2. Нітла спинка й темне черевце.

Біологічний зміст розчленовуючого забарвлення полягає в і ому, що все тіло тварини вкрите плямами чи смугами, які від- иолікають увагу спостерігача від самого предмета. Наприклад, м'бри і тигри ледве помітні на відстані 50- 70 м навіть на від­критій місцевості через збіг смуг на тілі з чергуванням тіні і світ­ні в навколишній місцевості.

Розчленовуюче забарвлення порушує враження про конту­ри тіла. При цьому не тільки контур тварини зливається з фоном навколишнього середовища, а й важко визначаються обриси життєво важливих органів, наприклад очей у хребетних і варин. У багатьох тварин спостерігається однакове маскуван­ня очей темними плямами і смугами. Розчленовуюче забар- илення допомагає сховатися серед рослин або на кам’янистому і рунті окуню, судаку, йоржу. Зовсім зникають з очей строкаті поперечносмугасті рифові риби. Корали, молюски, що живуть

• тред рифів, та інші тварини яскраво забарвлені, і рибі легко шайти фон, який збігатиметься хоч з однією їхньою кольоро- иою смугою.

Поміж рослин, що стеляться на поверхні води, поперечно­смугасте забарвлення, навпаки, гостро вирізнятиметься. За цих умов риби з повздовжніми смугами будуть непомітніші. Саме пік забарвлені акваріумні риби даніо-реріо і наностомуси, які

живуть ближче до поверхні води між плаваючими рослинами Ефект захисного забарвлення підвищується при поєднанні йот з відповідною поведінкою. Наприклад, птах бугай гніздиться и очереті і в хвилини небезпеки витягує шию і піднімає голому вгору. В такій позі його важко помітити навіть з близької відстл ні. В момент небезпеки чимало видів комах, риб, амфібій, птах і п завмирають, стають нерухомими. Це найхарактерніше для тв;і рин, які не володіють засобами активного захисту від ворогів.

Формування захисного забарвлення — результат взаємодії елементарних факторів еволюції. Спадкові зміни особин зп забарвленням їх тіла чи органів, спочатку випадкові щодо фону середовища, можуть в деяких випадках приносити їй успіх у виживанні. Навіть випадковий збіг забарвлення тварин і;і кольором навколишніх предметів підвищує шанси особин на виживання потомства. Наприклад, індустріальний меланізм Встановлено, що нині серед 780 видів метеликів Великої Брита нії 70 видів йдуть по шляху індустріальної меланізації, причому серед деяких видів потемніла й гусінь, а в промислових районах Північної Америки приблизно 90% популяцій метеликів підля гають меланізації.

Демонстрація (лат. demonstratio — показування) — явище, при якому орга

нізми яскраво забарвлені, з поєднанням чорного і білого, жовтого, червоно

го і білого, оранжового і чорного кольорів.

Таке апосематичне забарвлення властиве озброєним організ мам, часто отруйним, неїстівним, з наявністю біологічно актив них речовин. Демонстрація буває застережною і відлякуючою.

Серед комах застережне забарвлення властиве клопу-солда- тику, жуку-сонечку, тополевому та вербовому листоїдам, жуку- наривнику, колорадському жуку, метелику-строкатці, кро­пив’янці, метеликам ведмедиця Гера, орденська стрічка та ін. їх неїстівність пов’язана, як правило, з наявністю отруйних речо­вин у складі їх гемолімфи або специфічних залоз, що виділяють рідину з різким запахом. Наприклад, навіть при незначному подразненні жука-сонечка із сполучень його кінцівок виділя­ються оранжеві краплини рідини з різким задушливим запа­хом, до складу якої належить кантаридин. Він входить також до складу гемолімфи жуків «шпанської мушки». Кантаридин жуків-наривників настільки жагучий, що його дія на шкіру людини призводить до наривів (звідси й назва родини). Блиску­чі, з металевим та червоним забарвленням тополевий і вербовий листоїди, а також смугастий колорадський жук захищаються виділенням отруйної рідини з різким, неприємним запахом. Забарвлення метеликів-строкаток, які отримали назву за забар-

вненням їх крил, теж має демонстраційний характер і добре уигоджується з їх поведінкою. У них важкий, сповільнений ції.піт, вони незграбно перелітають з однієї квітки на іншу. Якщо метелика спіймати, він прикидається мертвим і при цьому виді- чне краплину рідини з неприємним запахом, що робить його не­їстівним для птахів. Його гусінь теж неїстівна, тому ці метели­ки живуть відкрито на рослинах, здебільшого на бобових.

Демонстрація характерна також і для багатьох видів хребетних ширин. Так, близько споріднена з тритонами саламандра вогняна мін; захисні отруйні шкіряні залози, про що попереджують вогня­но оранжеві або вогняно-жовті плями на загальному темному фоні шкіряного покриву. Отруйними є також залози кумки (джерлян- і її), про що сигналізує жовте чи оранжево-плямисте черевце.

Серед ссавців такий спосіб захисту має невелика північно- нмериканська тварина скунс. Засобом захисту у неї є надзвичай­но смердючі виділення специфічних залоз. Відчуваючи небезпе­ку, скунс вибризкує цю рідину на відстань до 4 м. Потрапляючи и переслідувача, рідина одурманює і засліплює його. Про свою иброю скунс здалеку сигналізує повздовжніми яскраво-білими смугами з боків тіла і вздовж піднятого хвоста.

Відлякуючий тип демонстрації можна спостерігати у мете- ішка-бражника очкастого, який веде нічний спосіб життя. Идень він нерухомо сидить з горизонтально складеними крила­ми, як правило, на гілці верби, на листках якої живиться його гусінь. Якщо метелика потурбувати, він розгортає свої крила і чемонструє розміщену на задніх крилах імітацію пари великих і ст рашних очей. Враження від цього таке сильне, що більшість комахоїдних птахів, навіть будучи голодними, обминає очкасто­го бражника. Такий самий відлякуючий ефект мають «очі» на крилах у метелика павичеве око. У цієї комахи спостерігається поєднання маскування (криптичне забарвлення передніх крил у складеному вигляді) і демонстраційного забарвлення задніх крил у розкритому стані. Воно дає можливість метелику добре мпскуватись, а в разі небезпеки відлякувати своїх ворогів.

Мімікрія (лат. тітісив — мімічний, удаваний) — біологічне явище, коли

неозброєна істота маскується під озброєну.

Ця зовнішня схожість за формою, забарвленням тіла і навіть поведінкою іноді й у систематично віддалених організмів сприяє їх виживанню в певних умовах середовища, зокрема іпхисту від ворогів.

Розрізняють дві основні форми мімікрії. Серед них першу підкрив англійський натураліст Генрі-Волтер Бейте (1825— ІК92) (мімікрія за Бейтсом), другу — німецький натураліст Фріц Мюллер (1821—1897) (мімікрія за Мюллером).

.-В. Бейте одинадцять років вивчав тварин в басейні річки Амазонки і встановив, що незахищені їстівні форми метеликіи біланів із родини данаїд наслідують своїм виглядом і навіті. манерою польоту неїстівних для птахів метеликів із родини геліконід. Г.-В. Бейте дійшов висновку, що наслідувач завдяки відхиленню від зовнішнього вигляду від близькоспоріднент йому форм набуває кращої можливості виживання.

При мімікрії за Бейтсом розрізняють модель (об’єкт, якого наслідують) та імітатора (наслідувача). Модель, як правило, не їстівна або має інші захисні властивості, у т. ч. застережне забарвлення. Геліконіди (модель) строкаті, яскраво забарвлені (апосематичне забарвлення), мають неприємний запах, неїстін ні для більшості птахів (рис. 3.13). Білани-данаїди (наслідувачі) не мають неприємного запаху, проте дуже нагадують геліконід, і птахи сприймають їх як неїстівних і обминають.

ґ д

Рис. 3.13. Мімікрія серед метеликів за Бейтсом (справа — моделі, зліва — імітатори): а — білан (Dismorphia astynome); б — геліконіда (Lycorea halia); в — парусник (Papilio dardanus var.Hippocoon); г — Amauris niavius; r — Papilio dardanus var. cenea; д — Amauris echeria (за Ф. Правдіним, 1973)

Для бейтсівської мімікрії важливо, щоб чисельність імітато­ра була меншою за чисельність моделі. Інакше мімікрія буде безрезультатною для імітатора, оскільки хижак швидко ви­явить фальшивку.

Приклади мімікрії за Бейтсом зустрічаються здебільшого