3. Охарактеризуйте занепад природничих знань в епоху Середньовіччя.

Після бурхливого розвитку наук у країнах Давнього світу (Індії, Китаї, Єгипті, Греції) у VI—XIV ст. в Європі настав період «темного» Середньовіччя, що супроводжувався занепадом при­родознавства. Всіх, хто висловлював ідею розвитку природи або читав твори давніх мислителів, спалювали на вогнищах. Заги­нуло сотні талановитих учених, знищено тисячі книг. Так, лише в Іспанії за століття спалено на вогнищах приблизно 35 тис. осіб і понад 300 тис. зазнали катувань.

Протягом майже тисячоліття розвиток науки був загальмо­ваний, тому вона перебувала на дуже низькому рівні. Про це свідчать загальновизнані в ті часи книги про природу «Фізіо­лог» та «Бестріарія», в яких містилися відомості про живу при­роду. «Фізіолог» перекладений багатьма мовами і є збіркою байок про тварини, рослини та мінерали, здебільшого згадувані в біології. Іі ньому описано всього 40 тварин, серед яких чимало вигаданих (дракони, сирени, сатири тощо). Самі описи заснова­ні на біблійних оповіданнях, анекдотах і додатках містичного, символічного та моралізаторського характеру. Аналогічний зміст мала й книга «Бестріарія».

За таких умов наукові знання про природу накопичувались надто повільно, панувала схоластика. З’являлися ідеї про само­зародження тварин (метеликів із квітів, мишей із ганчірок тощо) та взаємні перетворення різних видів. Книги були насиче­ні описами казкових тварин. Щоправда, деякі середньовічні вчені закликали до об’єктивного вивчення природи. Так, німецький монах Альберт Больштедський (1206—1280) опублі­кував багатотомну енциклопедію з розділами про рослин і тва­рин. Спираючись на дані Арістотеля, Плінія, Галена, він подав основи класифікації та описав поведінку тварин.

Великим зведенням середньовічних знань про живу природу були «Повчання Володимира Мономаха» (XI ст.), багатотомне «Дзеркало природи» Венсена де Бове (XIII ст.), «Про повчання та подібність речей домініканського монаха Іоана Сієнського» (початок XIV ст.). Проте у згаданих працях рослини і тварини є лише символами, що позначають та висловлюють ідею творця.

У VIII—XII ст., коли наука в Західній Європі перебувала ще в жалюгідному становищі, на Сході розквітла могутня арабська культура, яка вирізнялася значним розвитком науки. У галузі біології арабські вчені не створили великих оригінальних праць, проте вони сприйняли наукову спадщину Арістотеля, Галена та інших грецьких і римських мислителів. Саме через арабів європейські вчені Середньовіччя знову ознайомилися з найбільшими досягненнями античної науки.

Серед арабських учених було кілька послідовників і тлума­чі н Арістотеля. Зокрема, велику роль відіграв виклад поглядів Д|)істотеля та Галена середньоазіатським філософом і вченим Іон Сіною (Авіценною) (980—1037), а також арабським філосо­фом і лікарем Ібн Рушдом (Аверроесом) (1126—1198). Найвищо­го рівня арабська культура досягла в Іспанії, звідки проникла у твори античних учених Європи.

Англійський мислитель XIII ст. Роджер Бекон (1214—1292) виступив проти схоластики та тогочасних авторитетів, за що був ув’язнений, а його праці опубліковані задовго після його смерті.

Отже, в епоху Середньовіччя, коли панувала схоластика, розвиток наукових знань, особливо в галузі природознавства, відбувався надто повільно через недостатній фактичний матері­ал про природу, її процеси та явища і заборону їх вивчення цер­квою. Біологічна наука в цей період перебувала на низькому рівні. Проте деякі мислителі та природознавці висловлювали наукові ідеї щодо розвитку природи і закликали до її вивчення. Вони набули визнання в епоху Відродження.