15. Іконопис у середньовічній Русі.

Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе й розвивається вже понад тисячу років. Без нього неможливо уявити українське образотворче мистецтво. Ікони були першими творами станкового живопису в Україні. Проте ікона – це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. Ікона – своєрідний місток, за допомогою якого здійснюється зв'язок між світом земним, фізичним і потойбічним, духовним.

Які особливості відрізняють іконопис від монументального живопису? У настінних розписах, завдяки великим площинам стін, можна було розгорнути великі композиції, ікона ж обмежена порівняно невеликим форматом дошки. Тому художникові найчастіше доводилося зосереджуватися на зображенні одного образу. Якщо над настінними розписами працювало багато художників, то ікона — індивідуальний витвір окремого майстра.

За свідченням літописів, перші ікони потрапили до Києва з Криму. Коли за велінням князя Володимира у місті в 989 — 996 рр. було зведено Десятинну церкву, всі необхідні для богослужіння предмети привезли з Корсуня (Херсонеса). Можливо, саме серед них була чудотворна ікона Холмської Богоматері – найдавніша християнська святиня української землі (нині ця ікона з дивовижною історією зберігається в Луцькому краєзнавчому музеї). Привозили ікони й пізніше, здебільшого з Візантії. Найвідомішою з них є чудотворний образ Вишгородської (Володимирської) Богоматері, що знаходився в резиденції київських князів у Вишгороді. Звідти під час одного зі своїх спустошливих набігів на Київську землю її вивіз владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський.

Давньоруські майстри, які упродовж короткого часу досконало опанували мистецтво іконопису, ніколи не копіювали візантійські зразки. Вони вливали в них живий творчий струмінь. Київ став головним центром іко­нопису не лише України-Русі, а й усього східного слов'янства.

Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є шедевром високодуховного мистецтва всесвітнього значення. На превеликий жаль, нині більшість із них знаходиться за межами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі.

Багато ікон та інших цінностей було вивезено після розгрому міста монголо-татарами.

Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїки та фрески. Усі вони великі за розміром, що також споріднює їх з монументальним мистецтвом. Немов зі стін Софійського собору зійшли постаті Діви Марії та архангела Гавриїла на відомій іконі «Благовіщення», що зберігається в Третьяковській галереї у Москві. На ній зображено одну з найголовніших подій євангельської історії: момент, коли архангел сповіщає Марії «благу вість» про те, що в неї має народитися Божий син.

Композиція цього живописного шедевру побудована на зіставленні двох фігур – архангела і Діви Марії, обернених одне до одного. Марія, схиливши голову у бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнена до Марії, а пильний погляд його величезних очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному і водночас змістовому центрі ікони – руці архангела, витончені пальці якої немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими, плавними лініями. Особливо прекрасний архангел Гавриїл. М'яка світлотінь підкреслює ніжність його вродливого обличчя. Пасма золотавого волосся, вишуканий рисунок крил, складки одягу ніби утворюють своєрідний орнамент. Анонімному авторові ікони вдалося створити образ воістину неземної краси. Колорит ікони благородний і водночас вишуканий. Барви одягу Діви Марії, яка традиційно вдягнена у синій хітон та пурпуровий мафорій, більш земні, насичені. На противагу їм відтінки жовтої, брунатної, червоної, зеленої барв, якими написаний ангел, легкі, прозорі та світлоносні. Об'єднує їх золотаве тло, яке підкреслює божественний зміст зображуваної події.