100. Дві системи в українській музиці 50-60-х рроків. Б. Лятошинський та його школа.

В українському музичному процесі 50—60-х років виявляються дві художні системи.

"Офіційна музика" доби соціалістичного реалізму була художньою системою, в якій діють принципи естетики тотожності, штамп. Домінують твори, написані на "соціальне замовлення", "ювілейні" тощо.

Інша художня система (Б. Лятошинський та його школа) ґрунтується на принципах естетики протиставлення. Тут домінують інструментальна непрограмна музика, камерність, що виявляється навіть у традиційних "монументальних" формах (зокрема, симфоніях). У руслі другої художньої системи розвивається творчість композиторів-"шістдесятників", учнів і послідовників Б. Лятошинського, представників українського авангарду. Серед них — В. Годзецький, Л. Грабовський, В. Загорцев, В. Сильвестров.

Бори́с Ми́колайович Лятоши́нський — український композитор, диригент іпедагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР (1946, 1952) та УРСРім. Т. Г. Шевченка (1971) Його перші твори (зокрема, струнний квартет ор. 1, d-moll) виявляють значний вплив композиторів-кучкістів. Цим творам властива поміркована гармонічна мова (чітка акордова будова іладотональна логіка), ясний рельєфний ритм і випукла мелодія. Дальший період творчості Б. Лятошниського (ор.5—18) характеризується зростаючою самозаглибленістю, пориванням у світ індивідуальних емоцій із забарвленням романтичного пасеїзму. Такі романси, як «Проклятое место» (на слова Ф. Ґеббеля), «Цветок самоубийцы» (Г. Гейне), «На кладбище» (І. Буніна), цикл «Лунные тени», «Камыши», «Подводные растения» (К. Бальмонта) та інші, написані близько 1921 р ., виявляють впливи «сучасництва» з його загостреними засобами музичної мови, з тяжінням до нервової, напруженої ритміки, до перенесення опорних функцій тризвуківна великий септакорд, нонакорд та інші складні гармонічні співзвуччя. У цьому розумінні особливо показові його фортепіанна соната ор. 13, фортепіанний цикл «Відображення», ор. 16, друга соната для фортепіано, ор. 18 і т. ін. Творча перебудова композитора особливо яскраво виявляється, починаючи з увертюри на чотири українські теми, ор. 20 (1926 р.) для великого оркестру. Тут прояснення його стилю пов'язане з використанням засобів виразності народної пісні. Ще більше це помітно в дальших творах — у трьох п'єсах на теми таджицьких народних пісень для скрипки з фортепіано, ор. 25 і особливо в першій опері композитора «Золотий обруч» за історичною повістю І. Франка «Захар Беркут» (1929 р.). Використання українського народного мелосу спостерігаємо в камерно-інструментальних жанрах, зокрема у Тріо № 2, Українському квінтеті, Струнному квартеті № 4, Сюїті для струнного квартету на українські народні теми. Живий зв'язок з життям, метод художньої правдивості, що стали характерними для композитора, забезпечили його місце як одного з визначних українських композиторів.

В той же час музиці Лятошинського інколи закидають певну перенасиченість, що нагадує так званий «російський» стиль, який є, за словами С.Ріхтера, «щось середнє між Бородіним, „Богатирськими воротами“ Мусоргського і соковито-масивним Чайковським». Велика музична спадщина Б. М. Лятошинського є золотим фондом української музики. Симфонічний оркестр Держтелерадіо нині (Національна радіокомпанія України), під керівництвом народного артиста України Вадима Гнєдаша, був першим інтерпретатором творів Б. М. Лятошинського. Його симфонії, симфонічні поеми, хорові, камерні та вокальні твори записані в фонд українського радіо і складають золотий запас українського мистецтва.

Національну музично-пісенну культуру розвивають професійні колективи - "Думка" (з 1930р. — Державна заслужена академічна хорова капела України), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. — Державна заслужена хорова капела України), Український народний хор, організатором і керівником якого був Григорій Верьовка (1895 - 1964). Нових барв набула хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука. Розширилися різновиди симфонічної музики (Є. Станкович, В. Губаренко, М. Скорик). Створені перші зразки рок-опери ("Орфей та Евридіка" О.Журбіна), джазові й естрадні композиції. Широкої популярності набули виконавці масової естрадної пісні (Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук), рок-ансамблі. Оригінальним мистецьким явищем є українська авторська пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) — український поет і композитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця ґрунтується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.