2. Сучасні економічні течії

З кінця XIX ст. починають формуватися нові підходи в економічній науці і протягом тривалого часу її різні напрями так чи інакше концентрувалися навколо двох основних проблем: трудовій теорії вартості і теорії граничної корисності.

Неокласичний напрям виник як реакція на економічне учення К.Маркса. Воно панувало до 30-х років 20-го сторіччя і оспівувало епоху вільного підприємництва.

Головна проблема, яка знаходилася в центрі уваги неокласиків (Альфред Маршалл (1842-1924) Артур Пігу (1877-1959) і ін.), - задоволення потреб людини. Ключова ідея Маршалла полягала в переміщенні зусиль з теоретичних суперечок про вартість до вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, що визначають процеси, що протікають на ринку. По Маршаллу, у міру споживання нових одиниць, частин, доль блага, темп наростання корисності падає, додаткова корисність, що привносить кожну нову частку, знижується.

Згідно виробленому неокласиками підходу, ціна товару визначається двома чинниками: граничною корисністю (з боку покупця) і витратами виробництва (з боку продавця).

Принципи граничної корисності послужили підставою для розробки обширної концепції граничних величин. Велика депресія 29-33 років 20-го ст. показала неможливість шляхом вільної конкуренції вирішувати соціально-економічні проблеми і суперечності сучасного миру. Було потрібно серйозне втручання держави в хід економічного життя.

На хвилі кризи 30-х років виникла теорія ефективного попиту, яка запропонувала свої рецепти регулювання економіки і знайшла застосування на практиці, стала складовою частиною економічної політики багатьох держав. Автором цієї теорії був англійський економіст Джон Кейнс (1883-1946). Його ідея полягала в тому, щоб застосувати методи активізації і стимулювання сукупного попиту (загальній купівельній спроможності) і тим самим впливати на розширення виробництва і пропозицію товарів. Держава може впливати на інвестиції за допомогою регулювання рівня відсотка, або здійснюючи інвестиції в суспільні роботи. Інвестиції по Кейнсу грають вирішальну роль в розширенні платоспроможного попиту, а попит створює пропозиція. Він не вірив в саморегулюючий ринковий механізм і вважав, що для забезпечення економічної рівноваги необхідне втручання ззовні.

У 70-80 роках, коли надмірне втручання держави в економіку почало гальмувати розвиток суспільного виробництва, знову стає актуальним неокласичне учення і залишається таким по теперішній час. Воно представлене теоріями монетаризму і неолібералізму.

Монетаризм – це теорія стабілізації економіки, в якій очолюючи роль грають грошові чинники. Для 70-х років стало характерним не безробіття, як це мало місце за часів великої депресії, а інфляція при одночасному зниженні виробництва (стагфляція). Почалася переоцінка цінностей. Було висунуто гасло "назад до Сміту", що означало відмову від методів активного державного регулювання.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію полягає в детальному дослідженні механізму дії грошового миру на товарний світ. Управління економікою представники цієї теорії зводять до контролю держави над грошовою масою, емісією грошей, до досягнення збалансованості державного бюджету. Визнаним авторитетом цього напряму є американський економіст Мільтон Фрідман (1912 р.).

Неолібералізм – ще один напрям в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю. Його представники відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Приватне підприємництво само здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її підйом і добробут населення. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і піти від зайвої регламентації ринку.

Одним з основоположників і за головного теоретика неолібералізму вважається Фрідріх фон Хайек ("Згубна самовпевненість" і "Дорога до рабства" (1992). У своїх роботах він відстоює принцип максимальної свободи людини.

Інституційно-соціологічний напрям (Д. Гелбрейт та ін.) розглядає економіку як систему, де стосунки між господарюючими об'єктами складаються під впливом економічних і зовнішньоекономічних чинників, особливо техніко-економічних. У цьому напрямі виняткове значення надається трансформації сучасного суспільства під впливом науково-технічного прогресу. Останній веде до подолання соціальних суперечностей і безконфліктної еволюції суспільства від індустріального до постіндустріального.

Сучасна економічна теорія характеризується великою кількістю напрямів, шкіл, течій.

Основні:

1) неокласичне;

2) кейнсіанське;

3) монетаризм;

4) інституційно-соціологічне.

Вони розрізняються трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.

Такі в загальному плані основні напрями в сучасній економічній думці. Правлячі структури і політичні партії суверенних держав, що виникли на розвалі СРСР, намагаються вивести економіку держав з кризи, дотримуючись того або іншого напряму.

Економічна наука України в сучасних умовах повинна творчо використовувати світовий потенціал економічної думки.