Горизонти планування

Можливості планування діяльності підприємств обмежені з різних об'єктивних і суб'єктивних причин. * особливості сучасного українського ринку;

* необхідність у певних витратах на організацію планування; 

* різні масштаби і види діяльності підприємств;

*поєднання планування з іншими способами прийняття управлінських рішень, при якому не прослідковується ефектвід використання саме планування як важливої функції управління; * значний рівень невизначеності ринкового середовища.

Кожна підприємницька структура у своїй діяльності неминуче попадає в смугу невизначеності. Невизначеність —ознака ринкового господарювання, різноманітність розбіжностей інтересів і дій суб'єктів ринку. Планування виступає як інструмент подолання невизначеності. Там.де є розвинуте планування, невизначеність є меншою в часі.

Однак навіть найпотужнішому підприємству не вдається повністю уникнути невизначеності, а отже — повноцінно на 100 % спланувати свою діяльність. Кожне підприємство в своїй діяльності прагне визначити і впорядкувати вплив зовнішніх факторів на свою діяльність і, як правило, такі зусилля приносять певний успіх, зменшують невизначеність. Усунення або послаблення впливу ринкових факторів (в основному це вплив конкурентів, зміни ринкової кон'юнктури тощо) досягається декількома способами, найбільш дієвими з яких є: * вертикальна інтеграція учасників виробництва певного виду продукції (робіт, послуг);

* контроль над попитом;

* контрактні відносини між товаровиробником і його контрагентами;

* створення підприємницької мережі.

Вертикальна інтеграція передбачає приєднання, поглинання або об'єднання плануючою організацією підприємств-контрагентів (постачальників, замовників, реалізаторів тощо). Як правило, об'єднуються підприємства (організації), які входять до складу єдиного виробничого процесу виготовлення кінцевого продукту певного виду. Це сприяє об'єднанню всіх учасників виготовлення продукції єдиною метою, перетворює зовнішні відносини у внутрішні, що створює гарантію постійних і стабільних поставок сировини, матеріалів; рівномірне забезпечення роботою тощо.

Вертикальна інтеграція мала місце в практиці господарювання підприємств у період тотального регулювання і мала своєю метою посилення централізованого управління економікою, створення більш взаємоузгодженої господарської структури.

Вертикальна інтеграція ринкового типу підпорядкована інтересам окремого підприємства шляхом звуження сфери дії законів ринкового господарювання, що приводить до зменшення витрат на укладання договорів, усунення господарського ризику.

Однак можливості вертикальної господарської інтеграції щодо усунення або зменшення невизначеності в сучасних умовах є обмеженими з таких причин: по-перше, вона, як правило, орієнтується на значні розміри підприємств; по-друге, зводить нанівець позитивні наслідки конкуренції, прагнення підприємств зменшувати витрати, підвищувати конкурентоспроможність продукції. Більшість підприємств відмовляється від вертикальної інтеграції, використовуючи в практиці господарювання ефективні ринкові угоди.

Контроль над попитом означає, що підприємство в стані контролювати обсяг реалізованої продукції шляхом різноманітного впливу на попит. Один з варіантів впливу – встановлення монополії на ринку. Підприємство, яке є найбільшим постачальником товару на ринку, самостійно регулює обсяг попиту і моделює реакцію покупців на свою продукцію.

Однак монопольний вплив на попит є нестійким і нетривалим. Зростаюча конкуренція, з однієї сторони, і антимонопольна діяльність держави, - з іншої, протистоять монопольному контролю над попитом. Ефективним і дієвим засобом впливу на попит є маркетингова діяльність підприємства, тобто не тиск на попит, а пристосування виробника до споживчих потреб населення. Контрактні відносини є надійнішим способом усунення невизначеності і кращим засобом використання можливостей планування діяльності підприємства у порівнянні з вище вказаними способами.

Зміст контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник продукції спочатку веде пошук покупця і лише після цього її виготовляє. Угода між потенційним виробником і покупцем оформляється у вигляді контракту, в якому вказуються ціни, обсяги поставки на досить тривалий період часу.

Перевагами контрактних відносин є:

істотно знижується ризик виробити продукцію і не реалізувати її; створюються передумови для забезпечення ефективної технічної підготовки виробництва; створюються можливості врахування індивідуальних особливостей продукції замовника; відбувається переорієнтація масового виробника на випуск за індивідуальними замовленнями; виникає необхідність впровадження гнучкого модульного устаткування, комп’ютерних систем; підвищується відповідальність сторін за виконання умов контракту; забезпечується фінансова стабільність підприємства, можливість передбачення небажаних тенденцій в його діяльності;

порушення умов контракту гарантує повернення збитків у судовому порядку. Однак контрактні відносини не усувають ризику, пов’язаного з порушенням договірних зобов’язань однією із сторін. Причини порушень – вплив факторів зовнішнього середовища (фінансових, природних, політичних тощо).

Підприємницькі мережі сприяють зменшенню невизначеності зовнішнього середовища. Підприємницькі мережі об’єднують підприємства, які економічно зацікавлені одне в одному, на основі довір’я співпрацюють, зберігаючи при цьому економічну та юридичну самостійність. Основою для утворення підприємницьких мереж є єдина технологічна і комерційна схема, яка об’єднує підприємства. Підприємницькі мережі зберігають переваги вертикальної інтеграції, використовуючи гнучку, добре адаптовану до умов ринку структуру. До конкретних переваг цієї форми зменшення невизначеності відносяться:

швидке розповсюдження і створення нової і необхідної для підприємства інформації; прискорення впровадження інновацій;

розподіл ризику між учасниками мережі.

В основі підприємницьких мереж лежить взаємна довіра підприємців, їх готовність до відкритих дій, обміну інформацією.

В умовах нестійкого ринку, при бажанні використовувати тимчасові свої переваги, завдаючи збитки іншим, розвиток підприємницьких мереж є нереальним.

Отже, кожний з перелічених факторів у певній мірі знижує вплив невизначеності на діяльність підприємства і розширює горизонти застосування планування.

Горизонти планування визначаються також величиною витрат на його організацію та здійснення. Одним з недоліків планової діяльності є необхідність додаткових витрат на проведення досліджень, організацію підрозділу з планування, залучені додаткового персоналу, значне витрачання часу.

Мінімальним результатом планування є уникнення грубих помилок в економічній діяльності підприємства, тобто набуття досвіду передбачення небажаних явищ і тенденцій, їх недопущення. Отже, додаткові кошти повинні витрачатися лише втому випадку, якщо вони створять додатковий позитивний ефект.

Мінімальними витратами на планування, на думку практиків, слід вважати такі, які забезпечують виживання підприємства, а інші додаткові витрати повинні забезпечувати його розвиток. При визначенні оптимальних витрат на планування виникає проблема, яка полягає в тому, що з допомогою кількісних методів важко визначити доход, отриманий саме від планування діяльності підприємства. Ефект від планової діяльності досвідчені управлінці визначають, використовуючи якісні та суб’єктивні методи оцінки.

Можливості планування в значній мірі залежать від масштабів діяльності підприємства. Переваги в здійсненні планування належать великим підприємствам, оскільки вони розпоряджаються необхідним потенціалом для передбачення свого майбутнього. Перш за все, вони мають висококваліфіковані кадри і можливості залучення необхідних спеціалістів із сторони. По-друге, вони, як правило, займаються серйозними науковими і проектними розробками. Крім того, вони мають більші фінансові можливості.

Як свідчить практика, малим підприємствам складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо стратегічне планування.

Однак і вони можуть широко використовувати оперативне планування, застосовувати готові моделі стратегії, пристосувати їх до потреб власного виробництва.

Незважаючи на труднощі, здійснення планування на невеликих підприємствах є необхідним. Зовнішнє середовище менше підлягає контролю з боку таких підприємств, є більш агресивним і невизначеним, а отже непередбачуваним.

Слід зазначити, що невеликі підприємства мають і переваги в організації планування. Головна з них – простота виробничої та управлінської структури і, відповідно, її оглядність та передбачуваність. Планування, як одна із форм прийняття управлінських рішень, може бути формальним - організованим свідомо з допомогою спеціальних методів та інтуїтивним – на основі досвіду керівництва, сукупності індивідуальних якостей, творчих здібностей управлінського персоналу (менеджера).

Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках є більш ефективним. Методи формального планування узагальнюють типові, регулярні ринкові явища і ситуації, а ефективна ринкова система господарювання базується на поєднанні унікальних обставин і ситуацій. Тому горизонти планування залежать від рівня розвитку методів планування, їх відповідності реаліям господарювання.

---------------------------------3------------------------------

Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.

Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем — засновником так називаної класичної адміністративної школи управління, їм було названо п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність.

Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може.

Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління.

Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу.

Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з наступних причин:

- невизначеність зовнішнього середовища робить необхідним поступове коректування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів;

- змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості.

Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. Тому плани, звичайно, як це прийнято у світовій практиці, містять так називані резерви. При дотриманні цього правила необхідно також планувати величину таких резервів, тому що їх необґрунтоване застосування відображається на результатах планування. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості в плануванні потребує додаткових витрат.

Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності. Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р.Л.Акофф сформулював ще два принципи: принцип участі та принцип холізму.

Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе (неважливо, як погано), ніж щоб хтось планував тебе (неважливо, як гарно). Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Реалізація принципу участі має наступні переваги:

- кожен із робітників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя;

- плани підприємства стають приватними планами робітників, а участь у досягненні цілей підприємства

- приносить задоволення власних потреб робітників. Посилюється мотивація праці, зміцнюється єдність команди;

- робітники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а це є додатковий ресурс для підприємства;

- об'єднуються дві функції управління: оперативне керування та планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників.

Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що діяльність на одній частині підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов'язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня і що всілякі зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображеними в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність — головні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття відносно відособлених процесів планування та приватних планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені в підприємстві — це їх взаємопов'язана система.

У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін.

Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем.

Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів.

Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування.

Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем.

Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку.

Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними.

Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві.

Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними.

В закордонній практиці планування можуть зустрічатися і такі принципи планування як принципи документального забезпечення, організованості, стандартизації, вичерпності, узгодженості.

Принцип документального забезпечення в плануванні. Для узгодження, планових розрахунків, а також контролю планів має велике значення те, щоб їх найважливіші складові частини були виконані в письмовій формі. Хороша планова документація полегшує виконання вищевказаних задач та позитивно впливає на досягнення цілі.

Принцип стандартизації у плануванні. У відношенні планування стандартизація означає уніфікацію планів, процесів та техніки планування, допоміжних засобів при плануванні та ін. Уніфікація забезпечує порядок, при якому однакові проблеми планування на різних дочірніх підприємствах, на одному і тому ж підприємстві в різні періоди планування або в різних підрозділах вирішуються, виходячи з однієї та тієї ж концепції.

Принцип організованості в плануванні. Під рівнем організованості в плануванні слід розуміти суворість встановленого в системі планування організаційного режиму. Заорганізованість та відсутність здатності до імпровізації, звісно, знижують гнучкість системи планування. Система планування з розумним ступенем організованості оптимальним чином адаптується до мінливих умов зовнішнього середовища.

Принцип узгодженості в плануванні. Узгодженість планів стосується, насамперед, складових частин плану та відносин між окремими планами. З позиції змісту планів можна узгоджувати цілі, прогнози, заходи, засоби, дії осіб, відповідальних за плани, терміни. Крім того, потребується узгодження планів за ступенем необхідності, терміновості, ієрархії, послідовності, обумовленості та гнучкості.

Принцип вичерпності в плануванні. Планування, яке охоплює всі проблеми, що піддаються плануванню, є повномасштабне планування.

Принцип видимості в плануванні. Це глибина розуміння зв'язків планів, їх прикладного застосування та наступної розробки.

Таким чином, частина закордонних та вітчизняних принципів планування за змістом співпадають, хоча назви вони мають різні; інші закордонні принципи деталізують основні принципи; треті з них, на нашу думку, є принципами організації планової роботи.

--------------------------------4-----------------------