89. Львів - центр культурного життя Західної України в міжвоєнний період. Стрілецький епос.

Період 1919–1939 рр. характеризується активною полонізацією краю, складним соціально-економічним становищем сільського населення, утисками українського громадсько-політичного життя.

Польська колонізація Галичини проводилась за рахунок вихідців з земель етнічної Польщі. У цих умовах розгорнулась активна підпільна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації та інших репресивних заходів.

Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій: «Просвіта», «Рідна школа»,«Сільський господар» тощо — друкували газети: «Український Голос», «Вісти з Лугу», «Мета», «Назустріч», «Неділя», «Дажбог», «Жіноча Доля», «Нова Хата», «Діло», «Студентський Шлях», «Просвіта» та інші.

Стріле́цькі пісні́ — пісні, створені в легіоні Українських січових стрільців 1914—1918 (маршово-бойові, жалобні, любовні й жартівливі). Головні творці стрілецьких пісень: Михайло Гайворонський, капельмайстер оркестри УСС, Роман Купчинський і Левко Лепкий. Стрілецькі пісні є в хорових і сольних обробках низки українських композиторів.

Видавнича Спілка у Львові була тоді найбільшим видавництвом на всю Україну і вона видала десятки оригінальних і перекладених творів. Тут, у Львові, творилось і розвивалось літературне життя, якого виразником стала «Молода Муза» з цілою плеядою своїх послідовників. Коротко, тут у Львові, йшла доволі посилена літературна, наукова і видавнича праця, яку тільки на деякий час перервав вибух Першої світової війни та інвазія Галичини російськими військами. Тоді то, за словами Єфремова,— „на кінець 1914 і початок 1915 року на всенькій нашій етнографічній території не виходило жодне українське видання і тільки за бойовою лінією, на чужині, ще озвалось слово протесту проти нечуваної кривди, що чинилась над „братнім народом” рукою непроханого його „визволителя”. .

Ця інвазія припинила на деякий час культурне і літературне життя Львова, а в цьому й інших міських центрів Галичини. Всі видавництва і преса були закриті, а відновились вони аж після відступу російської армії. І так, уже в 1916 р. почав виходити у Львові журнал «Шляхи», в якому друкувались молоді поети-вояки з т.зв. „Стрілецької музи”. Ця поезія стрілецького життя відзначалась окремими рисами. Великий ідейний зрив, що завів квіт української молоді в ряди Українських Січових Стрільців, розбудив серед молоді літературні таланти, що проявили себе у своєрідному стрілецькому епосі. Особливо сатира і пісня стали улюбленими жанрами українських стрільців. А втім взагалі стрілецька поезія, інколи з романтичними тонами, відтворювала образи стрілецького життя так на фронтових полях, як і в запіллі.

З-поміж цих стрілецьких пісень широкий розголос і популярність (аж до наших днів) здобула собі після «Ой, у лузі червона калина похилилася» (Ст. Чарнецького), «Ой, видно село» (Л. Лепкого), «Ой, упав стрілець» (М. Гайворонського), а з жартівливих Л. Лепкого «Бо війна війною»; з любовних — М. Гайворонського «їхав стрілець на війноньку», Р. Купчинського «Зажурились галичанки».

Крім вище згаданих поетів-вояків в пісенній творчості вирізнились теж М. Голубець, Ю. Шкрумеляк, А. Лотоцький, Л. Луців, М. Угрин-Безгрішний.

В ділянці прозової творчості розвинулись нариси, новелі, спогади, оповідання. У цій ділянці відзначились А. Лотоцький, М. Угрин-Безгрішний, М. Заклинський, А. Баб’юк (Ірчан),

Крім «Шляхів», що містили зразки стрілецької творчості, у 1917 р. появився «Стрілецький Календар», а у 1918 р. вийшло перше число літературного збірника українського січового стрілецтва «Червона Калина», за редакцією М. Угрин-Безгрішного.