68. Творчість українських митців — зачинателів нових течій у світовому мистецтві (о. Архипенко, к. Малевич, о. Богомазов, в. Пальмов, м. Бойчук).

Олекса́ндр Порфи́рович Архипенко (1887—1964). Народився в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.

У 1902–1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 за участь в учнівському страйку, пов'язаному з подіями революції 1905–1907. В 1906 продовжив навчання мистецтву у Сергія Світославського. В 1906 разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. В цьому ж році переїхав до Москви, де в 1906—08 продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

В 1908 — переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі.

Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — т. зв. «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».

Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд.

Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано); «Танок», «Анжеліка», бюсти Т. Шевченка, І. Франка.

Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.

Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).

Казими́р Севери́нович Малевич — народився у Києві у сім'ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.

До 17 років жив на Поділлі — Ямпіль, Харківщині — Пархомівка (з 1890 по 1894, у Пархомівському художньому музеї є кілька робіт українського авангардиста) і Білопілля, Чернігівщині — Вовчок і Конотоп.

Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897).

Став одним із засновників абстрактого мистецтва. В 1915 започаткував новий модерністський напрям у мистецтві — супрематизм («Чорний квадрат на білому тлі», 1913).

Сучасне мистецтво, за К. Малевичем, повинно рухатися новими шляхами, створювати все нові і нові форми, адже в новій речі — нова краса. У зв'язку з цим, завдання митця' — творити разом із світовими винаходами, не ігноруючи досягнення науки і техніки, а співіснуючи разом з ними на єдиній площині, беручи активну участь у створенні світу сьогодення.

Саме тому К. Малевич розглядав красу з точки зору не класичного, а сучасного мистецтва. Краса безпредметного у його концепції якраз і виступає вимогою, яка ставиться до сучасного мистецтва. Під безпредметним К. Малевич розумів такий художній твір, в якому відображається не сам предмет, а те відчуття, яке стало причиною того чи іншого ставлення до предмета.

Олекса́ндр Костянти́нович Богомазов — народився 26 березня 1880, Ямпіль Харківської губернії, нині смт Сумської області в сім'ї бухгалтера. Рано залишився без матері, яка покинула чоловіка й одружилася вдруге — із зальотним офіцером.

Навчався в гімназії, потім — у Херсонському земському сільськогосподарському училищі. Заохочуваний рідним дядьком, ходив із ним на етюди. Готувався вступати до Петербурзької академії мистецтв, але наважився 1907 року записатися до Київського художнього училища. Навчався в Олександра Мурашка та Івана Селезньова, відвідував приватні студії в Москві.

Жив і працював у Києві.

1913 — одружився із київською художницею Вандою Монастирською, яка була музою і життя і творчості митця.

Був одним з чільних представників світового авангарду. Увійшов до історії українського мистецтва як один із фундаторів національного кубофутуризму.

1918 року брав участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків.

Автор теорії «якісних ритмів».

Твори:

«Базар» (1914)

«Львівська вулиця в Києві» (1914)

«Тюрма» (1914)

«Пляшки» (1915)

«Паровоз» (1916)

«Спогади про Кавказ» (1916)

«Пилярі» (1927)

«Київський пейзаж» (1928)

«Праця малярів» (1929).

«Мистецтво — нескінченний ритм, митець — його чутливий резонатор», — казав Олександр Богомазов своїм студентам у Київському Художньому Інституті, професором якого він був у 1922–1930 рр.

Ві́ктор Ника́ндрович Па́льмов – народився 29 вересня (10 жовтня) 1888 року в місті Самарі. В 1914 році закінчив Московське училище живопису, скульптури, архітектури. В 1920—1921 роках разом з Давидом Бурлюком подорожував по Японії. В 1925—1929 роках — професор Київського художнього інституту.

Помер 7 липня 1929 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка №15, ряд 6, місце 1).

Твори:

«Кузня» (1923).

«Каменярі», «Мати з дитиною», «На селі» (1927).

«1-е Травня» (1929).

Мирослав Петрович Бойчук – народився 30 вересня 1958 року в місті Івано-Франківську на Україні в робітничій сім'ї. Мати Дожджанюк Ганна Федорівна - уроджениця с.Братківці, Тисминецького району, Станіславської області, батько - Петро Петрович родом з Коломийщини, с.Отинія. Вже в 6 років написав свої перші 4 віршовані рядки і тоді ж, думаючи що це журналістика, не по дитячому серйозно заявив, що хоче стати журналістом.

Український режисер, поет, поет-пісняр, автор документальних фільмів, фотохудожник, тележурналіст, засновник громадського Інтернетбачення Прикарпаття організатор шоу, ді-джей, колекціонер.