4 Фактори переходу :

• лібералізація ринку

• посилення мобільності капіталу

• глобалізація ринку

• поява інформ простору як одної комунікаційної мережі

Напрями розвитку нової інформаційної економіки:

• феномен високотехнологічних комплексів які використовують інтернет як основний ресурс

• глобальні кластери які забезпечують виробництво або новітні технології

• набір електронних пратик які спрямовані на створення нових моделей господарювання

Концепція ек зростання на базі нової економіки риси

-відсутність орієнтації на поведінкову окупність інвестицій

-нова концепція біржової гри без орієнтації на реальний оборот

-нова концепція грошої інформації?

• Без резервів

• Без емісійного обороту

• Без нац. Кордонів

Напрями співвідношення нової економіки і бізнес системи:

-Електронний ринок

-корпусне? Управління

-промисловість інф технологій

Необхідні умови створення нової економіки:

• Стимулювання зростання інвестицій в інф тех. До ВВП

• Рестрктуризація корпорацій з метою зниження податків

• Полегшення доступу інвестицій на фінансовий ринок збільшення венгерних? Капіталовкладень

• Сприяння розвитку підприємств культури,допомога бізнесу

• Низьке оподаткування

В сучасних умовах розвитку економіки України виникає необхідність суттєвих змін у напрямку становлення кардинально нових її складових, які б відповідали змісту стратегії формування нової економіки. Поняття „нова економіка” виступає в якості системного явища, що поступово формується в межах індустріального періоду економічного розвитку шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, інноваційних методів господарювання, інтелектуального людського капіталу, передових технологій і галузей національної економіки, пріоритету виробництва знань, послуг та становлення менталітету творчого, ефективного, раціонального бізнесу. Дослідження парадигми нової економіки, визначення характерних рис і напрямків її становлення в коротко- й довгостроковому періодах соціально-економічного розвитку країни потребує використання таких складових, як: “постіндустріальна економіка”, “економіка знань”, ”Інтернет економіка”, ”віртуальна економіка,” “креативна економіка” і ін. Ці поняття починають виникати в науковій літературі, а також у господарському житті з середини ХХ століття як наслідок кардинальних інноваційних змін в техніці, технологіях, моделях та типах економічного, соціального, екологічного, демографічного, політичного, правового, суспільного життя населення розвинутих країн і світу в цілому. Тому критеріями визначення особливостей та напрямків становлення нової економіки в країні є показники розвитку кожної з її складових. Термін “нова економіка” виступає в якості об’єднуючого цілу низку понять, кожне із яких висвітлює нові сторони, чинники та пріоритетні напрямки економічного розвитку. У їх співвідношенні слід особливо відокремити так звану “ постіндустріальну економіку”, що містить в собі зміст й визначення усіх інших взаємопов’язаних понять.

Аналіз концепції постіндустріальної економіки дозволяє сформулювати основні ознаки цієї системи: переважний розвиток сфери виробництва духовних цінностей та послуг порівняно із сферою виробництва товарів; перехід від капіталомісткого до переважно наукомісткого типу економічного зростання; зростання витрат на придбання інформації та інформаційних технологій порівняно з витратами на основні фонди; упровадження новітніх технологій, інноваційних процесів, продуктів, засобів, форм управління; реалізація здібностей людей, розвиток освіти, науки, охорони здоров’я як переважна форма нагромадження, що супроводжується різким зростанням інвестицій у виробництво знань та інтелектуального капіталу. Наукові знання стають реальним ресурсом, фактором й джерелом розвитку економіки; панування безвідходної, ефективної економіки, яка всемірно використовує новітні технології переробки вторинної сировини; зростання експорту патентів, продукції знань, творчості в обмін на товари матеріальної, індустріальної економіки; удосконалення структури ВНП, ВВП, НД і НБ в напрямку виробництва товарів і послуг, які спроможні забезпечити досягнення стратегії “ чистого економічного добробуту” тобто зростання життєвого рівня населення, збільшення їх вільного часу, збереження навколишнього середовища; ефективне використання та відтворення природних ресурсів.

Рушiйною силою економіки знань виступають інновації, а джерелом - знання, освіта, наука. Тому вона потребує суттєвого зростання кількості і якості працівників інтелектуального труда, широкого впровадження комунікаційних технологій, інноваційного продукту, що породжує постійні еволюційні та трансформаційні зміни, підвищення здатності усіх суб’єктів господарювання до нових умов існування. Як відомо, 90% усіх інновацій виникло в останні тридцять років і це супроводжувалось загостренням конкуренції та необхідністю заміни швидко застаріваючих технологій, професій, галузей, ринків, інформаційного продукту. Наприклад, тільки мобільний зв’язок та Інтернет за останні десять років набули такого розповсюдження, що породили принципово нові можливості і тренди в багатьох сферах життєдіяльності, необхідність переважного зростання рівня інвестицій в знання, освіту, технології, інновації порівняно з основними фондами. В ієрархії трудових відносин перше місце поступово займає інтелектуальна творча праця, як головний чинник економічного і соціального зростання. Економіка знань набуває певних особливостей свого існування: дискретністю знань як продукту та їх доступності до кожної фізичної і юридичної особи; інформаційною природою продукту; панування менталітету у більшості населення до безперервного підвищення здібностей й професіоналізму – найефективнішого ресурсу розвитку економіки. Становлення економіки знань потребує скорішого створення в країні національної інноваційної системи як основи забезпечення стратегії пріоритету інтелектуальної праці, інтелектуального капіталу і інтелектуальної власності. Економіка знань має перспективу перетворення у національну ідею, яка об’єднає усіх громадян країни з метою найскорішого формування нової економіки й суспільства, що будуть спроможні забезпечити цивілізаційний рівень добробуту населення.

Потреби у знаннях людина задовольняє усе життя, тому процес освіти стає безперервним і економіка повинна також здійснювати розвинуте, інтенсивне відтворення знань, ідей та умінь як особливого продукту, споживання якого дає імпульс до появи інновацій, раціональних пропозицій по удосконаленню суспільного виробництва, підвищення його якості й результативності. В умовах нової економіки найбільш ефективними виступають витрати на придбання та виробництво знань як суспільного блага, на розвиток здатності їх використання, відтворення, передачі, а також створення нових знань.

Нова економіка в останнє десятиріччя все більш набуває рис креативної економіки: активно реагує на потреби сучасності і постійні зміни в наслідок появи інновацій; демонструє пріоритетне ставлення до творчої людини; має демократичну структуру менеджменту та високу маркетингову культуру, де саме клієнт виступає як головна діюча особа. Її фундаментом стає креативний соціальний клас, тобто талановиті, мобільні люди, які живуть і творче працюють та реально створюють нову економіку в розвинутих країнах світу.

2. Види заощаджень в зарубіжних країнах

Система будівельних заощаджень може бути закритою та відкритою. Закрита – передбачає фіксацію процентів за кредитами і заощадженнями протягом усього терміну дії контракту, тоді як відкрита система передбачає становлення гнучких процентних ставок. Прикладами каст закритого типу може бути Німеччина (близько 32% населення приймає участь, а в обороті – 650 мільярдів євро, що є 40% ВВП Німеччини). Характерною рисою німецької системи житлового фінансування є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (може входити банк, іпотечна компанія і т.д., тобто комбінування). В Австрії система схожа. Ставка проценту за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від стану грошового ринку. У Франції існує відкрита система і характеризується порівняно невеликими процентними ставками, що зараховуються як на заощадження, так і на кредити. Ця система більше підтримується державою.

Системи будівельних заощаджень, які функціонують у ряді розвинених країн, мають певні особливості. Попри значну схожість австрійської системи на німецьку, ставка відсотка за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від ставок грошового ринку. Відкрита система будівельних заощаджень, що функціонує у Франції, характеризується порівняно невеликими відсотковими ставками (нижчі від ринкового рівня), — вони нараховуються як на заощадження, так і на кредити, — та сплатою державної премії.

систма житлових заощаджень, які діють у Чехії, Словаччині, Угорщині, Хорватії, схожі на німецьку модель, але існує багато варіантів моделі позиково-будівельних кас у зазначених країнах. Так, у словацькій моделі ухвалювати рішення щодо змін розмірів премії для вкладників може виключно уряд; у трьох інших країнах вона фіксується законодавчо, і зміни її розміру (схем) мають ухвалюватися парламентом

3. Характерні риси моделі технопарків США.

Технопарк – це середовище, в якій зосереджена критична маса утворення культури, науки і техніки, бізнесу і капіталу, породжує ланцюгову реакцію наукової і ділової активності міжнародного масштабу. Вперше використано в 1951 р. для позначення технологічного об’єкту в США (Каліфорнія).

В усіх розвинених країнах технопарки є основою елементів інноваційної інфраструктури. Наразі у світі нараховується 600 технопарків різних видів. Більшість з них зосереджена в США, в Європі, в Японії та в Китаї.

Модель технопарків США в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. В США технопарки орієнтовані не стільки на створенні робочих місць, а на розробці та виведенні на ринок нових продуктів та технологій. В США функціонує 140 наукових і науково-технологічних парків. 25 найбільших університетів США мають наукові парки. Концепцію створення парків вперше було реалізовано в Каліфорнії в 1950-х рр.. В країні налічується 84 науково-технологічних установ, найбільша – сили кована долина, де налічується 20% світового виробництва комп’ютерів та обчислювальної техніки і планується в найближчому майбутньому створити 1000 вільних економічних зон, обсяг інвестицій цих зон досягнення 30 мільярдів доларів.

4. Особливості здійснення державного управління Польщі щодо наближення польського права до Європейського.

Зобов’язання Польщі щодо адаптації права випливає безпосередньо з укладеної у грудні 1991 р. Європейської угоди про асоціацію, яка започаткувала співпрацю між Республікою Польщею та європейськими співтовариствами і державами-членами. Згідно зі ст. 68 Угоди «сторони визнають, що істотною вступною умовою економічної інтеграції Польщі зі Співтовариством є наближення наявного і майбутнього законодавства Польщі до законодавства, чинного у Співтоваристві. Польща докладе всіх зусиль з тим, аби забезпечити відповідність її майбутнього законодавства законодавству Співтовариства».

Водночас із застосованими заходами Польщі на шляху до Європейського Союзу, а особливо після подання 1994 р. заяви про членство, це зобов’язання набуло особливого значення: як Польща, так і Європейський Союз трактували адаптацію права як обов’язкову умову клопотання щодо членства в Європейському Союзі.

З польської сторони підставою на проведення заходів з адаптації були чергові урядові документи, з-поміж яких першою було проголошено в січні 1993 року (тобто за рік до формального подання заяви на членство) «Програму заходів, що пристосовують польську економіку і правову систему до вимог Європейської угоди».

Переклад актів європейського права на польську мову

Збереження мовної тотожності всіх держав-членів Європейського Союзу - одне з основних правил функціонування Співтовариства. Відповідно до цієї засади всі акти європейського права мають бути опубліковані кожною з офіційних мов Союзу. Польська мова стає офіційною мовою тільки з моменту вступу Польщі до Європейського Союзу, але процес пристосування польського права до права європейського вимагає, щоби принаймні найважливіші союзні акти були перекладені на польську мову ще раніше.

Процедура виконання перекладів у Польщі спочатку була децентралізована, не було системи координації і перевірки правильності перекладів. До того ж вони не були загальнодоступними. Ситуація змінилася тільки в 2000 р. разом зі створенням Департаменту перекладів в Управлінні Комітету європейської інтеграції (УКЄІ), який тепер виконує нагляд за всією роботою над перекладами.

Перевірка відповідності проектів правових актів до європейського права

Виконання законодавчих заходів з метою адаптації до права ЄС вимагає перевірки відповідності проекту нормативного акту до європейського права. Таку перевірку слід провадити на кожному етапі законодавчої роботи: під час підготовки проекту акту, його схвалення (а коли готується закон — протягом усього періоду його проходження в парламенті), а також після його подання на промульгацію (оприлюднення). У Польщі ця система формувалася поступово, починаючи з 1992 р., і тільки 1997 р. охопила всі етапи законодавчих дій і проекти, що надходять від усіх авторів пропозицій.

Практика перевірки урядових проектів законів з погляду їх відповідності до європейського права сформувалася в Польщі 1992 р., отже, ще напередодні набрання чинності Європейської угоди.

Характерною рисою польської системи є те, що жодна з характеристик на тему відповідності проекту закону до європейського права не є обов’язковою для парламенту. В результаті у ІІІ каденції Сейму (1998–2001) аж 17% законів, які містили приписи європейського права, були ухвалені всупереч негативній рецензії щодо їх відповідності до права Європейського Союзу. + переклад

У рамках виконавчої влади найістотнішу роль у процесі адаптації відіграє Рада Міністрів, яка конституційно зобов’язана і уповноважена реалізувати зобов’язання, які має Польща за міжнародними угодами.

Роль другого органу виконавчої влади — президента — у процесі пристосування права полягає насамперед у підписанні законів з адаптації і направленні їх на публікацію у Віснику законів, що є умовою їх впровадження в життя. Президент на підставі думки своїх експертів може відмовитися підписати закон, якщо визнає його таким, що суперечить зобов’язанням Польщі стосовно Європейського Союзу.

Головним завданням законодавчої влади — Сейму й Сенату — у процесі адаптації є схвалення законів, які мають на меті адаптацію польського права до європейського права.

Роль судової влади у процесі адаптації польського права незначна, хоча все частіше з’являються в судочинстві посилання на право Європейського Союзу. Істотним повноваженням є право Конституційного трибуналу приймати рішення щодо відповідності міжнародних угод до польської Конституції, в тому числі Європейської угоди і Акцесійного трактату.

5. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у сфері будівництва

Білет 14

1. Державне управління в сфері промисловості

2. Державна політики та система органів ПЕК

Постанова КМ від 17.02.1995 р. №125 «Про затвердження національних програм нафта і газ України до 2011 р.» Програма не передбачає зменшення імпорту російських енергоносіїв протягом найближчих 20 років. По цій програмі планувалося постійне ввезення нафти 40 млн тонн і 150 млрд кубометрів газу. Кучма підписав угоду «Про самозабезпечення України сибірською нафтою, обсягом 20 млн тонн на рік за рахунок відновлення недіючих свердловин, що вийшли з ладу в Тюмені. На той час Україна потребувала 5 млн тонн нафти, тобто для того, щоб наладити виготовлення 20 млн тонн нафти, потрібно було мати в 4 рази більше свердловин та працівників. Угода не мала розвитку. У національній програмі було закладено обсяг видобутку запасів сировини на рівні 5% від рівня виявлених на той час, тоді як на той час вже мали 1 млрд вітчизняних запасів. Росія обіцяла продавати газ не за світовими цінами. Росія не виконала свою обіцянку. На сьогоднішній день обсяг запасів нафти в Україні оцінюється в 1 млрд нафти і 1,2 млрд трильйонів газу.

В Нідерландах є запаси свого газу, яких вистачить на 25 р., в Норвегії на 23 р. Норвегія кожен врік видобуває 100 млн тонн на рік, така ж картина у Великій Британії, при цьому в Німеччині нафти вистачає на 17 р., в Італії на 13 р. вистачить запасів газу. Якщо Україна буде користуватися газом в повній мірі, газу вистачить на 63 р. В Росії вистачить газу на 80 р.

Брітіш Петролеум закупила в Москві всі матеріали для нафтобудування в Україні за 1,5 млн фунтів-стерлінгів. Україна відмовилися від пропозицій Великої Британії та США щодо видобування українських енергоносіїв.

США та Канада. Вистачає своєї нафти та газу на 7-8 років.

Україна може конкурувати з покладами нафти з Кувейтом.

Поклади цирконію. На загальну суму 1,5 млрд доларів США. Попит на цирконій в Україні збільшується щорічно на 20%. В Європі лише Україна має промислові поклади цирконію, які за своїми запасами перевищує запаси США та Китаю. Україна займає 4 місце за виробництвом цирконію.

Пріоритетні завдання державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки в Україні:

1. Реалізація енергоефективних інвестиційних проектів, спрямованих на скорочення енергетичних ресурсів, а саме: збільшенням видобуванням власних паливно-енергетичних ресурсів (нафта, газ, вугілля). Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

2. Приведення цін і тарифів на енергоносії до відповідного рівня.

3. Інтеграція об’єднаної енергетичної системи України до трансєвропейської.

4. Створення сучасного нафтопереробного виробництва з глибокою переробкою нафти. Зменшення енергетичної залежності України. Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів.

4. Сутність та принципи державної економічної політики

Сутність, принципи та складові економічної політики.

Економічна політика включає в себе два компоненти – позитивний та нормативний. Позитивний ставимо питання: що відбувається. Нормативний: як має бути. Поєднання двох компонентів є ідеальним. Нормативний компонент превалює.

Державне регулювання є складовою економічної політики. Обумовлюється питомою вагою позитивного і нормативного компонентів.

Економічна політика – це концентрована науково-обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого управління функціональним розвитком економіки на макро і мікро рівні з метою забезпечення загального розвитку в країні.

Економічну політику формують певні політичні суб'єкти:

1. носії економічної політики – відносяться суб'єкти, які законодавчо закріплені (уряд, ВРУ і т.д.);

2. носії впливу на економічну політику – ці суб'єкти не беруть участі в розробленні економічної політики .але можуть суттєво впливати на цей процес (політичні рухи, партії, громадські об'єднання).

Загальні принципи економічної політики:

• науковість;

• комплексність;

• реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;

• конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;

• альтернативності;

• чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму форм і методів її досягнення.

5. Проблеми світової глобальної трансформації

Проблеми пост індустріальних країн

1. автоматизоване масове виробництво ком програм

-мотивація організації цих програм

-створення унікальних продуктів

2. відбувається великий вплив на соціальні відносини в країнах

3. існуюча нерівність технологій (азія на невисокому рівні що призводить до дисбалансу)

Актуальні проблеми світової трансформації

1. перерозподіл владних повноважень з нац. На транснаціональний рівень

2. поява нових суб’єктів влади(сама глобальна держава міжн регулювання організовує неформальні центри впливу з надз високим …)

3. криза ідеологічних і практичних основ нац. Державності

4. феномен систем країн

5. де формалізація влади та зменшення ролі публ політики?

6. Суддівська влада що не мінялася

7. Поява нової спільноти глобальної півночі яка розбігається з глобальним півднем

8. Зрощення політичних та ек функцій

9. Просторова локалізація різних видів господарської діяльності

10. Поява нової форми світового поділу праці(перерозподіл світового доходу та стягнення глобальної ренти)

11. Ровиток транснаціональних мереж співробітництва та мереж вцілому

4. Загальна характеристика Угоди про технічні бар'єри у торгівлі

Кодекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою недопущення пере­творення стандартів на бар'єр для міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до міжна­родно визнаних нормативів.

Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і при­мусових стандартів. Угода про технічні бар'єри в торгівлі спрямова­на на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно уз­годженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармоні­зації стандартів на планетарному рівні (on a world-wide basis).

В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вжива­ється щодо стандартів, дотримання яких обов'язкове, а власне тер­мін "стандарт" вживається до добровільних стандартів (voluntary standards).

Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики про­дукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.

Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих това­рів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.

Технічні правила повинні відповідати таким умовам: • застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;

• застосовувати до імпортованих товарів принцип національного

режиму;

• формуватися і використовуватися способом, який не створює не­

потрібних перешкод для торгівлі;

• базуватися на науковій інформації.

В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть між­народні стандарти як основу для національних стандартів. Міжна­родні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компе­тентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на клі­матичні, географічні та технічні чинники.

Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базу­ються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідом­лення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організа­ції торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам екс­порту прокоментувати проекти стандартів (draftstandards) і сприя­тиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.

Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випад­ках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.­

Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.

Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й ор­гани місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею по­рядку.

Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good Practice), який визначає по­рядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі прин­ципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів. Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прий­няті, має публікуватися щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні органи повинні надіс­лати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів / Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про публікацію, а також повідомити, як і де можна одер­жати цю інформацію.

Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких на­лежать питання стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів від зацікавлених осіб із зарубіжних країн.

Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу нев­пинно зростає. Споживачі вимагають, щоб товари відповідали стан­дартам якості та безпеки і не були шкідливими для здоров'я.

Білет №24

1. Основні напрями підприємництва нового типу

2. Інституційність економічної політики

3. Дати визначення технопарку і бізнес-інкубатору

Технопарк – це середовище, в якій зосереджена критична маса утворення культури, науки і техніки, бізнесу і капіталу, породжує ланцюгову реакцію наукової і ділової активності міжнародного масштабу. Вперше використано в 1951 р. для позначення технологічного об’єкту в США (Каліфорнія).

Регіон науки – це великий науково-технологічний комплекс з розвиненою інфраструктурою в сфері обслуговування, що охоплює значну територію, межі якої приблизно збігаються з адміністративними межами, такими як район, або округ.

Технополіс – це науково-виробничий комплекс з розвиненою сферою обслуговування але охоплює територію окремого міста. В ньому можуть існувати технопарки. Технополіси – це найпрогресивніша форма регіональної організації інноваційно-підприємницької діяльності для ефективного розвитку прогресивних технологій та інновацій. В загальному вигляді технополіс являє собою територіальне утворення .міського, або селищного виду, орієнтованих на реалізацію активної взаємодії науки і промисловості, комерційного освоєння наукових досліджень і підтримки малих науково-дослідних центрів

Більшість технопарків США мають технологічні бізнес-інкубатори, які не тільки створюють нові підприємства, але й є фактично ініціатором розвитку регіонів. Це дуже вдала форма підтримки малого і середнього підприємництва. За останні 10 років в США відбулося значне зростання з декількох десятків до шестисот інкубаторів. Всього в світі налічується близько 2000 бізнес-інкубаторів. Технопарки можуть діяти не тільки тимчасово, але й постійно. При цьому технологічні бізнес-інкубатори є складовою технопарку.

Бізнес-інкубатор – це інноваційні центри, ін новатори технологій. Можуть виступати в двох ролях: як самостійна організація, що підтримує підприємництво, а також може виступати в ролі складника технопарку, який виконує ті ж функції, але вже в оточенні інших технопаркових структур. Бізнес-інкубатор може бути однією будівлею, також і кількома будівлями.

5. Загальна характеристика ТРІПС

Уго́да про торгове́льні аспе́кти прав інтелектуа́льної вла́сності (англ. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорочено TRIPS, звідси походить український варіант назви ТРІПС) — міжнародна угода, що адмініструється Світовою організацією торгівлі та встановлює мінімальні стандарти для визнання та захисту основних об'єктів інтелектуальної власності. Цю угоду було прийнято під час Уругвайського раунду Генеральної угоди по тарифам та торгівлі (ГАТТ) у 1994 році.

Інтелектуальна власність є безпосереднім об’єктом міжнародної торгівлі та становить близько 2% від усього світового товарообігу, більшість якого регулюється правом Світової організації торгівлі, членом якої є і Україна. Вступ до Світової організації торгівлі (далі – СОТ) зумовив необхідність ретельного вивчення права цієї організації та зокрема Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності.[1]

Історичні передумови створення СОТ та підписання угоди ТРІПС були доволі складними оскільки, з одного боку, власники прав ІВ намагалися монополізувати права на свої винаходи, а з іншого – суспільство отримати дешеві товари з інтелектуальною складовою. Для досягнення балансу прав власників та інтересів суспільства у 1994 р. була прийнята Угода ТРІПС внаслідок чого права ІВ були включені в багатосторонню систему торгівлі у якості її об’єктів Базові стандарти ТРІПС

Термін захисту майнових авторських прав має бути не менше 50 років після смерті автора, для фільмів та фотографій цей строк становить відповідно 50 та 25 років з моменту створення.

Авторське право має надаватись автоматично і не може залежати від виконання жодних формальностей, таких як реєстрація.

Комп'ютерні програми розглядаються як літературні твори з точки зору авторського права і мають ті ж самі умови захисту.

Національні обмеження авторського права, такі як добропорядне користування у Сполучених Штатах, мають бути чітко обмежені.

Патенти мають надаватися у всіх галузях технології, однак дозволяються винятки з метою захисту суспільних інтересів. Термін захисту майнових прав, що надаються патентом, має складати не менше 20 років.

Перелік об'єктів, що не можуть бути запатентовані, має бути обмежений так само, як і обмеження авторського права.

Кожна держава має надавати громадянам інших країн, що приєднались до ТРІПС, такий рівень прав у галузі інтелектуальної власності, який вона надає своїм власним громадянам.

5. Державне регулювання і функції управління економікою

білет № 3:)))

1. Система технопарків США

2. Договір концесії

3. Міжнародні операції в сфері послуг

Різні характеристики послуг впливають на спосіб, яким здійснюються міжнародні операції. Якщо міжнародні операції з товарами передбачають їх фізичне переміщення з однієї країни до іншої, то тільки деякі види операцій з послугами передбачають рух через кордони. Однак для більшості операцій у сфері послуг час і місце споживання не можна відокремити, що вимагає наближення постачальника послуг до споживача.

Послуги на міжнародному рівні надаються із застосуванням чотирьох способів, зокрема:

1) транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації (консультації по телефону або по факсу, постачання послуг поштою, переказ грошей через банки) чи послуги, вкладені в товари (технічний звіт консультанта, програм не забезпечення на дискеті), транспортні послуги;

2) споживання за кордоном, тобто переміщення споживачів до країни експорту. Постачальник не переміщується (туризм, освіта, медичні послуги в лікарні іншої країни, послуги з ремонту суден, якщо судно однієї країни відправляється до іншого для ремонту);

3) комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги (відкриття філії чи дочірньої компанії). Постачальник послуг переміщується, а споживач не переміщується (наприклад, прямі іноземні інвестиції, тимчасова трудова міграція, банківська послуга, що надається через філію чи відділення іноземного банку);

4) присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг (наприклад, гастролі театрів, артистів, лекції професорів університетів, послуги архітекторів, юристів, подорожування іноземного консультанта до країни для надання консультаційних послуг) [80, с. 204-211 ].

Загальна кількість послуг, якими торгують останніми двома способами, значно вища від тих, котрими торгують у випадку застосування перших двох. Однак новітні досягнення комунікаційних технологій і розвиток електронної торгівлі створюють дедалі більше можливостей для компаній надавати послуги в режимі транскордонного переміщення, не створюючи комерційної присутності в країні-імпортері

Можливі випадки, коли для надання послуги може використовуватись не лише один спосіб постачання. Наприклад, певна консультаційна послуга може бути надана засобами телекомунікації і безпосередньо присутніми фізичними особами.

5. Субсидіарність державного управління

Європейська хартія місцевого самоврядування закріплює в європейському законодавстві принцип субсидіарності як такий, що визначає розподіл. Поняття “субсидіарність” констатує, що місцеві умови та обставини не тільки різняться між собою, але й змінюються протягом певного відрізку часу. Тому обсяг послуг, що надаються, так само як і обсяг функцій місцевих органів управління повинен відповідати весь час змінюваним та оновлюваним потребам і умовам, враховуючи місцеві вимоги та побажання повноважень різних рівнів публічної влади у державі. Застосування принципу субсидіарності можливе лише в ієрархічних структурах, поза межами яких він не існує, втрачає сенс свого існування. Водночас у жорстко централізованих ієрархіях не може бути мови про його використання. Сучасне людство прийшло до необхідності критики та засудження жорстких централізованих державних систем, до розуміння того, що метою прогресу є турбота не тільки про державу, але і про кожну людину. Тому ієрархічна модель “держава для одного правителя” засуджується з сучасних позицій. Компетенція держави не повинна поширюватися на всі колективні рішення у соціумі: задоволенню одних потреб краще відповідають добровільні асоціації, громадські організації, інших – органи муніципальної влади, ще інших – міжнародні домовленості, наддержавні органи управління. Громадянське суспільство, держава, органи місцевого самоврядування – усі вони мають належні їм сфери впливу.

Із преамбули Маастрихтського договору 1992 р. про Європейський Союз випливає, що у сферах, які не підпадають під його виключну компетенцію, Співтовариство діє відповідно до принципу субсидіарності, під яким розуміється його право вживати ті чи інші заходи (норми), якщо й оскільки цілі не можуть бути досягнуті достатньою мірою державами-членами і тому можуть бути більш успішно здійснені саме на рівні Співтовариства. Так, О. Скакун вважає, що відповідно до принципу субсидіарності саме держава визначає повноваження, які повинна віддати представницьким органам на місцях та їх виконавчим комітетам в обсязі, який вони можуть виконати. У той час як В. Кравченко вважає, що субсидіарність передбачає формування компетенції органів місцевого самоврядування обов´язково з низового (місцевого) рівня . На думку О. Алексєєва та П. Щедровицького, децентралізація державного управління як спосіб реального втілення принципу субсидіарності за будь-яких умов має супроводжуватися паралельним посиленням інструментів державного контролю. На відміну від цього Е. Уткін та А. Денисов доводять, що з принципу субсидіарності випливає те, що більш високий рівень управління може втручатися в дії більш нижчого лише тією мірою, якою останній виявив свою нездатність до ефективного управління А. Заєць невід´ємною складовою принципу субсидіарності вважає обов´язок держави наділити органи, які надають послуги населенню, організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, достатніми для забезпечення обсягу та якості цих послуг відповідно до загальнодержавних соціальних стандартів.

5. Сьома рамкова программа

Сьома рамкова програма ЄС. Програма є основним інструментом фінансування наукових досліджень та наукових розробок на період з 2007 по 2013 р. Він є можливим засобом реалізації Лісабонського договору про розвиток конкурентоспроможності. Також програма спрямована на побудову єдиної європейської зони знань на базі досягнень попередніх рамкових програм. Спрямована на зміцненні соціально-економічних чинниках розвитку Європи. Структура програми базується на 4 фазах: …, ідеї, люди, ресурси. Бюджет затверджений у розмірі 50 мільярдів євро.

Білет 4

1. Необхідність реформування ЖКГ Німеччини

2. Система утворення технопарків

3. Заощадження контрактів у житловій сфері

4. Цілі та мета реформування ЖКГ у Німеччині

5. НПА у сфері будівництва

білет 7. 1. державне управління характеристика. 2. державна політика та органи у сфері пек. 3. недоліки договірної системи будівництва чи накопичення.(шось в цьому роді) 4. жкг нпа органи. 5.нова фірма.

Білет 19

1.актуальні проблеми глобальноії трансформаціі

2.державна економічна політика цілі теоріі

3.принципи реформування у сфері транспорту

4.державне управління у сфері промисловості

5.адаптація законодавства до ЄС программа

7.

Державна політика, паливно-енерг комплекс

Держ управл еконміки, структура органів у цій сфері

Нова фірма, напрями діяльності

Недоліки контрактних заощаджень в будівництві

Правове забезпечення, органи жкг

Білети 12

1. Поняття турбулентності сусідів

Програма ЄС 2010. Мета: побудувати стратегію розвитку Європи на початку нового століття на умовах жорсткої конкуренції з іншими регіонами світу. З урахуванням складності і суперечності у наймогутнішій континент світу. Програма складається з декількох макросеансів, що розроблені з урахуванням технологічного передбачення.

Сценарії.

1. «Тріумфальний ринок», що базується на американській моделі технологічних інновацій і організації виробництва. Передбачений швидкий економічний розвиток, але при цьому вона у меншому ступені зорієнтована на традиційний ля Європи високий рівень соціального захисту населення.

2. «Розмежована відповідальність» - ґрунтується на ідеї поступового розширення ЄС і має супроводжуватися розвитком економічних і суспільних відносин між країнами-сусідами, а також створенні системи безпеки і соціальних гарантій, покладення на нових членів ЄС повної відповідальності за стандарти ЄС.

3. «Турбулентне сусідство» - захист і розмежування країн-членів ЄС від східних сусідів.

Основні з них такі:

- "тріумфальний ринок" ґрунтується на американській моделі технологічних інновацій та організації виробництва, яка передбачає швидкий економічний розвиток, але менш зорієнтована на традиційний для Європи високий рівень соціального захисту населення;

- "розмежована відповідальність" основана на ідеї поступового розширення ЄС водночас із розвитком економічних і суспільних відносин між країнами-сусідами, створенням пан-європейської системи безпеки та соціальних гарантій і покладанням на нових учасників європейського простору повної відповідальності за дотримання його стандартів;

- "турбулентне сусідство", на відміну від перших двох, має песимістичний характер. Його суть зводиться до "захисту" і відмежування країн - учасниць ЄС від східних сусідів (на жаль, до них поки що належить і Україна), де, за оцінками авторів сценарію, продовжуються процеси нестабільності, високої корупції, є проблеми, пов'язані з організованою злочинністю, тероризмом та еміграцією. Рекомендації, що випливають із цього сценарію, полягають у впровадженні жорстких візових режимів на східних кордонах ЄС, посиленні митних вимог, застосуванні селективності у сфері гуманітарних відносин.

2. Види та система фінансових будівельних заощаджень німеччини і франції

3. Субсидії жкг німеччини

Східна Німеччина. Реформування почалося з 1990 р. і орієнтовано воно було на досягнення кількісних результатів і пріоритет надавався на масове будівництво житла. Належного ремонту не було. Більшість квартир перебувало у власності держави, або муніципалітету, деякі квартири перебували у власності товариств (товариства працівників з будівництва житла, як радянські кооперативи). Оплата поділялася за видом послуг (фіксована). Надавалися державні субсидії: 1) населенню, що мешкало в державному житловому фонді отримувало прямі субсидії (адресні); 2) товариства працівників з будівництва житла отримували субсидії через комунальні підприємства; 3) власникам приватних будинків субсидії не надавалися. Першим заходом для полегшення сфери стала відмова щодо надання субсидії через комунальну сферу (відмова від другого пункту, залишилося лише адресне субсидіювання), надавалися кредити, які використовувалися для модернізації сфери, реорганізація житлового фонду, житлові кооперативі перетворювалися у союзні особи, які були самостійними. Відбулося підвищення відповідальності житлових підприємств за несплату комунальних послуг. Сфера була передана у приватні руки, земля була передана до власності підприємств, були створені міські та комунальні компанії, створені ринкові умови для роботи комунальних компаній Міські комунальні компанії надають додаткові послуги (управління документацією та інше). Муніципалітети залучали інвесторів і продавати акції. Населення отримало конкуренцію.

4 функції державного регулювання економіки

5.Нормативно-правове регулювання державного управління та система органів у сфері інновацій

Білет 21

1. Органи на іх повноваження в сфеоі підприємницькоі діяльності

2. Концепціі економічноі політики держави

Концепція державної економічної політики складається з:

• аналіз стану економіки;

• аналіз цілей;

• аналіз відповідностей інтересам системи;

• аналіз застосування інструментів державного регулювання.

Концепція державної економічної політики не може мати безконфліктного характеру, оскільки дії держави обов’язково зачіпають інших.

Етапи формування і реалізації державної економічної політики:

• визначення суспільних проблем і цілей політики (етап ініціювання політики);

• розроблення державної економічної політики (етап формування політики);

• здійснення та моніторинг державної економічної політики;

• оцінювання і регулювання державної економічної політики.

Моделі державної економічної політики.

1. Згори вниз (рішення приймається на вищих рівнях управління).

2. Знизу вгору (формування політики відбувається на нижчих ланках).

3. Змішана (поєднує елементи першої та другої).

Види державної економічної політики:

• розподільна;

• перерозподільна;

• регулювальна;

• адміністративно-правова;

• стратегічна;

• антикризова.

Розподільна. Пов’язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (наука, освіта).

Перерозподільна. Певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи.

Регулювальна політика. Включає дії органів державної політики з регулювання різних видів діяльності.

Адміністративно-правова. Пов’язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави.

Стратегічна. Охоплює взаємини із зарубіжними державами.

Антикризова.

Підходи до вивчення державної економічної політики.

1. Інституціоналізм. Розглядає державну економічну політику як інститут.

2. Концепція політичного процесу.

3. Теорія груп. Групова боротьба, при цьому визначається економічна політика.

4. Теорія раціоналізму. Базування на розробленні новітніх технологій управління.

5. Теорія гри. Вибір у конкурентній боротьбі двох най конкурентніших сторін.

6. Теорія суспільного вибору – як результат діяльності окремих видів індивідів, які виходять із своїх власних інтересів і приймають відповідні рішення.

7. Теорія відкритих систем. Державно-економічна політика, як наслідок відповіді політичної системи на потреби відповідних структур.

3. Основні наслідки інформглобалізаціі

4. Реформування жкг комплексу: нормативні положення

5. Законодавство у паливно-еннргетичній сфері

Білет 23.1)Наслідки інформаційної економіки для держав. 2)види цілі інструменти економічної політики. 3)"нова економіка" 4)IAST 5) Угода СОТ про С Г

26 білет

1.основні моделі технопарків та їх характеристика

2.актуальні проблеми світової глобальної трансформації

3.законодавство в земельній сфері

4.мережа як організаційна форма

5.системи заощаджень будівництва та типі фінансування

28 билет

1.Правове забезпечення поліклініки у сфері промисловості

2.Нова економіка:основні напрями розвитку

3.Нова фірма:умови створення та напрями діяльності

4.Поствестфальська структура

5.НП забезпечення державного управління та органи у сфері інвестицій

25 білет

1.IASP

2.Сьома рамкова Програма ЄС

3.Глобальні тенденції по Несбіту

4.Нова фірма

«Нова фірма». Ця форма має мати наступні риси:

• людський капітал повинен виступати основним елементом активів;

• гнучкі контракти із співробітниками, структурними підрозділами, партнерами по бізнесу;

• переважання у бізнесі патентів, бізнес-угод, ноу-хау.

Для створення «Нової фірми» необхідно:

• сучасний підприємницький прошарок;

• сучасне конкурентне середовище;

• реальна державна підтримка;

• діюча фінансово-банківська система;

• ефективний фондовий ринок;

• налагоджений інвестиційний процес.

5.Сприятливі умови для підприємництва

Білет 28

1,умови успішної діяльності підприємства

2.передумови "нової економіки"

3.принципи держ підтримки іноваційної структури

4.будівельні забезпечення,типи

5.характеристика Угоди про торгівлю послугами

білет 27

1. поняття розмежована відповідальність

2. методи+функції держ. рег.

3. складові концепції держ. економ. політики

4. нпа+органи промисловість

5. мережа

Білет 22.

1. Програма технологічного передбачення ЄС

2. Види і принципи економічної політики

3. Напрями реформування жкг в україна

4. Наслідки для країн, які використовують інформаційну модель економіки (дослівно не памятаю)

5. Угода сот про запобіжні заходи

Білет 18