годинна продуктивність, норми трудомісткості ремонту одиниці обладнання в плановому періоді тощо);

- норми і нормативи вдосконалення організації виробництва, включаючи тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва, норми виробничих запасів сиро-вини, матеріалів, палива;

У третьому розділі "Планування виробництва і збуту продукції"" планується наступне:

- виробництво і реалізація продукції у натуральному і вартісному вигляді;

- зміна залишків готової нереалізованої продукції;

- баланс виробничих потужностей і їх використання.

Основним завданням даного розділу поточного плану є визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований у плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.

У четвертому розділі "Матеріально-технічне забезпечення" розраховується потре-ба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми.

У пятому розділі "Персонал і оплата праці" встановлюється загальна чисельність і струк-тура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, звільнення персоналу, загальний обсяг фонду оплати праці, структура фонду оплати праці.

У шостому розділі "Планування витрат виробництва":

- складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кош-торис витрат на виробництво продукції по підприємству;

- виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;

- створюється база для розрахунку цін на продукцію.

У цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.

У сьомому розділі "Фінансовий план":

- визначається фінансовий результат;

- розраховується рентабельність видів випущеної продукції;

- оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення вит-рат на освоєння виробництва нової продукції;

- розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та госпроз-рахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.

Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(С)БО], складається за видами діяльності: операційною, інвес-тиційною та фінансовою.

Оперативне фінансове планування містить розробку та виконання таких оперативних планів:

- оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

- платіжного календаря;

- кредитного плану;

- касового плану.

У восьмому розділі "План інновацій" планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними.

Зміст плану інновацій може бути різним, але він повинен передбачити наступне:

- освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг;

- застосування прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

- удосконалення організації виробництва, праці та управління;

- капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, введення передової техніки;

- економію матеріалів, палива, енергії;

- проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.

У девятому розділі" План інвестицій і капітальне будівництво" планування про-водять за наступними показниками:

- приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переоблад-нання і побудови нових обєктів;

- приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;

- введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побу-дови нових обєктів;

- введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (у т. ч. обєкти охорони природи);

- обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;

- обсяги незавершеного будівництва;

- інші напрямки інвестицій.

У десятому розділі "Соціальний розвиток колективу" плануються заходи по вирі-шенню таких завдань:

- покращення умов і охорона праці, покращення здоровя працівників;

- покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;

- удосконалення стилю і методів керівництва колективом.

В одинадцятому розділі "План охорони природи та раціональне використання при-родних ресурсів" передбачаються наступні напрямки діяльності:

- охорона і раціональне використання природних ресурсів;

- охорона повітряних басейнів;

- охорона та раціональне використання земель;

- охорона та раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділівплану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригу-вання розділів до повного їх узгодження і збалансування як за матеріально-фінансови-ми ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систе-му взаємозвязку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість вико-нання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різнома-нітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

Структура планових органів як основна частина процесу управління підприєм-ством може базуватись на таких організаційних формах:

1) з централізованими функціями планування;

2) із децентралізованими функціями планування.

На підприємстві з централізованими функціями планування при вищому керівництві створюється спеціальна служба планування відділ планування та контролю, який займа-вся розробкою перспективних та поточних планів та слідкує за ходом їх виконання. При децентралізованій системі планування планова робота здійснюється на трьох рівнях. На рівні вищого керівництва підприємства існує центральна служба планування, яка займається розробкою тільки перспективних планів. У кожному виробничому відділі є свій плановий відділ, який складає поточний план відділу. На кожному підприємстві є відділ виробничого планування і контролю, який займається поточним техніко-економічним і оперативно-календарним плануванням. Централізація перспективного планування та децентралізація поточного сприяє підвищенню ініціативи відділів при використанні виробничих можливостей. Основна робота по плануванню виконується у виробничих підрозділах із врахуванням специфіки їх роботи.

Місце центральної служби планування в складі апарату вищого керівництва підприємством може бути також різним. Наприклад, в американських фірмах найбільш часто застосовуються такі варіанти розміщення центральної служби планування:

- в складі провідних управлінь фірми поряд із такими структурними підрозділами центрального апарату управління, як управління кадрів, правове управління, управління фінансами тощо.

- може бути виведена із складу провідних управлінь і підпорядковуватися тільки директору фірми.

У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосеред-жено практично у всіх функціональних відділах підприємства. Керівництво роботою з економічного планування на підприємстві, направлене на організацію раціональної гос-подарської діяльності, виявлення та використання резервів виробництва виконує плано-во-економічний відділ (ЛЕВ). Саме він організовує проведення комплексного економіч-ного аналізу діяльності підприємства, бере участь у розробці заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

-----------------------10---------------------------

Система норм та нормативів.

В процесі нормування праці встановлюються норми та нормативи, які поділяються на види залежно від: галузевого призначення і сфери застосування (міжгалузеві, галузеві, районні та місцеві); періоду дії (разові, тимчасові, сезонні, тривалі); міри деталізації: деталізовані (мікроелементні, елементні, операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині); територіальної розповсюдженості: рес-публіканські (діють в межах України), зональні (у межах зони), об-ласні і місцеві (в межах області, окремих підприємств чи їх групи); кваліфікації виконавців та інших чинників.

Розрізняють також єдині і типові норми праці. Єдині норми праці належать до обов’язкових норм. Сюди відносяться нормативи навантажувально-розвантажувальних, транспортних і деяких інших.

Розділ 6. Нормування праці робіт. Типові норми праці мають рекомендаційний характер і розро-бляються з урахуванням прогресивних і типових умов виконання ро-боти. Якщо за результатами оцінки конкретні виробничо-економічні умови відповідають типовим, то наведені в довідниках типові норми можуть бути використані без змін. В іншому випадку норми праці слід уточнювати за відповідною методикою.

З метою забезпечення переходу на нові умови виробництва, при використанні інноваційних технологій, нової техніки та висококвалі-фікованої робочої сили можуть розроблятися прогресивні, науково обґрунтовані норми праці. Останні мають сприяти підвищенню про-дуктивності праці, ефективності затрат на виробництво, раціональ-ному використанню робочого часу, поширенню передового досвіду тощо.

Всистемі норм і нормативів виділяють такі.

Норма виробітку — це розрахунковий обсяг роботи (продук-ції) в натуральних показниках, який потрібно виконати або виро-бити одним чи кількома працівниками в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма часу — це кількість робочого часу, об’єктивно необхід-на для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оператив-ного часу, часу на відпочинок та особисті потреби тощо.

Норма обслуговування — це кількість виробничих об’єктів (ма-шин, механізмів, робочих місць, виробничої площі і т.п.), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних органі-заційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов показники, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівни-ків.

Нормовані завдання — це розрахований для конкретних умов обсяг робіт, які повинна виконати група виконавців за один день,

Червінська Л. П., «Економіка праці»

декаду, місяць при певній їх якості. Нормовані завдання можуть вста-новлюватись як в натуральних одиницях так і в нормо-годинах.

Норми праці повинні визначатися восновному за нормативни-ми матеріалами для нормування праці, до яких відносяться норма-тиви режимів роботи обладнання; нормативи праці (нормативи часу, включаючи нормативи чисельності, нормативи часу обслуговування і т.п.).

Нормативи праці — це регламентовані значення затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслу-говування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структур-ного підрозділу і т.п., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів ро-біт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов і факторів виробництва.

Для оцінки рівня нормування праці можуть використовуватись такі показники як:

а)Коефіцієнт напруги норм виробітку (Кнв):

Кнв = 100 / 100 + і,

де і — середній відсоток перевиконання норм виробітку робітниками-відрядниками;

б)коефіцієнт напруги норм обслуговування (Кно), який викорис-

товується при оцінці рівня нормування праці робітників, які зайняті

обслуговуванням обладнання, агрегатів і т.п.:

Кно = 100 / 100 + і,

де і встановлюється (в умовах погодинної оплати праці) відношен-ням середньої нормативної кількості одиниць обладнання або робо-чих місць, що підлягають обслуговуванню одним робітником.