9. За відношенням до дійсності:

• основні, тобто офіційно прийняті керівництвом;

• імовірні, що являють собою альтернативний курс дій, який необхідний фірмам, які працюють вскладному і динамічному зовнішньому середовищі. Здійснення плану доручається спеціальній "кризовій" команді, яка розпочинає роботу лише у випадку наступу критичної ситуації.

Будь-яка наукова класифікація несе в собі елементи умовності. В реальній дійсності окреме явище буває важко класифікувати в результаті розпорошених меж їх властивостей. В сучасній практиці планування використовуються різні плани;, останнім часом найбільшої популярності набувають індикативні і стратегічні плани, а також бізнес-плани.

Розрізняють також:

* планування індикативне (централізоване);

* планування використання персоналу;

* планування кадрового резерву;

• планування кар'єри;

• планування короткострокове;

• планування маркетингу.

-------------------------5--------------------------

Механізм планування — це сукупність засобів, за допо­могою яких приймаються планові рішення та забезпечується їх реалізація. Механізм планування розкриває внутрішню модель процесу вироблення мети і завдань функціонування організаційної структури чи підприємства та формування його функцій.

Механізм планування включає:

·              систему визначення (планування) цілей і завдань підп­риємства;

·              функції планування;

·              методи планування.

Розглянемо детальніше ці компоненти.

1. Система визначення (планування) цілей і завдань підп­риємства. Процес планування передбачає наявність на підпри­ємстві певної системи цілей, заради досягнення яких плани і складаються. Цілі підприємства визначаються його керівницт­вом, але для успішного здійснення планування необхідно, щоб система цілей відповідала певним вимогам:

·              функціональність, тобто загальні цілі підприємства повинні легко трансформуватися в цілі та завдання для всіх підрозділів різного рівня;

·              зв'язок між довгостроковими і короткостроковими ці­лями;

·              корегування їх у відповідності до можливих змін у внутрішньому або зовнішньому середовищі;

·              забезпечення необхідної концентрації ресурсів;

·              комплексність, тобто цілі повинні охоплювати всі на­прями діяльності підприємства.

Реалізація загальних цілей залежить і від можливості їх поділу на підціли та завдання. Наприклад, мета підприємства щодо розвитку підприємства може передбачати підцілі: випуск на ринок нової продукції, розширення асортименту вже освоєної продукції. В свою чергу, така мета як випуск на ринок нової продукції може мати наступні підцілі: організація виробництва, завоювання певної частки ринку та ін. Реалізація кожної з на­званих цілей передбачає встановлення комплексу конкретних завдань.

В процесі такого поділу необхідно зважати на наступне:

·              цілі не повинні конкурувати між собою, тобто реаліза­ція однієї не повинна здійснюватися за рахунок іншої;

·              досягнення окремої мети має сприяти досягненню ін­ших;

·              цілі можуть бути не пов'язані між собою, але їх ком­плексна реалізація має забезпечити досягненню зага­льної мети підприємства.

2. Функції планування. До них можна віднести наступне:

·              спрощення процесу розробки та реалізації плану шля­хом розподілу роботи з планування на окремі процеси та планові заходи;

·              мотивацію, тобто при розробці планів, з одного боку, мають бути передбачені певні заходи для мотивації персоналу, з іншого - залучення його до самого проце­су планування вже є певною мотивацією для розши­рення особистих можливостей працівників та сприяє зростанню інтелектуального потенціалу підприємства;

·              зменшення ризику шляхом його планування, а саме розробка необхідних заходів та планування резервів на випадок виникнення ризикової ситуації;

·              оптимізацію, тобто під час планування має розгляда­тися декілька альтернативних проектів та обиратися найкращий (оптимальний);

·              координацію та інтеграцію, тому що планування має координувати роботу окремих підрозділів підприємст­ва на горизонтальному рівні та об'єднувати їх окремі плани в загальний план підприємства, за рахунок чого плани досягнення підцілей утворюють план досягнен­ня загальних цілей підприємства;

·              організаційну функцію, тобто планування передбачає встановлення певного порядку дій усіх працівників пі­дприємства протягом планового періоду;

·              контроль, що реалізується через аналіз попередньої ді­яльності підприємства в різних напрямах та організа­цію системи контролю за виконанням запланованого на майбутні періоди.

3. Методи планування. Підприємство самостійно обирає необхідні методи планування в залежності від особистих вподо­бань планових працівників, поставлених перед ними завдань, фінансових можливостей підприємства. При цьому слід пам'ятати, що ефективність планових рішень багато в чому за­лежить від комплексного використання різних методів плану­вання.

3. Процес планування. Це безпосередня розробка плано­вих показників, визначення заходів для реалізації планових за­вдань. Процес планування відбувається поетапно та передбачає певну послідовність робіт.

4. Інформаційне, технічне, математико-програмне, ор­ганізаційне забезпечення процесу планування. Наявність на підприємстві такого забезпечення сприяє розробці якісних пла­нів, реалізація яких забезпечить ефективну діяльність підприєм­ства. Особливе значення мають засоби, що дозволяють автома­тизувати технологічний процес розробки плану підприємства: від збору інформації до прийняття і реалізації планових рішень.

---------------------------6------------------------

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методика планування — це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. 

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку (валового доходу). Класифікацію методів планування за різними ознаками наведено в табл. 1.1 [57, с. 310].

Таблиця 1.1

Класифікація методів планування

Класифікаційні ознаки	Методи планування
1. Вихідна позиція  для розробки плану	Ресурсний (за можливостями) Цільовий (за потребами)
2. Принципи визначення  планових показників	Якісні:  — експертно-оцінний         — евристичний Кількісні:         — екстраполяційний         — інтерполяційний
3. Спосіб розрахунку  планових показників	Дослідно-статистичний (середніх показників) Факторний (чинниковий) Нормативний
4. Узгодженість  ресурсів і потреб	Балансовий Матричний
5. Варіантність  розроблюваних планів	Одноваріантний (інтуїтивний) Поліваріантний (розрахунково-конструктивний) Економіко-математичної оптимізації
6. Спосіб виконання  розрахункових операцій	Ручний Механізований Автоматизований
7. Форма подання  планових показників	Табличний Лінійно-графічний Логіко-структурний (сітьовий)

1. В умовах жорсткої конкуренції на ринку як ресурсів, так і товарів кожному підприємству важливо визначити вихідну позицію для розробки плану. У багатьох з них планування фактично йде від витрат до випуску (ресурсний метод планування): спочатку визначають, якими ресурсами і за якими цінами може розпоряджатися підприємство (ресурсна стратегія), а потім, спираючись на ці дані, підприємство визначає свою продуктово-ринкову стратегію. Цей метод може використовуватись також при монопольному становищі підприємства або за слабо розвиненої конкуренції. З посиленням конкуренції вихідною позицією для розробки плану стають уже потреби ринку, попит на продукцію (продуктово-ринкова стратегія). Фактично ж ці групи стратегій — ресурсні й продуктові — розробляються у взаємозв’язку.

2. Залежно від рівня структуризації планових проблем і ринкової позиції підприємства застосовують різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. При вирішенні неструктурованих і слабоструктурованих проблем використовують експертні (оцінні) чи евристичні методи. Вони ґрунтуються на використанні непрямої і неповної інформації, досвіду спеціалістів-експертів, інтуїції. Конкретними формами їх використання є:

а) масова оцінка — з’ясування думки окремих груп населення під час соціальних досліджень щодо суті певної проблеми планування;

б) організація систематичної роботи експертів (експертні комісії законодавчих і виконавчих органів влади, наукові ради при Міністерстві економіки України і т. д.). Особи, що залучаються як експер­ти, є висококваліфікованими спеціалістами у відповідних галузях знань, що володіють великим професійним і практичним досвідом;

в) організація роботи експертів на основі спеціальної системи їхньої діяльності. Широко відомі такі методи організації роботи експертів, як: «Мозкова атака», «Дельфі», «Паттері» та ін.

Під час розв’язання добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих (на кінець планового періоду) планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнені на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадках більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів (див. підрозд. 6.1).

Метод інтерполяції є принципово протилежним. Згідно з ним підприємство встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на противагу наступальному рухові при екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Цей метод використовують, зокрема, під час програмування врожайності сільськогосподарських культур.

3. За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

дослідно-статистичний (середніх показників) — передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

факторний (чинниковий) — більш обґрунтований, оскільки за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обу­мовлюють зміни цих показників. Використовується передусім при плануванні технологічних (урожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

нормативний — планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Обов’язковою умовою використання цього методу є створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

4. Суть балансового методу полягає в тому, що план розвитку під­приємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне, запобіганню диспропорцій та встановленню ефективних пропорцій. Подальшим розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

5. Типовим недоліком планів є їхня одноваріантність. З огляду на це дедалі більшого поширення на підприємствах набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими етапами його є: вивчення об’єктивної реальності; розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого завдання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту. Варіантний метод планування досить трудомісткий. Тому для скорочення витрат праці й коштів застосовують графіко-аналітичні прийоми. Перший передбачає використання для проектних розрахунків математичних рівнянь прямої, гіперболи, параболи та ін., а другий — спеціальних формул для розв’язання окремих питань.

Істотному підвищенню ефективності планування сприяє використання економіко-математичних методів і ПК. Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність і, що дуже важливо, забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.

6. В останні роки на зміну традиційному методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів приходять і набувають поширення механізовані й автоматизовані методи з використанням ПК та складних електронно-обчислювальних машин (комплексів).

7. Форма подання розрахованих показників планів (таблиці, малюнки, схеми, сітьові графіки тощо) відбиває культуру і наочність того чи іншого методу планування діяльно- сті підприємства.

---------------------------7------------------------

Ефективне планування неможливе без на­явності повної систематизованої інформації. Чітке визначення основних джерел інформації та вміння її кваліфіковано збирати та обробляти - важ­лива умова ефективної аналітичної діяльності, від якої залежить успішне вирішення всіх інших управлінських функцій. Джерелами інформації для планування є системи зовнішнього та внутрішнього середовищ, конкурент­них відносин. До зовнішніх факторів слід віднести напрями державної політики та стиль управління на державному та регіональних рівнях, валовий національний продукт, державний бюджет, демографічні, географічні, геополітичні та інші чинники. А внутрішніми слід вважати: організаційно-управлінську структуру, наявні ресурси (матеріальні, кад­рові, інтелектуальні, інформаційні), набутий досвід (методи, процедури), соціальні, технологічні та інші особливості організації. Для здійснення ефективного планування необхідна наявна інформація з кожної із цих си­стем та її обробка в процесі формування планів дій.

Швидкоплинність соціально-політичних та економічних умов, у яких здійснюється управління, вимагає відповідного корегування та постійної адаптації розроблених планів. Динамічність цих процесів зумов­лює обов'язковість узгодження планів вищого керівництва із зовніш­нім середовищем. З метою адаптації до зовнішнього середовища необ­хідно доповнити планування потенціалу організації плануванням її страте­гії (перспективи) на основі таких зовнішніх чинників, як народонаселення і валовий національний продукт, баланс національних витрат і доходів, державний бюджет і навіть міжнародні відносини.

Головною проблемою, що часто виникає, є пошук компромісу між швидкістю і точністю інформації. Надто поспішний аналіз різноманітних відомостей пов'язаний з можливістю помилок, неповних даних та непро­думаних тенденцій, брак часу, великий обсяг інформації і політична упе­редженість є небезпечними факторами якісного аналізу. Тому важливо вчасно обробляти наявну інформацію, вміти використовувати канали її надходження, заощаджувати час на збір даних. Цьому може сприяти ор­ганізоване запровадження принципу релевантності інформації та однора­зового введення інформації. Перший з них проголошує, що збільшення обсягів інформації не підвищує якість рішень, тому необхідно розрізняти релевантну інформацію, що стосується конкретної проблеми, людини, цілі або часу, і зайву інформацію та вміти відокремити одну від іншої. Суть принципу одноразового введення інформації по­лягає в тому, щоб один раз введена у пам'ять комп'ютера інформація не­одноразово використовувалася для вирішення численних завдань управління. Основні вимоги до управлінської інформації: повнота, якість, цінність, корисність, достовірність, точність, актуальність, щільність, опе­ративність, доступність.

Як правило, в управлінській практиці використовується широкий вибір різних методів збору інформації. Головні серед них: аналіз статистики та вивчення офіційних документів; соціологічні опитування; особисті спосте­реження; соціальні експерименти.

Інформаційна база, яка є складовою частиною інформаційного забезпеченняменеджменту підприємства, складається з двох частин: зовнішньої тавнутрішньої інформації.