46. Охарактеризуйте алопатичний спосіб видоутворення. Наведіть приклади.

Алопатричне (географічне) видоутворення. За цим способом новий вид виникає з однієї або суміжних популяцій, які перебу вають на периферії вихідного виду, з обов’язковою подальшою географічною ізоляцією форм, що еволюціонують.

Вагомий вклад у вивчення географічного способу видоутво рення зробив Е. Майр. Він виявив, що при такому способі видо утворення географічно ізольовані популяції (ізоляти) можуті. бути розміщені по всьому ареалу виду, де є перешкоди, але наіі більше значення для видоутворення мають ізоляти, які утворю ються по краях ареалів, на островах архіпелагів, у горах, оскіль ки в цих умовах утруднюється потік генів і спостерігаються великі відмінності в умовах проживання організмів.

Прикладом географічного утворення видів у рослин може бути розділення вихідного виду конвалії звичайної (Convallaria majalis) на п’ять територіально відмежованих підвидів. Перший підвид росте в лісовій зоні Європи, другий — на схилах Кавказу, третій — в горах Закавказзя, четвертий — в Забайкаллі і п’я тий — на Далекому Сході. Материнський вид конвалії сформу вався в палеогені, а в нижньому антропогені розпався на згадані підвиди, які відрізняються між собою за морфофізіоло гічними ознаками. Вони настільки специфічні, що деякі систе­матики зараховують їх до окремих видів.

Класичним прикладом географічного видоутворення серед тварин є підвиди великої синиці (Parus major), яка широко роз селилась на Земній кулі. Географічні раси великої синиці відріз­няються за забарвленням спини і черевця, товщиною дзьоба, довжиною хвоста та іншими ознаками. Вид великої синиці пред­ставлений трьома підвидами, які зустрічаються в трьох групах ареалів — євразійському, південноазійському і східноазійсько му, південноазійському. Представники вихідного виду в півден ній і східній зонах контакту схрещуються з двома іншими підвидами. Східноазійські і євроазійські, перебуваючи разом у долинах ріки Амур, не схрещуються. Вчені вважають, що підви­ди згаданих синиць сформувалися з настанням неогенових похо лодань клімату.

Процес географічного видоутворення добре простежується у нидів, які проживають на океанічних островах. Наприклад, н'іорки, поширені на Галапагоських островах. В щоденнику кііідрівки на кораблі «Бігль» Ч.-Р. Дарвін зазначив, що най­цікавішою закономірністю у цих ендемічних птахів є чітка поступовість у зменшенні дзьоба у різних видів, починаючи з ні іикого дзьоба, як у дубоноса, і закінчуючи дзьобом, як у ніолика. Всебічне вивчення цієї групи птахів було проведено нгодом Джоном Леком. За його дослідженнями, в’юрки репре­сії товані 13 ендемічними для Галапагоських островів видами. Чотирнадцятий, близький до них, вид поширений на Кокосово­му острові, за 960 км на північний схід від цього архіпелагу. Із

ІЗ галапагоських видів — 12 об’єднані в три родові групи: !ісмляні (Оеовріга), деревні (Сатагіїупсішз), славкові (СегІЬісІе-

113. >її) в’юрки (див. рис. 1.9).

Основна ознака, за якою добре відрізняються всі види цих н'юрків, — будова дзьоба. Так, у кактусового земляного в’юр- Кіі (Оеовріга вапсіепз) дзьоб довгий, а язик розщеплений. Цей нид живиться на квітах кактусів. Основною їжею великого іісмляного в’юрка (Оеозріга тадпігозітіз), який має товстий диьоб, є насіння рослин. Дятловий деревний в’юрок (Сата- і ІіупсЬиз раїїісіиз) має прямий дзьоб, що нагадує дзьоб дятла, Яким він може довбати дерево, добуваючи комах. На відміну під дятлів цей в’юрок не має довгого язика, за допомогою якого міц міг би діставати комаху з-під кори. Цю функцію він вико­пує іншим способом: видовбавши дірку, птах бере в дзьоб как­тусову голку або невеличку гілочку і виковирює комаху з її сховища.

Всі види дарвінівських в’юрків не схрещуються між собою, що свідчить про наявність між ними ізолюючих механізмів.

Процес формування видів дарвінівських в’юрків пояснюєть­ся так. Він почався з колонізації архіпелагу предковою формою, що зуміла подолати морські простори, які відділяли Галапагось- с і острови від материка. Припускають, що цей предок вперше диференціювався на різні форми в умовах географічної ізоляції життя на островах.

Дарвінівські в’юрки є прикладом адаптивної радіації на форми, що виробили спеціальні пристосування до живлення насінням, плодами, комахами і пагонами рослин. Це робить можливим їх сумісне існування навіть у межах одного острова.